Війна несе нам ризик смертельних розладів харчової поведінки: як уберегтись – інтерв’ю з лікарем

Сьогодні, 2 червня – усесвітній День боротьби з розладами харчової поведінки. Через війну ми всі – у групі ризику. МЕТА дізналася, як уберегти себе й дітей ще й від цієї халепи в лікаря-гастроентеролога і дієтолога сервісу the Body School Станіслава Кравчука.

• Що є симптомами РХП;

• коли треба звертатись до лікарів;

• чим небезпечна комфортна їжа;

• чому в африканських племенах майже немає РХП та багато чого іншого корисного

– читайте в нашому ексклюзивному матеріалі.

Довідково. До основних розладів харчової поведінки (РХП) належать:

анорексія – відмова від їжі через страх набрати вагу;

булімія – переїдання з обов’язковим подальшим очищенням організму від з’їденого (наприклад, блюванням);

компульсивне переїдання – регулярні переїдання без спроб очищення здебільшого призводять до набору зайвої ваги;

ARFID (Avoidant and restricted food disorder) - розлад уникання споживання їжі не через страх зайвої ваги, а через страх чи несприйняття, власне, їжі (її текстури, запаху тощо);

напади переїдання – неконтрольоване споживання великої кількості їжі, на відміну від компульсивного переїдання, не є регулярним (саме – періодичне та без певної динаміки).

Чи впливає війна на харчову поведінку українців?

Так. Передусім, гормони стресу (які безумовно виробляються в нас через війну) можуть збільшувати бажання їсти солодку, жирну, солону їжу.

І тут особливо така от їжа, яку часто називають комфортною, може бути способом копінгу стресу. Людина переживає стрес, хоче якось його зменшити, щось із ним зробити – тому їсть. І часто це перетворюється на компульсивне переїдання, яке стає деструктивним видом копінгу.

Довідково. Копінг стресу (від англ. coping with stress) – це поведінкові й психологічні способи вгамування стресу.

Комфортна їжа – їжа, яка приносить психологічне задоволення та дає емоційне відчуття теплоти, ніжності, затишку, спокою, ностальгії. Здебільшого пов’язана з приємними спогадами, дитинством.

Зараз суспільство відійшло від моди на худобу до бодіпозитиву. Як ви вважаєте, чи вплинуло це кардинальним чином на динаміку захворювань на РХП?

Не знаю, не буду робити якихось висновків, треба дивитися дослідження.

Точно знаю, є дослідження, які показують, що доступ до мас-медіа збільшує ризик розгладів. В африканських племенах, де немає інтернету, розладів харчової поведінки практично немає на відміну від, так званих, західних суспільств.

Що, зазвичай, запускає розвиток РХП: генетика, соціальні фактори, життєві обставини?

Насправді усі ці речі мають значення.

Тобто, звичайно, ранній травматичний досвід, схильність до тривожних розладів та обсесивно-компульсивних тенденцій, також психологічне середовище (зокрема, власне, вплив таких соціальних факторів, як мас-медіа) провокують розвиток РХП.

Якщо деструктивна харчова поведінка в людини закріплюється (наприклад, людина негативно сприймає свою форму тіла та вагу, як при анорексії) – то, власне, тоді ми фіксуємо розлад харчової поведінки.

З чого починаються РХП, які симптоми є тривожними сигналами з цього приводу?

Усе починається насправді з досить банальних і, здавалося б, здорових речей. Наприклад, дівчинка має соціальний пресинг про те, що вона має бути гарною, худою, красивою. Вона вирішує: треба щось робити, щоб підтримувати цю марку. І починає шукати інформацію про це. Наштовхується на різні дієти та не дуже хороші способи роботи зі своїм тілом – починає це практикувати.

Спочатку це може бути щось таке доволі, скажімо так, не дуже шкідливе: людина може рахувати дії, калорії, обмежувати себе в чомусь.

Але за певних обставин це може різко та кардинально розбалансовуватися. Людина починає занадто обмежувати себе; робити компенсаторні речі після того, як з'їла якусь їжу; карати себе за те, що зірвалася; почувати надзвичайно сильний дистрес, тривогу після того, як мала якісь погрішності у своїй дієті.

І особливо це характерно якраз для підлітків. Я навів приклад з дівчиною. Але це може бути характерно й для хлопців, особливо у сферах спорту та індустрій краси, або під сильним впливом певної модної течії.

Якщо людина помітила в себе перші симптоми РХП – що їй треба в першу чергу робити?

Пропоную скринінговий опитувальник, який ми використовуємо у своїй практиці. Там є 5 питань. Якщо людина хоча б на 2 відповіла ствердно – то вона має ризик майже на 70% можливості розвитку булімії чи анорексії.

Якщо людина помітила в себе оці от речі, варто, передусім, усвідомити, що це є проблема. Проблемою вважається те, що впливає на якість життя, рутину, роботу. У такому випадку треба звернутися до спеціаліста. Це, в першу чергу, лікар-психіатр. У деяких речах допомагає лікар-гастроентеролог. Іноді не обійтись без психолога.

Чи можливо самостійно вилікувати РХП?

Це дуже загальне питання. У важких формах людина однозначно потребує допомоги.

Нагадаю, що анорексія невроза – це найсмертоносніше психіатричне захворювання. Тобто воно дає ризик смерті від суїциду, від різкої втрати ваги. І самостійно це подолати, напевно, неможливо.

Якісь інші розлади в легкій формі людина, можливо, якимось чином може пережити…

Що мають робити батьки, щоб не допустити розвиток РХП у дітей?

Проводити з дітьми бесіди щодо поняття краси, наголошуючи, що це суб’єктивне поняття; плекати культуру збалансованого підходу до здоров'я.

Усе зводиться насправді до того, що людина має спати вночі, їсти достатньо фруктів/овочів, дбати про свій ментальний комфорт.

І якщо батьки володіють цією інформацією і мають хороші стосунки з дітьми – це, на мою думку, буде вберігати дитинку від розвитку проблем.

Якою є ідеально-зразкова харчова поведінка?

Зразкової ідеальної харчової поведінки, на мій погляд, не існує.

Ми всі різні й за різних обставин можемо поводити себе по-різному.

Усі люди іноді переїдають, а за інших обставин можуть якось по-іншому незразково поводитись – не треба себе за це карати.

Просто потрібно пам'ятати про критерії розвитку розладу харчової поведінки. Якщо декілька місяців людина має проблеми, які стосуються харчової поведінки, і вони суттєво впливають на якість її життя – тоді звісно, потрібно звертатись за допомогою. До кожного захворювання це є критерії різні.