Історія автодвіж-фастфуду на Борщагівці, чи як важко відкрити ресторан у війну та не прогоріти…

Наприкінці червня світ відзначав День мікро-, малого та середнього бізнесу. З огляду на важливість таких підприємств в економічному розвитку будь-яких країн, а під час війни – для України надважливо навіть для виживання нашої країни, у МЕТА – серія статей у підтримку малого бізнесу.

Сьогодні – історія починаючого підприємця, який наважився відкрити свій перший ресторан саме під час війни. Днями його "Fatty Fat Food" відзначав місяць від Дня свого народження. З вітаннями та побажаннями прибутку заринаємо в його вигадливий та смачно-корисний світ…

Як у вас виникла ідея ресторану? От саме з чого всього все починалося?

Років 8 тому я ходив на англійську мову. Якось у нас було завдання – розповісти про свою фірму: вигадати бренд, слогани, страви, концепцію тощо. І так з’явилась ідея "Fatty Fat Food".

Дослівно, "Feti" – це жирний, "Fed" – товстий, "Fetifed" – жирно-товстий. Але, звичайно, це не в поганому значенні, а у значенні "жирно", тобто "круто". І в нашій концепції мається на увазі не шкідлива їжа, а корисна. У значенні, наприклад, не найжирнійший бургер, а найбільший і найсмачніший.

І ще прикол в тому, що всі можуть прочитати й сказати це по-різному – якось кумедно каверкати. І я за те, щоб кожен казав так, як йому зручно – і в цьому теж фішка.

Місяць тому ви відкрилися. Яким був шлях до цього відкриття: він почався ще 8 років тому, коли вам прийшла ідея?

З'явилася назва. Потім з неї з'явився гараж в Харкові, де ми почали займатися автозвуком. Тобто з’явилось FattyFat Audio. Так, колись давно я придумав гастробренд, але відкрив спершу гараж. І далі ми почали серйозно займатися машинами. І ось щодо звуку ми – ТОП у країні, маємо багато регалій та нагород, ми заслужені чемпіони України.

Але й до того в мене було дуже багато бізнесів – штук 10 точно: телефони з Китаю, кросівки, одяг і т. д.

Словом, підприємництвом я почав займатись ще з третього класу: продавав ігри на телефон. Але була, напевно, саме мрія – створити свій бренд. Мені подобається йти вперед, рух, щось нове, технології, бажання дізнаватись нове.

Але почалася повномасштабна війна, довелося переїхати з Харкова. Я довго "подорожував" країною. Спочатку – село на Харківщині, де ми з другом стали теробороною.

Потім батьки переїхали в Полтаву. І господар квартири, яку вони орендували, сказав, що його друг здає бокс (приміщення, в якому можна ремонтувати авто). Я взяв друзів і ми заселились в студентський гуртожиток як біженці – і відкрили свій гараж у Полтаві. До речі в гуртожитку я познайомився з Тетяною, яка стала моєю дівчиною, а тепер – партнеркою в кафе. Вона навчалась на технолога м’ясної промисловості.

До цього ми займалися чисто тюнінгом звуку, а тепер уже стали СТО. Тюнінг у війні став максимально неактуальний. Люди робили тільки те, щоб їхало.

У 2024-у ми переїхали в Київ, бо тут більше людей – більше можливостей. І зняли тут бокс на Борщагівці.

Спочатку було важко. Ми ж всією командою жили на гаражі. Жили втрьох на другому поверсі, а на першому – робили машини. Потім якось роз'їхалися. Але гараж там прикольний: там є водопровід, кухня – це не залізна коробка, там 4 поверхи.

Тобто гараж-палац?

Один поверх верхній, тобто житловий, другий – ремонтний, і два вниз – тобто підвал, і під ним – іще підвал.

То як в тебе виникла ідея відкрити таке тематичне кафе?

До нас ще приїхав кухар з Полтави, ще жити там. Він ще мав допомогти нам в автоматизації бізнесу.

Але він каже: давай зробимо доставку на другому поверсі. Тобто в гаражі зробимо кухню й доставлятимемо її по інших гаражах. Бо в майстрів СТО із цим – вічна проблема.

І ми спробували зробити доставку. Згодом хтось знайшов це приміщення.

Я спочатку скептично до цього поставився. Але, окей, виникла ідея – і я пішов за нею. Аж тут я згадав ту концепцію свого бренду. І ось вибухнуло: ця концепція, автотеми – точно спрацює. І тут приїхав мій товариш, який вже бізнесмен-ресторатор: і захотів інвестувати в цю ідею.

Тобто все само собою склалося: з'явилася ідея, приміщення, кухарі, інвестор – і ти пішов за цим, але не робив ніяких розрахунків?

Я вірив, що це спрацює. Тому що це те, з чого все починалося – з назви та ідеї мого бренду. І я в неї вірю, і вона спрацює. Хоча ми зараз у великому мінусі насправді.

Було 3 тижні – треба вийти в плюс, не вийшло. І ось уже четвертий тиждень закінчився – уже відчуваю, що він сильно б’є по нервах. Але я вірю, що все вийде, у будь-якому разі. Я дуже вірю в концепцію.

І в нас народу подобається. Я вірю, що ми вийдемо в плюс, просто про нас іще не знають. Ми ще жодного засобу реклами не підключили. І тим не менш у нас уже є 15 постійних клієнтів.

Ви розраховуєте на ситуативних клієнтів чи думаєте, що до вас спеціально прийдуть?

Наша цільова аудиторія – автомобілісти.

Ми хочемо, щоб наш заклад став місцем зустрічі саме автомобілістів. Місцем, де вони можуть дізнатись: де краще замінити масло, купити авто з Америки чи диски, зробити ходову, музику, світло, що завгодно – тобто ділитись досвідом.

Адже київська Борщагівка – це як АвтоШанхай. Топові майстри з усієї України збираються саме тут: СТО на Борщагівці – просто мільйон. Ніхто не тримає тут гараж просто для того, щоб машина паркувалася: усі щось у них роблять, ремонтують, займаються авто в тому чи іншому напрямку. От машини з Америки тут кожен другий гараж ганяє…

До того ж у Києві – великі проблеми з парковкою. А біля нашого ресторану є велика й безкоштовна.

Також у нас буде система лояльності для автоклубів. Ми хочемо, щоб усі спільноти любителів різних марок авто приїжджали сюди ділитись досвідом і проблемами, будь то Хонда, Вольсваген, Ауді чи Ланос.

Лояльність максимальна, тому що ти – автомобіліст, а ми – твої брати.

А свій заклад ви визначаєте в якості кафе чи ресторану?

Оце вічне питання. Наразі ми притримуємося концепції ресторану. Тому що в нас – великий зал, у якому можна розмістити велику кількість людей.

Але замовлення ми приймаємо на касі, та в зал вони нами виносяться.

У мене був партнер, який мав займатися саме кухнею. Але він вийшов з гри на певному етапі – довелося все робити самому.

Але до дизайну ви підійшли дуже серйозно – навіть серветниця відіграє концепцію. Як вам це вдалось?

Це все мої ідеї – і все відображає автостиль.

Наприклад, серветниці – у формі колодок гальмівного супорта від Ламборджіні: роздрукували на 3D-принтерах.

Також в оформленні є реальні гальмівні установки, колеса, реальні італійські фото класичних італійських авто, наші нагороди з чемпіонатів автозвуку, байк-велосипед, сабвуфери, гоночні прапори. На фоні меню – траса з Need for Speed Most Wanted.

В екстер’єрі поки що – тільки логотип і колеса. Але ми плануємо тут поставити барну стійку, літній майданчик, уся парковка буде заставлена крутими машинами, які до нас приїдуть, і проектор на стіну навпроти – кіно під відкритим небом. Але до цього ми ще дійдемо. А найближчим часом у нас будуть гонки на маленьких машинках.

Ще у нас в планах колаборації з різними СТО, хорошими майстрами, щоб люди спитали "де можна що зробити", а ми відповідали й рекомендували.

Усе в стилі закладу – твоє, навіть продумана уніформа всіх робітників?

Так. Але це мені ще друг-дизайнер допомагав.

Яка концепція меню?

Концепція меню проста – швидка та корисна їжа. Є класичний фастфуд типу бургерів, а є боули. Мені важливі страви домашньої кухні: картопля, пиріжки, борщ, солянка, плов. Бо класика перекусу в дорозі, коли ти їдеш далеко, чого саме не вистачає – так це домашньої їжі.

Ось, що саме моє в концепті меню – це підрахунок ват замість калорій. Тобто у нас меню, окрім ціни і ваги, є потужність – потужність страви. Я хочу, щоб людина розуміла з меню, як вона насититься цією стравою. От, наприклад, нам на компанію треба 2,5 кіловати. А якщо ми дуже голодні – то 800 ват.

Що найкраще сталося з вашим рестораном за цей перший місяць його життя?

Мені подобається, коли заходять майстри, і ті, хто розуміє, про що йде мова: серветниці-гальма і т. д. – ті, кому подобається концепція. І вони йдуть на діалог, я з ними всіма спілкуюся, вони пропонують колаборації.

Головне моє питання до вас було: чи важко починати бізнес під час війни. Але ви, напевно, на війну не зважали – просто зробив від душі і все, так?

Війна – це величезний стоп-фактор. Постачальники і люди – дуже важко з персоналом. Дуже важко домовитися про щось. Домовишся, а потім вночі – обстріли: ти зранку без ресурсів, усі без ресурсів, клієнтів немає – багато проблем.

До речі, якщо ми знайдемо завдяки вам кухаря і касира – то це було б взагалі добре.

У нас дуже крута команда. Якщо ти будеш працювати у нас – отримаєш великий досвід, уніформа, особистий транспорт (я можу надати в користування велосипеди, самокати, скутери), можемо з житлом допомогти. Я піклуюсь про людей, бо хочу щоб у "Fatty Fat" усі були здорові та красиві.

Фото: МЕТА.