"Я не витримаю ще одного голоду": які почуття ми заїдаємо через війну – пояснення психологині

"Розлади харчової поведінки – це не про їжу, а про внутрішній стан людини", – наголошує психологиня Марина Федосова, аналізуючи причини розвитку та шляхи подолання РХП. Якщо маєте якісь проблеми в стосунках із їжею – передусім, зверніть увагу на свої почуття та душевні болі. Саме там криється ключ до вашого здорового харчування. Як це працює – читайте в нашому ексклюзивному інтерв’ю.

Я допомагаю українським жінкам, які опинилися в Нідерландах через воєнні дії, знайти внутрішню силу, відновити самоцінність і побудувати нову реальність у нових життєвих обставинах

Українська психологиня Марина Федосова через війну наразі живе в Нідерландах й працює з українською громадою при муніципалітеті. У своїй практиці вона стикалася з розладами харчової поведінки, спричиненими війною.

Одна з моїх клієнток, скажімо, Марія 36-и років вдома вона мала стабільну роботу, рідних, устатковане життя. За кордоном – чужа мова, відсутність підтримки, відповідальність за маленьку дитину і постійне напруження. Вона довго трималася, але стрес набирав обертів. Їжа стала єдиним "заспокійливим": ввечері або вночі Марія їла, щоб хоча б на мить відчути спокій. Потім з’явилася провина, спроби обмежити себе, голодування, нові зриви – і так по колу. Її стосунки з їжею стали способом виживання, але водночас – джерелом болю.

Звернення до психотерапевта стало першим кроком до змін. На сесіях Марія навчилась розпізнавати свої емоції, проговорювати страхи, знаходити інші способи заспокоєння, крім їжі. З часом повернулося відчуття внутрішньої опори, зменшилося почуття провини – і харчова поведінка стабілізувалася

Отже, для того, щоб нормалізувати харчову поведінку та не допустити її розладів – треба, перш за все, зізнатися, які почуття роздирають вас зсередини, розібратися з ними та вирішити внутрішні конфлікти. Це нелегка робота, тож, для початку треба чи хоча би знайти більш здорову альтернативу для вгамування стресу та переживань, ніж нездорове харчування.

Які почуття спричиняють РХП?

Розлади харчової поведінки – це не каприз і не слабкість. Це симптом глибокої внутрішньої боротьби. І замість осуду людині потрібна підтримка, – акцентує психологиня

За словами Марини, проблеми в стосунках із їжею часто виникають як реакція на стрес, втрату контролю, емоційну напругу або тривале почуття самотності. Серед основних причин:

• психологічні труднощі (тривога, низька самооцінка, перфекціонізм),

• травматичний досвід,

• соціальний тиск (ідеали краси, культура дієт),

• складні сімейні стосунки

• або життя в умовах невизначеності – як, наприклад, під час еміграції.

Таким чином незалежно від того, живемо ми в Україні чи стали вимушеними переселенцями, війна створює для кожного українця серйозні передумови для розвитку РХП.

Через війну харчування стає однією з небагатьох сфер, яку ще можна контролювати. Це може призвести як до жорсткого обмеження їжі, так і до переїдання заради зниження напруги.

Окрім того, змінюється доступ до продуктів, харчування може бути нерегулярним, а саме ставлення до їжі – напруженим або тривожним. Постійний страх, втрата безпеки, переміщення, депресивні стани – усе це значно підвищує ризики РХП для багатьох українців, – розповідає псиологиня

Травма голоду: які наслідки може спричинити

Але, звичайно, чим ближче людина до війни – тим гірший її вплив.

Марина Федосова розповідає історію пацієнтки, яка кілька місяців жила в окупації – в місті без стабільного доступу до їжі:

Інколи їли раз на день, були дні без нормальної води. Постійний страх за життя й невідомість, коли буде наступна можливість поїсти, залишили глибоку внутрішню тривогу.

Після евакуації до Європи, де доступ до їжі став необмеженим – моя клієнтка почала несвідомо запасатися продуктами. Навіть коли холодильник був повний, їй здавалося, що "цього мало".

Жінка часто переїдала, навіть без голоду, особливо на ніч. Їй важко було залишити тарілку з їжею недоїденою, адже з’являлось сильне внутрішнє відчуття провини й тривоги: "Я не маю права викинути. Раптом завтра не буде нічого?".

У розмові пацієнтка зізналась: "Я знаю, що зараз у мене все є, але всередині – ніби страх, що все може зникнути за один день. І я не витримаю ще одного голоду"

Таким чином Марина діагностує травматичний досвіду дефіциту, який після завершення гострої фази тригерить переїдання як підсвідомий захист. Він вимагає глибокого опрацювання відчуття небезпеки, втрати контролю і травми голоду.