Гімнастка Надія Васіна: якщо спорт поза політикою, то заберіть усі прапори!

Спорт був і буде невід'ємною частиною політики. Як би хтось не намагався себе виправдати тим, що це різні речі. Особливо в час, коли твоя країна воює з державою-агресором, представники якої не гребують різними брудними методами. Будь-який спортсмен, який представляє Україну – це її обличчя.

• Коаліція "Рамштайн" зобов'язалася виділити вже понад $122 млрд на військову допомогу Україні - Остін

Про це та багато іншого Meta.ua вдалося поговорити з колишньою учасницею Національної збірної України, гімнасткою, чемпіонкою всесвітньої Універсіади Надією Васіною.

- Давай спочатку про спортсменів та про війну. Чому, на твою думку, серед них так багато тих, хто лишається осторонь? Наприклад, Ломаченко, котрий все ніяк не може визначитися. Або той же Тимощук, який залишився у росії.

- Мені здається, що більшість спортсменів старої формації… ми всі були неосвічені. Ми до школи не ходили, ми мали обмежений кругозір, ми нічого не знали і не бачили, як коні в шорах.

І тут питання навіть не в школах, питання глобальне в тому, що спортсмен — це особистість, яка представляє країну. Тобто людина має бути мудрою, з досвідом, її мають наповнювати різною інформацією. Вона має бути тямущою та мудрою..

Одним словом, людина має бити рекорди не лише у спорті, а й у навчанні. Тоді вона справді може представляти свою країну.

Такі, як Ломаченко чи Тимощук… Історію Тимощука я повністю не знаю, але те, що чула і те, як він вчинив. Ну, він просто дурень. Або його там у заручниках тримають.

А щодо Ломаченка, ну ось, теж люди обмежені, плюс там ще гіперболізована віра в Бога. Як і Усик теж казав, що Крим божий, доки йому там будинок не розбомбили, і він зрозумів, що Крим український.

- Зазвичай якраз у такі моменти кажуть "Спорт поза політикою". Що скажеш щодо цього виразу?

- Якщо спорт поза політикою, то ми прибираємо всі прапори, і спортсмени виступають просто кожен сам за себе. І ось тоді справді буде спорт поза політикою.

А якщо на змаганнях піднімається прапор, якщо "Газпром" має такий вплив, що викуповує всі змагання, якщо в дзюдо був час, коли чекіст вирішив і були від нього представлені люди у світовій федерації, то як тут може бути спорт поза політикою?!

- Згоден. Ти з дитинства у спорті і пройшла великий шлях. Як спортивне середовище 90-х вплинуло на тебе?

- Звичайно, якийсь вплив те середовище справило. Коли я пішла у 95-му на гімнастику до школи "Терпсихора", то в місті було лише кілька шкіл художньої гімнастики. І ми були топовими. До нас приїжджали телеканали, різноманітні зірки підтримували нас. Бо тоді було мало шкіл. Ми фактично стояли біля джерел розвитку спорту в Україні. А зараз куди не плюнь, потрапиш до школи гімнастики.

- Дитині, напевно, складно було якось адаптуватися, всі ці різні поїздки.

- Звичайно. Пам'ятаю нас запросили виступати до Індії на місяць, презентували автомобілі Fiat. Запросили саме нашу школу. Тобто ми там по Мумбаю каталися, всіма цими гольф-полями, бачили мармурові підлоги, срібний посу. З одного боку, це все було "Вау". У багатьох людей такого не було.

З іншого боку, це холодні зали. Ти завжди голодний, ти завжди заляканий. Тренера тебе лають, ображають. Ти нічого не розумієш, чому так відбувається. Жерти тобі не дають. А умови такі: не хочеш – до побачення. Іди займайся чимось іншим.

Нині діти приходять до теплої та гарної зали. Фотозони, якісь подарунки. А в нас підлога була дерев'яна, постійні скалки, холодрига дика.

Тому з одного боку так, дитинство було похмуре та важке, з іншого боку вдалося подивитися світ, здобути медалі. І це круто.

- Ти згадала інцидент із російською гімнасткою, яка травмувала тебе на змаганнях. Розкажи про нього читачам. Тоді вже було відчуття ворожості росіян?

- Це був Ізраїль, гран-прі. Ми туди щороку їздили на змагання.

І ось я тренуюся зі скакалкою чи стрічкою, вже не пам'ятаю, а ця росіянка десь поруч бігає і робить бумеранг зі стрічкою так, що паличка летить у мене і дуже сильно розбиває обличчя в кров.

Ця росіянка підбігла до мене, переживає, питає: "Надя, що робити?" А я тримаюсь за обличчя. Тут підходить її тренер, за шкірки відтягує її від мене. І каже: "Відійди від неї, знатиме, як у росіянок на шляху стояти".

Ось так. Таке було відношення. Нам було 16 років. Можна припустити, що вони в голови підліткам вкладають…

- Ти говорила, що під час війни демократія для спортсменів має бути обмежена. Щоб не надто їм дозволялося висловлюватися, від гріха подалі. Розкрий докладніше свою думку.

- Мені здається, зі спортсменом, коли він представляє країну за кордоном, особливо в такий складний час, має бути помічник, пресаташе. Одним словом, людина, яка підкаже йому правильний вектор.

Адже, коли спортсмен виходить давати інтерв'ю, він може не розібратися в багатьох речах, бо він ще втомлений, затурканий, щойно відпрацював своє, а його завалюють питаннями. Тому має бути людина, яка підкаже: цей журналіст із росії чи білорусі з ним мовчимо чи говоримо лише "Слава Україні", а от ці зі західної преси – з ними можемо розмовляти.

- Дуже розумно. А якихось українських спортсменів можеш виділити?

- Український скелетоніст Владислав Гераскевич, який на зимовій Олімпіаді, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення, вийшов з українським прапором та написом "Ні війні в Україні".

Ще б хотіла виділити футболіста Артема Довбика, він, як і я, допомагає 25-й бригаді.

- Окей. А що б ти змінила у нашому спорті?

- Я бачу, що у нас є корупція, є застарілі дідки, які не хочуть щось змінювати. І маємо молодь, яка хоче і намагається щось змінювати. Але знов-таки нам, молодим, потрібні знання, досвід і мізки, освіченість. Розуміння, що робити.

Це ж не просто так взяти, зайти та сказати, ось усе, я сьогодні буду міністром спорту, і я знаю, як усю цю структуру реформувати. Потрібно розуміти, як зробити так, щоб не було корупції, знайти кошти на ремонт у залах, наприклад, інвесторів. Це непросто.

Тому це теж такий складний шлях, який ми маємо пройти. Піде старе покоління, прийде нове покоління, воно наступатиме на ті ж граблі, рідко виходитиме і часто не виходитиме. І потім, через терни до зірок, ми прийдемо до того, що ми не матимемо такої застарілої системи управління у спорті.

- Якби ти могла дати пораду молодим українським спортсменам, які зараз тільки-но починають свою кар'єру, що б ти сказала?

- Вчіться! Це найголовніше. Є плани на спорт і мають бути плани на те, що робити після. Після спорту також є життя. Ви маєте розуміти, як далі жити, як далі працювати і розвиватися, а не йти стрімголов.

І головне, щоб був хороший тренер, який буде тобі другом і наставником, а не як у нас, що побачивши тренера в горлі пересихало або, раптово, гидко стало.

Зеленський приїхав на "Рамштайн" у Німеччині: братиме участь у засіданні.