Недоімперія: як і чому руйнується російська федерація – експерт

Часто у контексті російської федерації можна почути слово "імперія", однак будь-яку імперію колись неминуче повинен чекати розпад. Редакція МЕТА.UA звернулася до Наталі Беліцер, експертки Інституту демократії імені Пилипа Орлика, щоб з'ясувати особливості політичного устрою росії та визначити ймовірність, з якою "імперія зла" може розвалитися.

• Проросійське населення в Криму та на Донбасі: що робити Україні після деокупації – експерт

Деталі

Далі – слова експертки.

Державний устрій сучасної Російської Федерації є доволі незграбним конструктом, який складається з 89 "рівноправних суб’єктів федерації", включно з 24-ма республіками, три з яких розташовані на окупованих територіях України. При тому ці "суб’єкти" розташовані у федеральних округах – адміністративно-територіальних утвореннях (до слова, не визначених у конституції РФ), влада в яких призначається Москвою без будь-яких виборів. Одним з парадоксів цієї системи є те, що деякі суб’єкти федерації можуть входити до складу інших суб’єктів і бути ним підпорядкованими: наприклад, Ненецький автономний округ в Архангельській області, або Ханти-Мансійський та Ямало-Ненецький автономні округи, які входять до Тюменської області. Зневажливе ставлення до неросійських етносів підкреслює така деталь: два автохтонних народи – ерзянський та мокшанський – об'єднано під назвою «мордва» (мимоволі згадуються терміни на кшталт «жидва», «татарва», «немчура»).

Такі «матрьошкові» структури зводять нанівець саме поняття "рівноправності суб’єктів федерації" і є ще одним свідченням штучності і недолугості федеративного характеру російської держави, дуже далекої від класичних федерацій – як-от США, Канада, Німеччина тощо. Насправді РФ не федерація, а залишок минулих імперій з притаманними багатонаціональним імперіям проблемами у стосунках між домінуючою нацією (метрополією) і різноманітними неросійськими народами, етнічними та релігійними меншинами. Або, за визначенням Олега Кудріна, це "недоімперія, яка недорозпалася".

Розпад такої держави неминучий, бо такою є доля усіх без винятку багатонаціональних імперій. Як переконливо довів відомий американський дослідник Аріель Коен у першому розділі своєї книжки «Russian Imperialism: Development and Crisis» (1996), за весь час існування людства кожна така імперія проходила приблизно однаковий шлях розвитку, і після досягнення нею вершини територіальної експансії, військової та економічної могутності, входила у фазу занепаду, яка завершувалася зникненням або розпадом на низку незалежних держав. І якщо до початку "Великої Війни" проти України у 2022 році дезінтеграцію Російської Федерації всерйоз обговорювали лише окремі зарубіжні експерти, сучасний дискурс на цю тему стає дедалі більш поширеним і сфокусованим переважно не на питанні "чи відбудеться розпад РФ", а на "коли, яким чином, і на скільки частин розпадеться Росія?"

Однозначних відповідей на ці запитання немає, процес може розтягнутися на багато десятиліть, але очевидно, що після початку повномасштабної російсько-української війни у лютому 2022 року з’явилися нові фактори, які можуть прискорити цей процес. Перш за все, це статистика втрат на цій війні, згідно з якою найбільше потерпають зубожілі провінції та віддалені від центру регіони, насамперед – національні республіки та етнічні автономні утворення. Такі обставини загострили існуючі протистояння й протиріччя між федеральним центром, який здійснював дедалі потужніший тиск на етнокультурні права неросійських народів РФ з метою їхньої подальшої русифікації та асиміляції, та "національно свідомими" представниками поневолених народів. Зокрема, башкирські націоналісти заявляють, що не хочуть брати участь у війні проти України; вони вимагають припинити мобілізацію у башкирських та татарських селах, яку називають "прихованим етноцидом автохтонного населення".

Незважаючи на жорстокі розправи з усіма проявами спротиву військової агресії РФ проти України й посилення боротьби з уявним або реальним сепаратизмом – як на законодавчому рівні, так і в діяльності репресивного апарату, внаслідок війни активізувалися протестні національні і національно-визвольні рухи та організації, деякі з них на території Росії, але переважно – в емігрантських колах, включно зі створенням "національних урядів в екзилі". Прикладами можуть слугувати відповідні структури Незалежного Татарстану та Республіки Ічкерія, рух «Вільний Ідель-Урал», Комітет незалежності Бурятії, Комітет башкирського національного руху за кордоном, Громадсько-політичний рух «Вільна Інгерманландія», Конгрес Ойрат-Калмицького народу (який оприлюднив декларацію «Про державну незалежність Республіки Калмикія», ), Карельський національно-визвольний рух, Уряд Республіки Карапалкатстан у вигнанні, Визвольний Рух "Вільна Удмуртія", Мокшанський Національний Комітет, Ліга Вільних Націй тощо. На засіданні Форуму вільних народів Росії, що відбувся у Празі 22 – 24 липня 2022 року, учасники поділилися своїм баченням майбутнього РФ, представивши, зокрема, карту пост-імперської Росії.

Треба зауважити, що на відміну від лідерів зазначених національних рухів та об’єднань, російська "ліберальна опозиція" – як системна, так і ті, хто перебуває в еміграції – стоїть переважно на позиціях "демократизації пост-путінської Росії" при збереженні її єдності й територіальної цілісності навіть після поразки у війні з Україною і повернення до кордонів, що існували до 2014 року; розпад і дезінтеграцію РФ вони вважають не тільки небажаними, а й надзвичайно малоймовірними подіями. На відміну від них, в українському суспільстві погляд на неминучість вкрай бажаного розпаду РФ є рідкісним прикладом консенсусу між експертною спільнотою, владою, політичною опозицією і громадянським суспільством.

Україна завжди відігравала значну роль у підтримці справедливого прагнення поневолених автохтонних народів Росії до самовизначення, хоча й підкреслювала, що форми реалізації і сценарії боротьби за них є внутрішньою справою суб’єктів цього права. Серед красномовних прикладів такої підтримки варто згадати статтю "Про історичну єдність у тюрмі народів№ директора українського Інституту національної пам’яті Антона Дробовича. Ця важлива стаття є відповіддю на сумнозвісну публікацію Путіна про українців та росіян як "один народ"; вона містить конкретні приклади дискримінації корінних народів Росії. Примітно, що стаття написана двома мовами – українською і татарською; з цього приводу редакторка татаро- башкирської служби Радіо Свобода Алсу Курмаш зауважила, що це послання є безпрецедентним: "ніколи досі представник іноземної державної інституції не звертався до татарського народу та влади Татарстану його мовою»". Серед інших прикладів державної підтримки корінних народів Росії треба позначити надання у квітні 2021 року трибуни ООН (20-та сесія Постійного форуму ООН з питань корінних народів) за квотою України Олександру Болькіну (Сиресю Боляєню) – громадянину і патріоту України, національному лідеру ерзя, обраному Радою Старійшин інязором 13 липня 2019 року, який є також співзасновником "Вільного Ідель-Уралу".

Цікаво, що на Національному з‘їзді ерзя, який відбувся в Естонії у жовтні 2022 року, були ухвалені резонансні постанови, зокрема, про боротьбу за незалежність і вихід ерзянських територій зі складу РФ, затвердження бажаних кордонів, а також ключові принципи побудови нового державного утворення. Загалом, представники поневолених народів Росії вважають, що Україна стала об'єднуючим чинником для боротьби окупованих кремлівським режимом територій. Тим часом у Верховній Раді була сформована Тимчасова Комісія, яка працюватиме з національними рухами малих і корінних народів Росії, а 18 жовтня 2022 року ВР визнала Чеченську Республіку Ічкерія тимчасово окупованою Росією і засудила геноцид чеченського народу. Ця постанова, одностайно ухвалена голосами 287-ми депутатів, викликала бурхливі позитивні відгуки і в Україні, і поза її межами.

Отже, всебічна підтримка Україною національно-визвольних рухів у російській Федерації повністю відповідає національним інтересам нашої держави і збільшує шанси на її перемогу у російсько-українській війні, а розпад сучасної версії російської імперії був би запорукою того, що нова війна у майбутньому стане неможливою. Представники і державної влади, і громадянського суспільства мають докладати максимальних зусиль, аби переконати в доцільності і бажаності такого сценарію якомога більше своїх зарубіжних колег і партнерів. Ефективність зусиль, спрямованих на досягнення цієї мети, значною мірою залежить від активності і професіоналізму українських медіа.

Нещодавно ми також розповідали про ймовірність розпаду росії.