Ігор Литовка: «На чемпіонаті світу вболіватиму і за Узбекистан»

Колишній воротар клубу «Андижон» Ігор Литовка зараз захищає кольори грузинської «Гагри». Sports24.uz поспілкувався з українським голкіпером.

– Кажуть, у дитинстві ви займалися карате. Це правда? Як ви перейшли у футбол?

– Так, у початкових класах я займався карате і навіть досить успішно виступав. Пізніше мій тренер поїхав, і я втратив інтерес до занять. Поки сидів удома, друг запросив мене до футбольної секції. Я починав як захисник. Одного разу я запізнився на матч (автобус зламався) і не потрапив до складу, а коли нашого воротаря вкусила собака, мене – найвищого – поставили у ворота. З тих пір я і граю на цій позиції.

– Чому ви стали саме воротарем?

– Воротар – це величезна відповідальність, це половина команди. Потрібна сильна психологія і витримка під тиском. Думаю, тому ми навіть активніші, ніж польові гравці. З віком починаєш краще відчувати гру.

– Де ви народилися?

– У місті Нікополь, Дніпропетровська область. Зараз моє місто регулярно піддається атакам дронів і ракет. Я намагаюся підтримувати дитячий футбол у себе на батьківщині з усіх боків.

– Як ви опинилися в Андижані?

– Мене запросив Улуғбек Мірзаєв. Ми були сім'єю в Хорватії, і я вирішив спробувати свої сили в новому чемпіонаті.

– Яке місце займає для вас клуб «Андижон»?

– «Андижон» – це не просто клуб! Я завжди це повторював. Це велика родина. Мені досі пишуть вболівальники, передають привіти, вітають з днем народження. Звичайно, є деякі невирішені питання щодо контракту, але я вірю, що клуб виконає всі зобов'язання. Зараз у клубі працює дуже хороший фахівець. Ще в дитинстві я дивився його матчі по телевізору, а потім ми навіть зіграли на одному полі. Упевнений, Максим Олександрович здатний на багато що.

– Що ви можете сказати про вболівальників Андижана?

– Вболівальники Андижана – найкращі в країні! Такої підтримки, як в Андижані, немає ніде! Зараз саме наші фанати задають тренд всьому чемпіонату, і видно, що інші починають рівнятися на «Ultras Burgut». Ніколи не забуду, як після матчів стадіон скандував моє прізвище. Це величезна честь, і я завжди намагався відповідати їм взаємністю.

– Яку переможну гру ви ніколи не забудете? А яка поразка була найболючішою?

– Якщо говорити про перемоги, то за емоціями це дербі з «Навбахором». Коли Неймар не зміг здолати «Навбахор» у Лізі чемпіонів, ми виграли у них вдома. Це було неймовірне свято для всіх. Місто не спало всю ніч! А ось поразка від «Сўғдиёна» в кінцівці дуже засмутила – ми пропустили два несподіваних голи, і цей результат був явно не за грою.

– Олександр Хомяков у минулому був воротарем, Олександр Шовковський теж. Чи хочете ви стати тренером після завершення кар'єри?

– Воротарі, як правило, більше залучені в гру, ніж польові футболісти. Тому часто вони стають хорошими тренерами. Поки що я не думаю про посаду головного тренера, але робота з воротарями – це те, чим я хотів би займатися після завершення кар'єри.

– Хто був вашим кумиром серед воротарів?

– Коли я почав дивитися футбол, звичайно, це був Олександр Шовковський. Перший раз, коли я зіграв проти «Динамо» і він потиснув мені руку після матчу – цю емоцію пам'ятаю досі. Зараз складно виділити когось одного. Намагаюся брати найкраще у всіх: хтось хороший у грі ногами, хтось на лінії. Зараз стежу за Яном Зоммером – він довгий час демонструє дуже надійну гру. Войцех Щенсний в цьому сезоні знову проявив себе і виграв майже всі турніри.

– Збірна України тільки один раз брала участь у чемпіонаті світу, і тоді дійшла до чвертьфіналу, що стало невеликою сенсацією. Які шанси вийти на ЧС-2026? У вашій групі Франція, Ісландія та Азербайджан.

– Перш за все, вітаю Узбекистан з історичним виходом на чемпіонат світу! Це неймовірне досягнення!

У нас завжди щось відбувається... Як би це не було сумно. Зараз у збірній змінюється покоління. Подивимося, що з цього вийде. Франція останнім часом часто грає у фіналах. Це футбол. Будемо дивитися, підтримувати свою команду. А на чемпіонаті світу вболіватиму і за Узбекистан.