Чому автократи у світі на підйомі: у біхевіористів є пояснення

Китай, росія, білорусь, КНДР, Іран, Таджикистан, Казахстан, Туреччина, Венесуела – приклади сучасних авторитарних (або майже авторитарних) режимів. При цьому загалом у багатьох європейських країнах праворадикальні партії з вочевидь авторитарними лідерами повертають собі впливовість і навіть США, здається, сильно хитнуло у бік авторитаризму.

• Віткофф вважає окуповані території України - російськими

Деталі

Директор Центру адаптивної раціональності Інституту людського розвитку Макса Планка Ральф Гертвіг та Стефан Левандовський з кафедри когнітивної психології Брістольського університету вважають, що біхевіористика може пояснити таку масову реабілітацію авторитаризму у світі.

За їх словами, падіння Берлінської стіни в 1989 році проклало шлях до демократизації багатьох східноєвропейських країн і тріумфально започаткувало еру глобальної ліберальної демократії, яку деякі вчені відзначали як “кінець історії”. Ідея полягала в тому, що політична історія людства йшла стабільним шляхом і що західна ліберальна демократія була кінцевою точкою еволюції людського уряду. Але не так сталося, як гадалося.

Останні 20 років не йшли за лінійним графіком прогресу, не кажучи вже про кінець історії. Зростаючий успіх на виборах крайніх правих партій у багатьох західних країнах, від Франції до Фінляндії та від Нідерландів до Німеччини, перетворив кінець історії на можливий кінець демократії.

На думку дослідників, причин розвороту від демократії багато, починаючи від економічної кризи та зростання нерівності до негативного впливу соціальних медіа на політичну поведінку та порушення елітами демократичних норм. Але є ще один рушійний фактор, про який рідко говорять: сила особистого досвіду.

Протягом останніх двох десятиліть вчені-біхевіористи детально досліджували, як наші дії визначаються нашим досвідом. Біль, задоволення, нагороди, втрати, інформація та знання, які виникають під час переживання подій, допомагають нам оцінювати наші минулі дії та інформувати про майбутні.

Позитивний досвід, пов’язаний з певним варіантом, збільшує ймовірність того, що цей варіант буде обрано знову; негативний досвід має протилежний ефект. Картування досвіду людей (особливо у відповідь на життєві ризики) може висвітлити незрозумілу ризиковану поведінку, на зразок тої, коли люди будують домівки у регіонах з високим сейсмічним ризиком або біля підніжжя діючого вулкана.

Останнє сильне виверження Везувію, “бомби уповільненої дії” Європи, відбулося 81 рік тому. Везувій вважається одним із найнебезпечніших вулканів у світі. З усім тим, близько 700 000 жителів живуть у “червоній зоні” біля його підніжжя, очевидно, нехтуючи попередженнями вулканологів.

Щоб зрозуміти такий вибір перед обличчям можливого Армагеддону, необхідно проаналізувати індивідуальний і колективний досвід ризику, про який йдеться. Більшість жителів червоної зони ніколи особисто не стикалися з виверженням Везувію. Їхній особистий досвід, щодня, мабуть, заспокоює їх відчуттям, що нічого не станеться.

Численні психологічні експерименти підтвердили, як може виникнути такий спосіб мислення. Наш досвід має тенденцію недооцінювати ймовірність і вплив рідкісних подій саме тому, що вони рідкісні.

Надзвичайно рідкісні та катастрофічні події, особливо на фінансовому ринку, називають подіями чорного лебедя. Нехтування їх можливістю призвело до недостатнього банківського регулювання та катастрофічних фінансових крахів, таких як світова фінансова криза 2008 року.

Люди в Західній Європі пережили демократію та зростаючий добробут протягом понад 70 років. До цього часу вони були позбавлені досвіду автократичного захоплення влади, і тому можуть недооцінювати ризик краху демократії.

Парадоксально, але сам успіх демократичних систем може також посіяти насіння їхнього потенційного знищення. Це явище, схоже на парадокс профілактики захворювань, коли успіх профілактичних заходів, таких як щеплення в дитинстві, може підірвати їх усвідомлену потребу, таким чином посилюючи самовдоволення та відмови від вакцинації.

Ще один зловісний зв’язок існує між розпадом демократичної системи та досвідом її громадян. Як показала історія, демократії не руйнуються раптово. Демократії, як правило, вмирають повільно, один удар за раз, доки не буде досягнуто переломного моменту.

Громадськість навряд чи відчує ризик для демократії, коли політичний лідер порушує конвенцію. Але коли допускаються неодноразові порушення демократичних норм політичними елітами, коли риторичні порушення ескалують і коли потік брехні та маніпулятивних тверджень стає “нормальним”, тоді неспроможність громадськості відреагувати на перші ознаки такої поведінки може мати кардинальні наслідки.

Подібно до того, як може здаватися, що атомна електростанція працює безпечно, доки не зламано останній запобіжний клапан, демократії можуть виглядати стабільними, аж поки не перекинуться до автократії.

Одним зі способів протидії цим проблемам може бути імітація досвіду ризиків. Наприклад, центри підготовки до стихійних лих у Японії імітують землетруси у спеціальних парках.

Гертвіг та Левандовський пропонують схожим чином моделювати й життя в авторитарному режимі. Вони зазначають, що Європа є домом для сотень тисяч іммігрантів, які жили в автократії і яких можна запросити до класів, де вони поділяться своїм особистим досвідом.

Подібним чином люди можуть отримати уявлення про те, що означало бути політичним в’язнем, відвідавши такі місця, як колишня в’язниця Штазі Хохеншонгаузен у Берліні, особливо якщо гідом є колишній в’язень. Є багато інших способів наслідувати досвід гноблення та авторитаризму, таким чином інформуючи тих, кому пощастило ніколи не терпіти цього.

Раніше ми писали: Зеленський про те, як вплинула пауза в передачі розвідінформації США Україні на Курську операцію