Анна Алляйн: Смерть — це протест проти соціальної несправедливості

16 квітня у Парижі пройшла прем'єра повнометражного фільму «Оксана», знятого французькою режисеркою Шарлен Фав'є. Стрічка розповідає про життя трьох українок, які започаткували рух Femen.

• "П’ять ночей у Фредді" повертається: офіційний тизер сиквела змусить вас гризти нігті від страху

Фільм уже багатьма сприйнявся неоднозначно, і чи буде прокат в Україні досі невідомо. Meta.ua вирішила зв'язатися з однією з учасниць цього руху Анною Алляйн, яка розповіла нам про своє ставлення до цього фільму, а також розкрила деякі таємниці, які завжди оточували Femen.

- З'явився фільм про Femen. Підтримуєш такі починання?

- Я не можу підтримувати чи не підтримувати такі починання. Про FEMEN уже знято багато фільмів -- документальних. Це перше ігрове, так би мовити, художнє кіно. Я сама зараз знімаю докфільми про жінок, які постраждали від війні. От мені як драматургу було би цікаво подивитися, як вони розробили цю тему. Я бачила тізер, і він мені дуже сподобався, він дуже такий душевно-тремтливий.

- Як вважаєш: це комерційний проєкт, щоб заробити, чи справді хочуть показати вашу організацію?

- Як людина, дотична до кіно і кіномистецтва, я вважаю, що фільми особливо ніколи не заробляють грошей. Тим паче такі специфічні фільми. Цей фільм, судячи з тизерів, не авторський, не артхаусний – просто класична драматургія. Розповідь про дівчинку, яка вірила в те, що може змінити світ на краще, але трагічно покінчила зі своїм життям.
Дуже сумніваюся, що це кіно матиме комерційний успіх, бо взагалі-то, по-моєму, європейські фільми ніколи його не мають. Не думаю, що це кіно стане масово популярним. І знімалося ж воно на грантові кошти. Це знову ж таки більше соціальний проєкт, ніж комерційний. Чомусь соціально значимі роботи й повноцінні витвори мистецтва зазвичай не цінуються.

Чи переслідували творці якісь високі цілі? Судячи з їхніх інтерв'ю – не знаю. Можливо, вони працювали з французькими активістками FEMEN. Але з тими, які в Україні, і тими, які підтримують FEMEN досі ще в Україні, зокрема із єдиною справжньою засновницею й лідеркою FEMEN Анною Гуцол, вони не зв'язувалися.

- У прокат вийшов фільм про FEMEN. Чи переслідують вони мету показати насправді FEMEN?

- Ну, я думаю, що, скоріше за все, вони знайшли просто цікаву історію, яка дотична до соціального життя, соціальних змін і боротьби за права людини, зокрема, жінки в усьому світі. Це класна тема для розробки. І лірична, і романтична, і соціальна, і, на жаль, трагічна.

На жаль, у мистецтві головне – конфлікт. І я думаю, що саме внутрішній конфлікт Оксани, який призвів її до трагічного кінця, найбільше з-поміж історій інших активісток наочно продемонструвався на навколишній світ. Тому цю історію екранізовано.
До речі, це не перший фільм про Оксану. Є ще документальне кіно “Я – FEMEN” – дуже класне.

- Чи ти знала Оксану? Що про неї можеш сказати?

- Так, я знала Оксану, знала її передусім як соратницю --соратницю в ідеалізмі, напевно. У нас з нею дні народження дуже близько. У мене – 25 січня, у неї – 31. Тож, можна вірити в гороскопи, можна не вірити, але ми з нею дуже схожі. Своєю ідеологічною панковістю душі, певно, за світовідчуттям.

Подругами близькими ми, на жаль, не були. Ми з нею робили акції разом, неодноразово.

- Її самогубство. Віриш? Яка твоя думка?

- Про її трагічний кінець нічого раціонального я не можу сказати – так само, як і про неї. Я просто розумію, що таке – мати велику чутливість і не мати розуміння ні від кого. І неможливість виразити своє внутрішнє повною мірою чи отримати саме необхідну твоїй душі підтримку. Мені здається, що через це її життя так обірвалося. Це знову якісь такі дуже абстрактні фрази, напевно. Але так воно і є, мені здається.

Історія її загибелі дуже дивна. Відтоді, як вона стала біженкою в Парижі, ми з нею особливо не спілкувалися. Я знаю, що українки були погано прийняті французькими революціонерками, які вже на той момент під керівництвом FEMEN на відстані, заочно, організували свій осередок. Зараз він чомусь вважається головним осередком FEMEN. Дивно, але так Вікіпедія пише. Але у Вікіпедії багато пишеться різної фігні.

- Напевно, їй було дуже погано і самотньо…

- Я можу зрозуміти, чому Оксані було важко в цьому світі. Я, щоправда, не можу зрозуміти такий відчайдушний крок, бо в мене інша психіка, не схильна до суїциду. Але зрозуміло, що, напевно, її щось допекло дуже сильно. Хоча, якщо вважати ззовні, то вона, чи не найкраще, як на мене, була реалізована в Парижі. У неї було своє ремесло, незалежно від FEMEN. Це і ремесло, і покликання – живопис. І саме як художниця вона реалізувалася там, в Україні – ні.

І я знаю, що напередодні свого останнього кроку вона вступила до університету мимистецтв. Жила в соціальному житлі. Це те житло, яке надають держави незахищеним верствам населення. Я можу подумати, що вона не була матеріально добре влаштована, але з іншого боку – це не найголовніше. Думаю, що її розтерзали якісь почуття, які вона не могла виразити і пережити, і не отримувала підтримки і розуміння від близьких людей. А можу подумати, що, напевно, цей світ був для неї занадто грубим і нестерпним. Я теж таке відчуваю. Я думаю, що її смерть — це протест проти соціальної несправедливості, глобальної жорстокості, грубості нашого суспільства, яке ми намагаємося змінити.

- Чи ти продовжуєш спілкуватися з іншими учасницями FEMEN? Яка атмосфера та настрій?

- Ну, з кимось я спілкуюсь, з кимось не спілкуюсь, з кимось дружу, з кимось не дружу. Це вже, я думаю, залежить від особистісних якихось рис характеру. На одному відрізку часу я могла дружити з однією соратницею, на нинішньому відрізку – з іншими. Це як на роботі.

Якщо говорити про нормальну роботу: ви ходите в офіс, маєте там колектив, корпоративну стосунки, якийсь навіть спільний відпочинок в рамках тімбілдінгу. Я завжди проти таких штук. Я на роботу приходжу тільки працювати. Святкувати дні народження, якісь інші свята я в корпоративному колективі не хочу. Я хочу це робити з тими людьми, яких я особисто обираю. У цей момент, у цей день, у цей вечір.

- Коли чекати на фільм про тебе?

- Дай Бог, щоб мені для цього не треба було загинути. Але, на жаль, смерть – дуже харизматична особистість. А люди здебільшого не дуже розумні, не дуже добрі. І тому часто людину починають помічати, поважати, визнавати вже після її смерті.
Дай Бог, що мені вдасться стати героїнею фільму без трагедії. Але знову ж таки, з огляду на драматургію, це неможливо. Хоча… Ну, словом, я собі більше бажаю щастя і щасливого життя, аніж фільмів про себе.

- Ти продовжуватимеш?

- Так, це покликання моє. Я змінюю суспільство, виховую його в бік добра і справедливості. Цю мету я собі ставила, коли йшла в професію журналістики. Цю мету я собі ставила, коли йшла навчатися на українську філологію, обрала українську мову справою свого життя в професійному контексті.

Я завжди буду говорити про проблеми соціальної несправедливості. Так, я вважаю, їх надважливо висвітлювати, бо таким чином ми змінюємо соціальну думку і впливаємо на кожну людину. Для цього і потрібне насправді мистецтво. І висвітлення проблем, притягнення уваги до них, скандал, пов'язаний з цими проблемами – важливі. Я маю на увазі активізм і акційну діяльність, які роблять скандал з якоїсь проблеми, яка може замовчуватися в суспільстві через свою болісність.

Скандал навколо якоїсь проблеми чи навіть істерика в акційному сенсі змінюють закони, ситуації, ставлення в суспільстві до цієї проблеми. Це дуже важливо на шляху до створення суспільства соціальної справедливості.

Нова науково-фантастична драма за Стівеном Кінгом від Майка Фленагана обіцяє зворушити глядачів.