Експерт пояснив, чому Саміт миру у Швейцарії залишив двоякі враження

15 та 16 червня у Швейцарії відбувся Саміт миру за участі 92 країн світу та 8 міжнародних організацій. За його підсумками 80 країн поставили підпис під спільним комюніке, яке містить в собі пункти про дотримання ядерної безпеки, регулювання продовольчої безпеки та обмін полонених і повернення незаконно переміщених дітей.

Meta.ua звернулася до доктора політичних наук, професора Сергія Телешуна із проханням проаналізувати цю подію з точки зору подальших перспектив та її впливу на війну в Україні.

Далі – пряма мова експерта

На сьогоднішній день успіх Саміту миру можна оцінити як 50 на 50. Казати про те, що це перемога або ж повний програш, ми не можемо. Чому? Цей саміт будувався на формулі президента Зеленського “Формула миру”, де ключовим було питання державного суверенітету та державної цілісності. І ці питання повністю спиралися на Статут ООН. На цьому ж саміті у комюніке, в останній частині, ці питання не комунікувалися. Там можна побачити гуманітарні питання: енергетики, військовополонених, дітей. Що дуже важливо, але ключові питання війни і миру остаточно не були вирішені. Це недолік.

Друге питання пов’язане із тим, що на момент проведення саміту велика частина країн утрималася або ж змінила свою позицію. Якщо згадати перші засідання Організації Об’єднаних Націй щодо війни в Україні та агресії росії, то фактично нас підтримало більше країн, біля 150. На саміті було менше країн і не всі підписали фінальну декларацію, навіть таку обмежену, в питаннях, які могли об’єднати, а не роз’єднати учасників конференції.

Плюси: на сьогоднішній день ключові союзники/партнери України підтвердили свою довгострокову підтримку і натякнули своїм партнерам на необхідність цієї підтримки. Я подивився усі виступи уважно, але особливо мені сподобався виступ канцлера Німеччини пана Шольца. У ньому чітко визначено: жертва, агресор, війна і механізми жертви у праві захищати свою територію і суверенний вибір. До речі, цю позицію підтримали як більшість європейських країн, так і наші атлантичні партнери й США та Канада. Це був позитив, бо вони є локомотивом стійкості України. У певній мірі відбувся аудит союзників, партнерів, сателітів, а також тих, хто не визначився, по який бік війни вони знаходяться.

Ще варто відзначити відповідь путіну на його ультиматум перед цією конференцією у Швейцарії, де він озвучив свої тези щодо подальшого перебігу подій. Подобаються вони комусь чи ні, але ці тези більше нагадували ультиматум. Як на мене, це було схоже на завищені бажання із метою подальшої торгівлі. Взагалі такі речі робляться в двох випадках: коли є впевненість у військовій потузі і власних союзниках (тут є питання), або ж це елемент істерики перед можливими торгами і закулісними перемовинами. Такий фактор також може бути присутнім.

Чи треба було проводити цей Саміт взагалі? Так. Чи по часу він адекватний? Ні, бо ситуація динамічна як на полі бою, так всередині України, так і серед союзників. Зокрема, мова йде про вибори. Його потрібно було проводити раніше, з метою аудиту союзників і партнерів України з метою протистояння російській федерації як агресору, який порушив Статут ООН і міжнародні домовленості. Ключовим питанням для усіх учасників дискусії було повернення до традиційних правил світопорядку.

Наступний факт, на який мало хто звернув увагу, це нерозуміння механізмів впливу на ту ситуацію, яка склалася в Україні і яка є гібридною формою Третьої світової проксі-війни. Світ не готовий оперативно реагувати на “чорних лебедів” цієї війни. 95% країн-учасників конференції визнали те, що відбувається в Україні, війною. Весь світ вже перейшов у термінології від “конфлікт” до терміну “повноцінна війна”. Навіть ті країни, які не підписали фінальне комюніке. Друге питання: це які ж механізми вирішення цього питання і необхідність підходити до війни без вибіркового політичного підходу. Там згадували Ізраїль, до речі.

І ще важливий нюанс. На таких форумах дуже важливо: що буде далі? росія спробувала розмити цей форум. Зокрема, російська пропаганда цю подію подає з такого ракурсу, що вперше за довгий час про росію заговорили як про партнера. Але тоді виникає питання: якщо це партнер, то що робити із ордерами на арешт від Міжнародного трибуналу, що робити із визнанням росії як агресора. Я не пам’ятаю, щоб на Тегеранську, Постдамську або Ялтинську конференцію агресорів запрошували на перемовини щодо встановлення миру. Але з іншого боку, я розумію, що росія не виключена зі світового співтовариства і є довгостроковим партнером для багатьох країн Заходу та Сходу. І не виключають з нею співпраці про перехідний момент щодо положень миру.

І головне: що буде далі після цього форуму? Які кроки ключові гравці запропонують воюючим сторонам у пошуках так званого миру? Писати до росії листи з пропозиціями? Мені здається, це недоцільно. Доцільним буде працювати конкретно і персоніфіковано з країнами. Підтримувати союзників і вести з ними перемовини. Бо попереду багато виборчих процесів, і це не тільки Сполучені Штати Америки. Це відбуватиметься і в Європі, і в інших країнах. Потрібно “нейтралізувати” тих, хто є союзниками агресора. А вони дуже зацікавлені в європейських ринках та інвестиціях. Я був дуже здивований, що наші партнери недопрацювали у цьому напрямку. Впевнений, що їм пропонували щось цікаве, але ці пропозиції не були достатні для зміни їхньої позиції. На момент конференції вони були “ні нашим, ні вашим”, тобто, торгувалися.

Також потрібно активізувати питання із тими країнами, що ще не визначились з майбутньою перспективою. Зокрема, Латинська Америка. Вона завжди побоювалася США, відтак, збереження росії – це збереження ще одного полюсу противаги. Але з ними треба працювати хоча б тому, щоб пояснювати, що страждає не конкретна персоналія в Україні, а народ і світоустрій. Тому що наші страждання, при всій повазі до наших партнерів, цікавлять їх менше. А от злам світоустрою, а також потрясіння на глобальних економічних фінансових ринках та ресурсів, починаючи від продовольчих проблем та закінчуючи питанням війни і миру, ось це буде їх хвилювати. І в якомусь сенсі Україна нагадує ситуацію, коли з гранати висмикують чеку: і тоді система світоустрою та порядку вибухає.

Що далі? Не робити холостих кроків і заходів заради заходів. Це не весілля, не весільна конференція і не науково-практична конференція і не зустріч друзів. Це захід прямої дії. Друге: працювати сегментовано по суб’єктах. Визначатися із інтересами не тільки ключових гравців, а й з тими, кого ми називаємо союзниками, партнерами та сателітами. Третє: частково нейтралізовувати (з допомогою наших партнерів) тих, хто підтримує агресора у протистоянні з Україною. І четверте, найголовніше, це Збройні Сили України, які визначають поле для військової дипломатії, що бореться за мир. Тому що конференція при підготовці орієнтувалася на дещо іншу ситуацію, яка склалася на полі бою.

І останнє. Що таке дипломатія? Це теж війна, але в краватках. Це жорстка війна професіоналів за допомогою спеціальних служб, які, фактично, формують публічний порядок денний. І домовляються за столом перемовин про те, що зробили Збройні Сили. Я завжди казав: професіоналізм — це запорука суспільного здоров’я і перспективи держави.

Про експерта: Сергій Телешун – професор, доктор політичних наук, Заслужений діяч науки і техніки України. Автор більш як 700 праць з питань права, політики, історії, етнології, конфліктології, національної безпеки в Україні, Німеччині, Франції, США, Туреччині, Польщі, Великій Британії.

Саміт миру в Україні: про вибір і невизначеність – експерт