RU UA
1

Важкий і неоднорідний шлях: як в Україні розвивалася демократія

Суспільство 07:00 - 15 вересня 2022

З нагоди Міжнародного дня демократії пригадуємо, який складний історичний шлях до народовладдя пройшла Україна

Робота Верховної Ради України

Розвиток демократії в Україні/Фото: Sean Gallup/Getty Images

Сьогодні, 15 вересня, у всьому світі відзначають Міжнародний день демократії. З цієї нагоди пропонуємо пригадати складний та тернистий шлях України на шляху до народовладдя – найефективнішої та найсправедливішої форми правління.

Для початку зазначимо, що процес формування демократії в Україні ще далекий від завершення, як і в інших країнах світу, адже ця форма правління відома уже понад дві з половиною тисячі років й увесь цей час її розвиток не припинявся.

Основи демократії в часи козаччини

Хоч в часи Запорізької Січі й важко говорити про повноцінну демократію в українському суспільстві (як і в усьому іншому світі), але можна виокремити деякі особливості організації насамперед козацького війська. Саме тут з’явилися перші значимі ознаки народовладдя в українському суспільстві.

У XVI—XVIII століттях в козацькому суспільстві було чітко сформовані деякі традиції та механізми організації суспільства, які можна назвати демократичними. Найважливіша роль у цих механізмах віддавалася козацьким радам, на яких ухвалювалися закони, приймалися цивільні, військові та політичні рішення. Січові ради відбувалися періодично, зазвичай корелюючи із християнськими святами.

"Запорожці пишуть листа турецькому султану", Ілля Рєпін, 1880 рік

Прийняття рішень на козацьких радах відбувалися не шляхом підрахунку голосів, а методом акламації (від лат. “acclamation” — вигук). Тобто рішення схвалювали або відхиляли за вигуками та репліками учасників зборів (інколи за підкиданням догори шапок). Меншість мала погодитися із думкою більшості, інакше їм загрожувало побиття чи інше покарання (якщо не брати до уваги останнього, то це одна з основних рис демократичного суспільства).

Рівність в організації козацького суспільства - одна з основних рис народовладдя, але не остання. Ключовими елементами для демократії, які були присутні у тогочасному козацькому суспільстві, є також громадянська дисципліна, свобода думки та подання голосу на громадянському зібранні, дотримування принципу інституційної першості запорозької козацької громади порівняно з вищими владними інститутами (гетьмани, кошові отамани, полковники тощо).

На три головні християнські свята за східним обрядом було заведено вислуховувати козацьким товариством звіт отамана та козацької старшини.

Демократичними цінностями козаків захоплювалися такі відомі європейські митці, як Вольтер, Гюго, Мюллер, Гессе, Байрон, Меріме, Словацький та інші мислителі, філософи, історики, художники, письменники та поети.

Рада на Січі

Козаки розуміли важливість принципу організації свого суспільства, тому всяко їх відстоювали. Так, у вимогах до польського уряду 1649 року гетьман Богдан Хмельницький заявляв:

Щодо давніх прав і Вольностей Наших..., як раніше було, так і тепер, де б не знаходились наші козаки і хоч би їх було три, два повинні судити одного; а також всі Вольності повинні бути збережені.

Те ж саме вимагалося й у московитів, коли Хмельницький підписував із ними Переяславський договір у 1654 році.

У цих заявах окреслювався головний демократичний принцип козацького суспільства, коли “двоє козаків судять одного". Тобто не пан, цар чи боярин вирішує як поступити у ситуації з козаками, а більшість козаків вирішують, що робити меншості. Різні аспекти народовладдя у Козацькій державі змінювались за час її існування, але цей головний та засадничий принцип залишався незмінним.

Історично сталося так, що згодом розділене українське суспільство опинилися під контролем інших держав та імперіалістичним гнітом. Розвиток демократії в Україні на деякий час припинився, але його відновлення було питанням часу.

Відновлення боротьби за демократичне українське суспільство

Підвалини нової хвилі демократизації України варто шукати після падіння Російської імперії, проголошення УНР та створення Радянського Союзу.

Історик Олександра Гайдай зазначає, що основи української демократії заклав публіцист історик та економіст Михайло Драгоманов. Він виступав за ліберальні цінності та соціальну рівність, особисту свободу та громадянські права.

Історик Ярослав Грицак додає до постаті Драгоманова інтелектуала В’ячеслава Липинського, який погоджувався із Драгомановим на початковій важливості для української ідентичності політичних інститутів, а не мови чи релігії.

Михайло Драгоманов. Фото: Вікіпедія

Закладені Драгомановим та Липинським підвалини демократичної України вповні розвинули дисиденти, серед яких Михайло Горинь, Левко Лук’яненко та В’ячеслав Чорновіл. Під тиском та переслідуванням радянської влади українські дисиденти формували ідеї, які базувалися на захисті прав людини та нормативних актах, які мали глибоке європейське коріння.

Історики зазначають, що незалежно від намірів радянського керівництва, деякі його реформи посприяли демократизації українського суспільства. Наприклад, через урбанізацію в тодішній УРСР зросла кількість освіченого українського населення, для якого стали близькими дисидентські ідеї.

Також дослідники наголошують на важливості історичної пам’яті українців, які навіть за тривалого царського режиму та не менш тривалого автократичного радянського режиму, не забули про народовладдя в Україні за часів козаччини.

Вигідна відмінність демократичного українського суспільства над іншими республіками СРСР стала більш помітною після розпаду останнього.

Для прикладу, перший президент України Леонід Кравчук погодився із результатами демократично проведених виборів й передав владу Леоніду Кучмі, а в сусідній росії Борис Єльцин пішов на розстріл парламенту як “ефективний" спосіб вирішення політичної кризи.

Революція на граніті. Фото: Український інститут національної пам'яті

Після Єльцина росія обрала нового "вождя" – володимира путіна. Він продовжив автократичний режим, до якого росіяни звикли за час Російської імперії та Радянського Союзу. При цьому з початку незалежності в Україні лише посилювалися демократичні принципи, а спроби зазіхання на них одразу викликали захисну реакцію українського суспільства у вигляді революції.

Й зараз ми бачимо кардинальну несумісність близького співіснування демократичного та авторитарного режиму. Путін боїться, що демократичні цінності України можуть поширитись на рф й позбавити його влади, тому й почав відверту загарбницьку війну. При цьому він забуває, що історично демократична організація суспільства завжди брала верх над авторитарними режимами й невиправданим вторгненням він лише прискорив своє неминуче падіння.

Не пропустіть цікавинки!

Підписуйтесь на наші канали та читайте новини у зручному форматі!

ГОЛОВНЕ ЗА СЬОГОДНІ
Більше новин