Експерт пояснив, що змінить законопроєкт Федорова про швидкісний Інтернет

Верховна Рада підтримала законопроєкт міністра Михайла Федорова про швидкісний Інтернет. Одним із важливих нововведень стане можливість для громадян самостійно перевіряти якість інтернет-з’єднання через спеціальний тест на смартфоні.

• Федоров анонсував швидкий інтернет для всіх: у Раді підтримали законопроєкт

Деталі

Meta.ua звернулася до телекомунікаційного експерта Олександра Глущенка із проханням пояснити, наскільки такий законопроєкт відповідає сучасним реаліям.

"Насправді, для того, аби вимірювати якісь технологічні процеси, має бути певна стандартизація та узаконений інструмент того, щоб цей вимір був певною валютою для гравців галузі. І про цей інструментарій повинні знати не тільки оператори, але і абоненти, щоб не було ніяких суперечностей. В цьому випадку, я виступлю на боці операторів зв’язку, тому що, як правило, споживачі не міряють швидкість, коли все добре. І не скаржаться, коли все добре. І в більшості випадків, коли виникла “проблема”, то ця проблема має існування на стороні клієнта. Просто не завжди абонент готовий це визнати.

Ще треба знати, що й куди ми будемо міряти? Бо коли абонент приходить до оператора зв’язку і каже: “Ваш інтернет – лайно, бо у мене не конектиться”. Виникає багато запитань: “Що у вас не конектиться? Що ви міряєте? Куди? А яке у вас обладнання? А з якою швидкістю віддає дані сервер на ваш запит? А як відбувається трасування трафіку?” І ці питання мають бути вписаними у правила гри. Якщо у мене взаємини із оператором, то вимірювати треба швидкість, яка йде до нього, як до постачальника послуг. А не до якогось незрозумілого серверу, не зрозуміло де, не зрозуміло з чим, що не відкривається у абонента чи віддає трафік не на максимальних швидкостях.

Треба пам’ятати, що жоден оператор зв’язку, не важливо яка технологія - мобільний чи фіксований зв’язок, не гарантує нам доступ до якогось ресурсу в мережі, якщо це тільки не його внутрішній сервіс. Бо ще є та сторона, у якої є сервери і яка трафік віддає. І якщо десь буде “затик”, пляшкове горлечко, то ніхто на себе відповідальність не візьме з гарантуванням швидкостей і якості. Якщо тільки вони між собою не проклали закритий канал і не беруть кошти одне з одного. Наприклад, гарантований канал до серверів, де лежить умовна гра “Х” на швидкості 1 Гбіт/сек - 200 Євро на місяць в гривневому еквіваленті. І це буде чесна позиція стосовно абонента. Доречі, може існувати як додаткові послуги для тих кому потрібні гарантії, SLA.

Варто нагадати споживачам, що Інтернет – це ринок, у якому платять усі. Міт про те, що щось в мережі безкоштовне - суцільна брехня. Є оператори зв’язку, які будують мережу і збирають гроші за доступ до неї. Є абоненти, які сплачують за доступ до мережі, і є ще сервіси, які сплачують за можливість бути присутніми в мережі. У мене є сайт, я плачу за хостинг, щоб бути доступним, це не безкоштовно. Щоб скачати гру “Сталкер”, абонент заплатив за Інтернет, а власник гри за сервери й інтернет-канали, щоб гравці змогли скачати гру чи патч. Це ринок, в якому платять усі. Тому, якщо ви хочете щось гарантоване, то або ви напряму домовляєтеся із постачальником, або через посередника, але це зовсім інші гроші. Ніж до 1 Гігабіта за умовних 500 гривень на місяць.

І, якщо мені пообіцяли швидкість один гігабіт на секунду, то це не означає, що така швидкість буде зберігатися, якщо я захочу з Києва зайти на якийсь сайт у Новій Зеландії. Це швидкість ДО, де оператор та постачальник послуги зійдуться десь посередині на рівні своїх технологічних можливостей. Бо дива не буває", – розповів Олександр Глущенко.

Імплементація цього рішення - велика комплексна задача, з якої треба відсікти все зайве і встановити захист “від дурника”. Бо ніхто не буде у захваті, якщо з’являться якісь тролі, які будуть використовувати процедуру в своїх інтересах, щоб паралізувати роботу технічного персоналу оператора.

Якщо я буду сидіти у напівпідвальному приміщенні та жалітися на зв’язок через інструментарій, який мені надала держава, то виникають нюанси. Я пробую скористатись послугою там, де її фізично не може бути. Повторюсь, мають бути чіткі правила гри, як абонент має скаржитися, через що він може скаржитися, на які типи запитів оператор має реагувати, а які – відсікати.

Розповім свою історію: у мене в половині квартири не працює голосовий зв’язок від одного з операторів. Наприклад, половина квартири - 4G літає, половина - edge, не працює. Я не сильно від цього страждаю, але як у абонента, у мене виникає питання: якщо я буду скаржитися, то як швидко оператор вирішить мою проблему? І, головне, як швидко знайде фактор впливу на якість своїх послуг?

Ми живемо у великому місті, де хаотична забудова не сприяє розвитку зв’язку. Грубо кажучи, оператор побудував мережу, встановив базові станції, легалізував їх, а потім овва, між мною та базовою станцією виникла житлова “свічка”, якої, по ідеї, там бути не мало б. Але вона є, і тому тут мають бути чіткі процедури, як операторам поводитися у міській забудові, як їм синхронізуватися із тими органами, які видають дозволи на будівництво будівель і найголовніше, із тими, хто ці законні, незаконні, напівзаконні будівлі легалізує та приймає їх в експлуатацію. Бо з рівнем тої недолугої урбанізації, яка існує в столиці - чим ближче до нижчих поверхів, тим ситуація у абонентів гірша з якістю зв’язку.

А що робити в блекаути? Коли базова станція отримує перевантаження за кількістю пристроїв, які підключені, і ресурсів на всіх не вистачає? Та ще й працює від альтернативного джерела електроенергії. Як тоді скаржитись і що вимагати як абоненту, так і оператору?

Сама ідея цього законопроєкту – хороша, але все залежить від реалізації. Захищати абонента потрібно, але водночас треба захищати усіх: абонента – від оператора, а оператора – від абонента. Тому що є доброякісні споживачі, а є категорія мозкоклюїв, яким потрібен процес заради процесу. І знову ж таки, мене цікавить процедура, згідно з якою цей спід-тест буде законним, як для оператора, так і для абонента.

Раніше Україна посіла третє місце в Європі за розвитком відкритих даних.