Маленькі мертві організми на дні океану можуть впливати на землетруси – вчені

Новозеландські вчені виявили, що маленькі мертві організми, які поховані на дні океану, можуть впливати на землетруси й цунамі. Дослідження науковців виявило, що відкладення кальциту, залишені вимерлими організмами, можуть впливати на рух тектонічних плит.

• Еволюція в дії: вчені виявили, що жаби в Чорнобилі змінили колір шкіри після аварії на АЕС

Деталі

Зона субдукції Хікурангі є найбільшим розломом в околицях Нової Зеландії, здатним спричиняти потужні землетруси, які зазвичай гуркотять магнітудою 8 балів і вище.  Дослідники, які вивчають цей регіон, виявили, що відкладення кальциту, залишені масами одноклітинних морських організмів десятки мільйонів років тому, можуть контролювати рівень руху та тертя між Тихоокеанською та Австралійською тектонічними плитами.

Дослідники пояснюють, що ключовим у цьому феномені є те, чи здатний цей кальцит розчинятися. Якщо він розчиняється, то тектонічні плити можуть легше ковзати одна повз одну. Якщо цього не відбувається – це блокує рух плит, блокуючи енергію, яка пізніше буде вивільнена у раптовому вибуху. Структурний геолог Керолін Болтон з Te Herenga Waka – Університету Веллінгтона в Новій Зеландії, зазначає:

Кальцит розчиняється швидше, коли він сильно навантажений і коли температура нижча. Він легше розчиняється при низьких температурах, скажімо, при кімнатній температурі. Але його стає важче розчинити, коли температура підвищується, скажімо, глибше в Землі... Тільки подумайте, ці крихітні, давно мертві організми можуть впливати на механічну взаємодію двох величезних тектонічних плит.

У зоні субдукції температура поступово зростає з глибиною, нагріваючись приблизно на 10º C на кожен кілометр. Кальцитові оболонки, які не розчиняються глибоко під поверхнею, можуть мати значний вплив на рух розлому.

До самого розлому важко дістатися, і для доступу до нього потрібне дороге бурове обладнання, тому дослідники використовували для вивчення відкриті шари вапняку, аргіліту та алевроліту на місцевому узбережжі. Породи там містять кальцит морських організмів, які в основному належать до типу, відомого як форамініфери (зокрема планктон). Наступні питання полягають у тому, скільки цього кальциту лежить у зоні субдукції та в якому стані він перебуває.

За словами Керолін Боултон, кількість і поведінка кальциту з цих організмів є великою частиною головоломки щодо того, наскільки великим може бути наступний землетрус.

Про зону субдукції Хікурангі геологи знають менше, ніж про інші розломи в Новій Зеландії, тому що її неможливо вивчити зблизька. Записи попередніх землетрусів не такі вичерпні, а знання про їх стан не такі ретельні, що ускладнює прогнозування наступного сильного землетрусу.

Дослідники кажуть, що існує 26% ймовірність сильного землетрусу протягом наступних 50 років уздовж цього розлому, який може спричинити велике цунамі.

Раніше ми повідомляли, що вчені виявили у морі Скоша, яке розташоване на північ від Антарктиди, фрагменти ДНК віком 1 мільйон років. Ці фрагменти органічного матеріалу можуть бути неоціненними для опису історії регіону – визначення того, що жило в океані та в який період часу.