Євгенія Нікончук: Квадроберство — це не про любов до тварин

З 12 травня в Києві зобов'язали всіх господарів собак зареєструвати своїх домашніх улюбленців. Тепер у них буде свій паспорт.

• Даша Квіткова в Японії: візит до посольства України, зустріч із Кіо Сенсей та допомога українцям

Наявність паспорта у тварини ще більше доводить, що це істота розумна і не можна до неї ставитися байдуже і поверхово. Meta.ua поговорила зі співзасновницею благодійного фонду «Янголи Хвостиків» Євгенією Нікончук, яка підтвердила, що собаки все розуміють.

Вона розповіла, як війна сприяла збільшенню кількості безпритульних тварин, своє ставлення до квадроберів і, звісно, про те, чому потрібно любити і піклуватися про братів наших менших.

-Чому саме собаки? А як же котики? Вони можуть образитися.

-Насправді, наш фонд допомагає не лише собакам, а й котикам. Ми збираємо допомогу для всіх тваринок, які цього потребують. Але благодійні заходи ми проводимо саме для песиків, і ось чому: котики не такі соціалізовані, як собаки. Вони можуть лякатися великої кількості людей, гучних звуків, незнайомих місць. Для них це може бути сильним стресом. А собаки, навпаки, звикли гуляти, спілкуватися, реагувати на подразники. Тому ми створюємо події, зручні саме для собак, але допомогу збираємо і для котиків також. Наприклад, якщо потрібен корм, вакцинація, обробки, стерилізація — ми завжди питаємо, кому саме потрібна допомога, і підтримуємо всіх, хто цього потребує. Ми дуже любимо всіх тварин — і песиків, і котиків.

-Радий за котиків. Розкажіть свій шлях від спорту до захисту тварин. Що послужило причиною.

-Я займалась професійним спортом понад 10 років. Двічі ставала чемпіонкою України. Це був період сили, дисципліни, цілеспрямованості. Але з часом відчула, що спорт робить мене жорсткішою, менш емпатичною. А я завжди любила тварин. Ще з дитинства — збирала календарики, книги, писала вірші й розповіді про тваринок.
Коли вийшла заміж, у чоловіка вже були собаки. На жаль, вони померли, і це був великий біль. Але ми вирішили, що в нашому домі обов’язково знову мають з’явитися хвостики.

Так у моєму житті з’явилася Ельза — моя перша собака, про яку я мріяла все дитинство. Саме вона повернула мені чутливість і м’якість після спорту. Ельза пробудила в мені емпатію й безумовну любов. Згодом я знайшла на узбіччі Бума — йому був лише місяць, його просто викинули. Я не змогла пройти повз. І він став частиною нашої сім’ї. Бум — безпородний, бездомний. І саме він ще більше відкрив моє серце до тварин, яких зрадили. Тих, кого викинули, як непотрібну річ. Мені це болить до глибини душі.

Так з’явилася ідея створити благодійний фонд — бо я зрозуміла, що одна не впораюсь. Що потрібно об’єднувати людей. Бо саме люди роблять тварин безпритульними. І саме люди мають нести відповідальність за них. Разом ми зможемо набагато більше!

-Під час війни дуже багато з’явилося бездомних собак, які втратили господарів. Як ви працюєте в цей складний час?

-Так, саме війна стала причиною того, що кількість безпритульних тваринок, особливо на прифронтових територіях, різко зросла. Люди в стресі іноді просто не встигали або не мали змоги забрати своїх улюбленців. І сьогодні ми маємо тисячі покинутих собак і котів, які залишилися без дому, без опіки, без любові. Вони розмножуються, бо не стерилізовані. І їх стає все більше — у геометричній прогресії.

Притулки переповнені. Дорослі собаки та котики майже не знаходять родини. Люди частіше забирають малюків, а ті, хто вже виріс, на жаль, змушені жити все життя або в притулку, або на вулиці. Це страшний біль — коли ти знаєш, що вони нікому не потрібні. Але ж тварини — це невинні жертви. Їх не можна залишати помирати від голоду, холоду, хвороб чи бомбардувань. Це не по-людськи. А благодійність — це і є прояв людяності.

Тому фонд «Янголи Хвостиків» допомагає саме цим тваринам — покинутим, невидимим, забутим. Ми відправляємо допомогу на прифронтові території. Ми дуже потребуємо розголосу, підтримки, небайдужих людей. Бо одна я не зможу допомогти всім. Але разом — зможемо.

-Чи є місце, куди можуть прийти люди, щоб взяти собачку додому?

-Наш фонд не є притулком, ми не маємо своїх тваринок. Але ми постійно допомагаємо іншим організаціям, які мають тварин. І зараз ми працюємо над створенням нашого сайту, де буде окрема рубрика з адопцією. Там буде зібрана база тваринок, які шукають дім — переважно з прифронтових територій. Можна буде або взяти в родину , або стати його онлайн-опікуном.

Також можна напряму звернутись до притулків і знайти собі друга. Але я завжди наголошую: тваринка — це не на рік чи два. Це відповідальність на 10–15 років. Вона може хворіти, шкодити, вимагати уваги. Це як дитина. І з цим треба бути готовим працювати.

-Ви вже сказали, що у вас є свої собачки. Розкажіть про них.

-В мене двоє собак — і кожен з них для мене цілий всесвіт.

Перша — це Ельза, хаскі. Вона шалено активна, весела й добра. Вона не боїться людей, ніколи не проявляла агресії. Але в душі вона справжня мисливиця: варто побачити качку чи пташку — і вмикається інстинкт. Вона навіть спить на кущах — серйозно! У нас вдома жартують, що вона не пес, а птах.

А другий — це Бумчик. Його я знайшла маленьким на узбіччі дороги. Йому був місяць, і якби я його не забрала — він би не вижив. Це безпородний собака, але найвірніший у світі. Він дуже ревнивий, відганяє навіть Ельзу, бо вважає мене тільки своєю. Але водночас він надзвичайно ласкавий і ніжний. І це ще раз доводить — безпородні, покинуті тваринки здатні на найбільшу любов.

Бумчик врятував мене так само, як я врятувала його. І заради таких, як він, я й борюся щодня.

-Зараз популярний рух квадроберів. Як ви до них ставитеся?

-Чесно кажучи, я не можу сказати, що підтримую цей рух. Особисто для мене квадроберство — це не про любов до тварин. Це радше гра серед підлітків. Як ми колись грали в «козаків-розбійників», так для молоді це, можливо, така собі гра XXI століття. Це спосіб самовираження, як рожеве волосся чи татуювання — кожен шукає свою форму прояву.

Але любов до тварин — це не про яскравий образ. Це про вчинки. Якщо хочеться допомогти — краще переказати 100 гривень на корм або лікування. Це справжня дія, яка рятує життя. Не засуджую, але й не підтримую — бо для мене любов до тварин не потребує пафосу, вона проявляється в конкретних діях.

-Згоден. До речі, Днями з’явилося нововведення, що всім господарям собак тепер потрібно мати паспорт на тварину. Це потрібна ініціатива чи просто чергова бюрократія?

-Я підтримую цю ініціативу. Це не про бюрократію, а про відповідальність і турботу. Реєстрація допомагає швидше повертати загублених тварин, місту — мати точну статистику, а суспільству — формувати культуру відповідального ставлення. І це ще один крок до європейських стандартів. Ми ж рухаємось у Європу — тож такі правила логічні та потрібні. Я теж планую зареєструвати своїх песиків найближчим часом і закликаю інших робити те саме.

-Що взагалі насамперед потрібно зараз, щоб хвостатим стало легше?

-Найперше — пробити стіну байдужості. Бо любов до тварин не має обмежуватись лише на наших домашніх улюбленцях. Поруч із нами — тисячі покинутих собак і котів, які щодня помирають у страшних муках. І ми маємо чесно визнати: вбиває не тільки той, хто знущається, а й той, хто нічого не робить.

Моя особиста місія — донести, що кожен із нас здатен змінити цей світ для тварин. Не потрібно рятувати всіх одразу — достатньо допомогти хоча б одній. Прийти на благодійний захід, задонатити 50 гривень, поділитись публікацією. Ми не маємо ставити тварин на останнє місце.

Так, армія — це наш пріоритет. Завдяки ЗСУ ми взагалі маємо можливість жити і діяти. Але тварини — теж частина України. Наші військові часто рятують тварин, діляться з ними останнім хлібом, обіймають уночі. Бо ці котики і песики — справжні янголятка, які тримають душу в найтемніші моменти.

То якщо навіть у пеклі війни є місце співчуттю до тварин — чому ж у відносно мирних містах ми дозволяємо собі бути байдужими?

-І наостанок розкажіть про свій благодійний захід, присвячений собакам, який відбудеться 1 червня.

-Це вже наш п’ятий благодійний захід для песиків. І я обожнюю ці події! Вони наповнюють мене енергією, надихають, дають сили продовжувати. Особливо зараз — у час війни, коли люди живуть у постійному стресі. Наші заходи дарують радість, відволікають від тривог, повертають віру в добро. Люди приходять цілими родинами, з дітками та песиками — і це безцінно.

Наш захід 1 червня буде в стилі «Аліса в країні Див». У нас буде казкова фотозона з костюмами для людей і песиків, призова лотерея з подарунками для кожного хвостика, чарівний квест, божевільне чаювання в стилі Капелюшника зі смаколиками для всіх. Ми будемо залишати відбитки лапок і долонь на великих гральних картах — як символ єднання людей і тварин.

І все це я організовую за власні сімейні кошти. Бо вірю, що доброта й любов починаються з малого — з гарного настрою, щирої усмішки, підтримки.

На заході ми будемо збирати кошти на будівництво вольєрів для евакуйованих песиків із Костянтинівки, а також на вакцини для тварин із Донецької області. Також можна приносити корм, іграшки, теплі речі чи будь-що інше, що допоможе хвостикам вижити й почуватися краще.

Тому не залишайтеся байдужими. Приходьте — підтримати тваринок, розважитись і отримати заряд світла. Ми подаруємо вам тепло, емоції та вдячність хвостатих друзів. І, можливо, саме ваш приклад надихне когось ще.
Ставайте Янголами для Хвостиків разом з нами!

"Людина повинна бути мудрою": гімнастка Васіна про рішення Ломаченка, Тимощука та Усика під час війни.