Легенда, пам'ять про яку не змогла знищити імперія: 46 років без Володимира Івасюка

46 років тому Україна втратила Володимира Івасюка — людину, чия музика стала символом національної гідності та любові до рідного краю. Його життя обірвала радянська система, однак його пісні продовжують жити, надихати й об'єднувати.

• Голлівудський актор показав нове татуювання на підтримку України та вкотре відвідав фронт

Деталі

Сьогодні минає 46 років із того дня, як світ втратив Володимира Івасюка — видатного композитора, поета і справжнього патріота. Його загадкова смерть стала одним із трагічних символів боротьби української культури проти тоталітарної системи.

Івасюк створив десятки пісень, які стали беззаперечними шедеврами. "Червона рута", "Водограй", "Я піду в далекі гори" — ці мелодії й досі звучать на вустах українців, ніби нагадуючи, що справжню любов до рідної землі не знищити. Його музика стала частиною культурного коду України, відлунюючи навіть у найскладніші часи.

Минув майже півстолітній відрізок часу, а ім'я Володимира Івасюка продовжує надихати нові покоління. Живим доказом цього є мюзикл "Червона рута", що вже понад рік збирає повні зали глядачів. Мюзикл розповідає не тільки про життєвий і творчий шлях Івасюка, а й показує глибину його любові до України, рідної мови та музики. Через кожну ноту, кожне слово глядачі відчувають: Володимир Івасюк живий — у своїх піснях, у пам’яті, у спільній мрії про вільну та сильну Україну.

Володимир Івасюк народився у буковинському містечку Кіцмань, в родині інтелігентів — викладачів Михайла та Софії Івасюків. Його батько був не просто освіченою людиною: володів шістьма мовами, писав прозу та поезію, не боявся піднімати заборонені теми, зокрема Голодомор. У юності Михайло Івасюк намагався вирватися за радянський кордон до Румунії, аби здобути вищу освіту, за що опинився в таборах ГУЛАГу. Через це сім'ю Івасюків радянська влада тримала "на гачку" — у списках неблагонадійних КДБ.

Перешкоди супроводжували Володимира змалку. Після блискучого складання іспитів його так і не прийняли до Чернівецького медичного університету. Офіційної причини не озвучили, але всі розуміли: відповідальність за інцидент у рідному селищі, де Володимир із товаришами, пустуючи, посадив картуз на бюст Леніна, що внаслідок поганої фіксації впав і розбився.

Замість навчання у виші Івасюк змушений був піти працювати на завод "Легмаш", де штампував фурнітуру. Але й тут він знайшов шлях до творчості: серед робітників зібрав власний ансамбль "Буковинка". Саме з "Буковинкою" Івасюк вперше дебютував на київському телебаченні.

Широкому загалу його ім’я принесла пісня "Я піду в далекі гори", натхненна мандрівкою на Говерлу. Її виконала співачка Лідія Відаш у записі для Українського радіо, і пісня миттєво завоювала серця слухачів.

Однак справжнім проривом стала "Червона рута" — гімн юності й любові. Історичним став виступ на театральній площі Чернівців, де Володимир разом із Оленою Кузнєцовою уперше заспівав легендарну пісню під акомпанемент ансамблю "Карпати".

Та шлях митця обірвався трагічно. 24 квітня 1979 року Володимиру зателефонували. Він поспішно зібрався, вийшов із дому... і більше ніколи не повернувся. Родина одразу відчула тривогу. Проте правоохоронні органи не поспішали з пошуками — їм навіть відмовили у розміщенні оголошення про зникнення на телебаченні.

Тіло Володимира Івасюка знайшли лише через три тижні — у лісі поблизу військової частини в Брюховичах. Він був повішений на паску від свого плаща. Випадково натрапив на нього солдат під час тренувань з радіонавігації.

Ще до завершення слідства радянські газети поспішили винести вердикт: "самогубство". І всі чутки про насильницьку смерть, про можливу ліквідацію композитора за його непокірність і любов до України, офіційно назвали "вигадкою".

Але навіть тоталітарна машина не змогла заглушити голос Володимира Івасюка. Його пісні досі звучать — як гімн незламності українського духу.

Раніше ми писали, що Ліна Костенко та Бернар-Анрі Леві отримають медаль Шептицького: зірки культури за мир і солідарність.