Психолог про особисті кордони: коли відмова — це любов до себе

Часто відмовити іншій людині, навіть якщо виконувати її прохання дуже незручно, не вдається. Але це робити можна і треба. Пмихологиня платформи “Betobee”, психоедукаторка Бикова Анастасія, розповіла, як встановити власні особисті кордони.

Деталі

Далі – слова експертки

Варто відразу окреслити, що особисті кордони - це не про грубість, а про чесність і безпеку. Бо коли кордони постійно розмиваються, з’являється дивне відчуття, ніби тебе ніхто прямо не кривдить, але постійно щось не те. Починається дратівливість втома не зрозуміла від чого саме і це все разом потребує багато сил.

Порушення меж у дитинстві формує звичку орієнтуватися на інших замість себе. Наприклад, коли дитину постійно змушували ділитися, обійматися з родичами, слухати чужі скарги або відповідати за настрій мами - поступово стирається відчуття, що в неї теж є право на “ні”. У дорослому віці така людина може й не помічати, що перебуває в ролі “вічно зручною”.

Ше люди, відносно яких порушують межі - і самі порушують межі інших. Людина не зовсім розуміє, де її відповідальність закінчується, і починає втручатися в зони інших: давати поради без запиту, хвилюватися замість близьких, намагатися всіх рятувати. Це теж спроба впоратися з тривогою через розмитість меж.

Корисно запитати себе:

• Коли востаннє доводилося погоджуватись на щось усупереч собі?
• Як тіло реагує на певні стосунки чи зустрічі?
• У яких ситуаціях найважче сказати “ні”?

Коли людина тільки починає вибудовувати особисті межі, це може викликати опір у близькому оточенні. Саме в момент, коли з’являється більше чесності, деякі стосунки можуть ставати напруженішими. Це не завжди означає щось погане - скоріше, це перехід до більш реального контакту.

У партнерстві слабкі межі часто проявляються в тому, що одна людина тягне на собі весь емоційний потік - розмови, пояснення, ініціативу. Якщо “ні” викликає образу або сарказм, це вже дзвіночок. Бо адекватна доросла людина може прийняти відмову, навіть якщо їй це не подобається. І тут важливо: моя межа - не напад. Вона не має бути обґрунтована, переконлива чи “пояснена логічно”. Просто “мені так не окей” - цього достатньо.

Окрема тема - це родина. Тут дуже легко скотитися у звичні ролі. Навіть доросла людина в присутності батьків може почуватися так, ніби їй знову 12. І коли мама каже “ти ж можеш знайти час приїхати, ти ж в мене одна така” - частина всередині нас вже збирається в дорогу, бо соромно. Але іншій частині хочеться просто відпочити і це теж нормально.

На роботі розмиті межі часто проявляються у вигляді постійних порушень робочого часу, перевиконання обов’язків або мовчазного погодження на завдання, які формально не належать до зони відповідальності. Із часом це викликає відчуття виснаження, а іноді навіть образу, хоча зовні усе ніби в порядку. Люди можуть уникати фраз на кшталт “Це не входить до моїх обов’язків”, бо бояться виглядати непривітними чи лінивими. Насправді ж це просто про ясність і якщо щось викликає сумнів - цілком природно уточнити це з керівництвом.

Отже як саме навчитися говорити “ні”:

• Почати з помічання моментів, коли хочеться відмовити, але звучить «так». Навіть якщо спершу «ні» не промовляється вголос - вже сам факт внутрішнього помічання допомагає. Це крок до розпізнавання власних меж.
• Дати собі дозвіл не виправдовуватись. Так це спочатку важко, але варто спробувати - як це, що саме буде не комфортно, а що сподобається.
• Пам’ятати, що реакція іншої людини - це не завжди показник правильності рішення, якщо відмова була звичайною, а реакція того кому відмовили - незручно це не обов’язково про негативні емоції саме до вас.
• Змінити фокус з “як не образити” на “як залишитися в контакті з собою”.Це про те, щоб бути чесним: «зараз не зможу», «планів уже багато», «не встигаю». Люди зазвичай це краще сприймають, ніж ми можемо очікувати.

Нещодавно психологиня розповіла, як знайти баланс між родиною та роботою.