Як змінюється система ВЛК: особистий досвід мобілізованого

Незадовільний стан здоров’я та недостатня загальна фізична підготовка — чи не найпоширеніші причини, через які чоловік старший за 40 років непокоїться щодо мобілізації. Багато хто, йдучи на ВЛК, упевнений, що з його станом здоров’я його точно мають визнати непридатним.

• "Шлях солдата: від мирного життя до фронту" – новий документальний проєкт про українських захисників

Деталі

Трапляється, однак, по-різному — тих, хто хотів би уникнути служби, мобілізують. Натомість тих, хто прагнув стати до лав ЗСУ, можуть визнати непридатними.

У черговій публікації з циклу «Мобілізація: випробувано на собі» кореспондент АрміяInform максимально сконцентрувався на особистому досвіді проходження ВЛК.

Наші військовослужбовці — це переважно люди середнього віку, — зауважила під час 1-го щорічного міжнародного Конгресу з військової медицини та ментального здоров’я заступник Міністра оборони України Наталія Калмикова.

Переконатися в цьому я мав змогу під час проходження базової загальновійськової підготовки в навчальному центрі. Більшість моїх побратимів, як і я сам, були старшими за 40 років.

Усі ми пройшли ВЛК і були визнані придатними, однак, досягнувши сорокарічного віку, переважна більшість із нас уже мала певні негаразди зі здоров’ям. Утім, ні в кого ці проблеми не були катастрофічними — з майже 200 курсантів БЗВП не пройшли лише двоє, та й ті не через стан здоров’я.

Інші ж цілком справлялися з навчанням у стандартному (доволі напруженому!) режимі. Час від часу кільканадцять із нас, звичайно, зверталися по медичну допомогу і «випадали» з навчання через погане самопочуття чи дрібні травми, але доволі швидко, за 2–3 дні, повертались у стрій.

Особистий досвід БЗВП спонукає звернутися до одного з двох найпоширеніших і водночас найшкідливіших міфів, успішно запущених в український інформаційний простір російською пропагандою з метою підірвати довіру до Збройних Сил України в суспільстві.

Перший із міфів стосується тотального очорнення роботи ТЦК, другий — несправедливих нарікань на проходження ВЛК, яка буцімто «закриває очі» на очевидні проблеми зі здоров’ям і прагне затягти до війська всіх поспіль.

Базовані на відвертому вигадуванні й фабрикації історій та роздмухуванні окремих поодиноких випадків і недоліків, вони, на жаль, повсюдно поширились і міцно вкоренились у свідомості українців.

Натомість особистий досвід та розповіді всіх, із ким доводилося спілкуватися наживо, свідчить, що як ТЦК, так і ВЛК працюють коректно та відповідально. А за умов нинішньої підвищеної уваги з боку суспільства — з утричі посиленою пильністю.

Особисто мені проходити ВЛК за останні три роки довелося тричі. Вперше — ще до широкомасштабного вторгнення, у серпні 2021 року, вдруге й утретє — вже 2024 року. Це були два абсолютно різні досвіди з огляду на рівень пильності медпрацівників.

Першого разу і я сам, і, як мені здалося, лікарі тоді також не були аж такими уважними й прискіпливими як до мого здоров’я, так і до самої процедури проходження ВЛК.

Все відбувалось неспішно і по-літньому розслаблено, тож коли мою обмежену придатність замінили на «придатний», я навіть трохи зрадів певному поліпшенню здоров’я — організм таки зміг за кілька років відновитися після нещодавнього струсу мозку.

Натомість 2024 року я потрапив до зовсім інакшої ВЛК — з надзвичайно строгим дотриманням процедури, підвищеною пильністю лікарів і жорсткою увагою до результатів аналізів та обстежень. У підсумку — після першого заходу на ВЛК — мене визнали непридатним.

Фахівці медкомісії поставляться до стану вашого здоров’я однаково скрупульозно і прискіпливо. За найменших сумнівів щодо придатності вас скерують на додаткові обстеження, аналізи та дослідження, — написав я тоді й отримав нищівну критику в соцмережах.

Коментатори писали, що я буцімто все вигадав і живу в якійсь іншій реальності. Однак я не лінувався перевіряти профілі і з’ясовувати, що 90 % таких коментарів лишали боти із закритих, порожніх чи наповнених рандомною маячнею акаунтів.

Тим часом засмучений через стан свого здоров’я, я пішов на додаткові обстеження і з’ясував, що прискіпливість лікарів ВЛК зіграла зі мною злий жарт — підтвердити начебто виявлену хворобу, на щастя, не вдалося.

Новоотримані дані дозволили пройти ВЛК вдруге. Лише після цього, спираючись на результати додаткових обстежень і посилаючись на них, мене визнали придатним. Було помітно, наскільки пильно у ВЛК стежать за оформленням документів, оскільки несуть відповідальність за ухвалену постанову.

Як думаєте, що написали мені після опису цієї історії в коментарях і навіть розповіли друзі та знайомі? Правильно, що моя історія якщо і правдива, то це виняток з правил, бо вони щось десь чули, читали і їм навіть достеменно відомо від сусіда друга знайомого, як на ВЛК визнають придатними всіх підряд, попри реальний стан здоров’я.

Чомусь мало в кого виникало питання, чому один особистий досвід (часто вигаданий) вони готові подавати як загальне правило, натомість другий відразу називають винятком.

Отже, чому саме мій досвід виняток, а не правило? А досвід двох сотень побратимів з роти, з якими доля звела мене випадково і які теж вважали, що ВЛК конкретно в їхньому випадку відпрацювала в цілому коректно?

Все тому, що нормальне і типове не є новиною, тож про нього не заведено говорити і писати — воно нікого не цікавить і не потрапляє до уваги. Так є, бо так і повинно бути — та й потому.

Нагадаємо, що Генштаб пропонує спростити механізм призову на військову службу.