Простий як двері і змушує посміхатися. 10 думок після перегляду "Еліо"

«Pixar», звертаюся до тебе: що там по рекламі? Це моя улюблена анімаційна студія, тож я слідкую за її прем’єрами. Таких як я у світі багато, але більшість людей так не робить. І ця більшість людей не те щоб не збиралася йти на «Еліо» – вона навіть не чула про нього. Коли я згадав у розмові цей мультфільм 3 місяці тому, мене спитали: «Що це?». І місяць тому те саме. Якщо я зараз вийду на вулицю та почну питати у людей значення слова «Еліо», ті ніколи не додумаються, що це назва мультфільму однієї з найвідоміших студій анімації. Бо що? Бо «Pixar» жахливо рекламує свої проекти. Окей, є приклад «Думками навиворіт 2»… А ще? Я розумію, що крутий продукт не потребує реклами та рекламує себе сам, але ж не завжди. 2 роки тому сарафанне радіо допомогло не провалитися у прокаті «Стихіям», зате 4 роки тому, також у червні, зібрав копійки «Лука» – чудовий мультфільм. Адже про нього ніхто тоді не дізнався. Я сходив на «Еліо» на перший 2D-сеанс у своєму кінотеатрі у день прем’єри – і дивився його у компанії лише 3-х людей на цілий зал. Катастрофа.

• 11 років болю. Топ-5 найкращих стрічок всесвіту Джона Віка

Однак робота над просуванням та рекламою стрічки – одне, а над її виробництвом – геть інше. Хоча б тому, що цим займаються різні люди. У цій статті обговорюємо працю останніх. Зі спойлерами. Зовсім без них – у розділі «Чи варто дивитись?».

1. Є теорія, що на «Pixar» працюють всі найкращі коміки та комікеси світу. Той же «DreamWorks» вміє жартувати. «Disney» інколи може розсмішити. Але «Pixar» – це геть інший рівень. «Еліо» – це майже комедія. Але якщо остання навмисно намагається вивести тебе з рівноваги та насмішити всіма можливими способами, то цей мультфільм вставляє жарти всередину історії. Вони не рухають сюжет, як це часто буває у комедії, але розкривають персонажів та створюють атмосферу, у даному випадку – максимально невимушену. У якийсь момент перегляду я дивився мультфільм так, як дивився б вдома на дивані – розслаблено, спокійно, без думок про будь-що інше. Дуже можливо, саме через вдалі жарти. Студія мала і ще більш смішні проекти, але цей у даному напрямку зайшов дуже далеко. Декілька разів реготав до сліз та уголос. Добре, що у залі майже нікого не було – перегляд нікому цим не зіпсував.

2. Дитина у мультфільмі поводиться… як дитина! І мені ой як цього не вистачає досить часто в анімаційних стрічках та взагалі історіях про дітей. Не люблю, коли хлопчик або дівчинка років 6-8 поводиться як доросла людина: думає про майбутнє, мислить прагматично, шукає себе тощо. Бо ніхто так не робить. Може, якісь діти-генії – так, але таких одиниці. Тотальна більшість дітей просто… розважаються. Хочуть гратися. Шукають друзів. Зациклюються на якийсь темі. Вередують. Не бажають слухатися дорослих. Намагаються вирости якнайшвидше. Це все і є дитинство. І саме таким показує «Еліо» свого головного героя. І тому я, як глядач, вірю у його існування, а ще – паралельно трохи ностальгую за своїм дитинством. Приємні спогади. Дякую мультфільму, що їх оживив.

3. Історія не «грузить» глядача. Тут нема оцього пафосу з перших хвилин «треба спасти всіх, і тільки ти можеш це зробити!». У підсумку виявляється, шо справді врятувати всіх може лише головний герой, але перші дві третини мультфільму – взагалі про інше. Є просто дитина зі своїми проблемами. Її батьки померли, але жодних сумних флешбеків: це зайве. Є просто тітка, яка де-факто стала матусею для маленького хлопчика. Є просто бажання Еліо полетіти у космос та дружити з інопланетянами. За останнім криється той факт, що дружити з кимось на Землі в нього не виходить, але акцент на пошуку інопланетян, бо «грузити» – погано. Насправді, завжди вирішують акценти, але у цій історії – прямо дуже. Бо тут могла б вийти вельми сильна драма, якщо надавити у правильних місцях. Натомість «Еліо» жартує та розважається – і розважає глядача. Мультфільм хоче бути простим, він жадає стати своїм у дошку для того, хто його дивиться. І, зізнаюсь, йому це вдається.

4. Ніхто б не зробив інопланетян такими харизматичними, милими та приємними, як це зробив «Pixar». Після фільму у замітках я декілька разів використав слово «монстри», однак тут, мабуть, не стану називати їх так жодного разу. Бо вони не монстри – саме інопланетяни. Вони не страшні. Можуть налякати через свою несхожість на людину та свої надлюдські здібності… і все. Прибульці тут в першу чергу цікаві. Стиль анімації – дуже м’який. Хочеться роздивитися кожного, а деяких – помацати та погладити. Якби «Pixar» нормально рекламував свої проекти, то тут заробив би ще й трохи на мерчі у вигляді м’яких іграшок або просто фігурок інопланетян. Я б купив, наприклад. Коли створюєш нову форму життя на екрані (особливо для мультиплікації), треба зберегти баланс між людським та нелюдським, щоб інопланетянин відчувався інопланетянином, але не був аж занадто чужим та незрозумілим для глядача. Баланс збережено. І на рівні картинки, і на рівні поведінки неземних персонажів. Не уявляю, як би з цим викликом впоралася якась інша студія.

5. Трейлер знову нас всіх обманув, і це добре. «Pixar» йде цим шляхом далеко не вперше. І кожного разу я виходжу з сеансу задоволений тим, що мене обвели навколо пальця. У перших трейлерах студія акцентувала суто на прибульцях, в останньому – ще й на історії, однак фокус досі був на інопланетному. Так от, стрічка-то взагалі не про інопланетян – а про родину. Питання сім’ї, «своїх», а ще – конфлікт батьків та дітей. І все це в інопланетному «соусі», щоб сприймалося легше та приємніше. Я з острахом дивлюсь трейлери фільмів, бо боюся наловити спойлерів та «подивитися» стрічку ще до її виходу. Так от, трейлери «Pixar» я дивитись не боюсь. І вам раджу. Бо ці свою справу знають.

6. Мультфільм є дуже щирим. Сценарист писав «Тайну Коко», яка, давайте чесно, є набагато кращою та глибшою історією, однак у самому фіналі вона навмисно намагається витиснути з тебе сльозу та «їде на "Оскар"», звертаючись до такого прийому далеко не в останню чергу для того, щоб задовольнити критиків. І «Еліо» міг би піти тим же шляхом – і «дотискати» глядача. Але це було б не у його дусі. Стрічка коротка, стрічка кумедна, стрічка робить буквально все, щоб не грузити людину перед екраном – ніхто б не зрозумів, якби вона навалила «важкої» драми наприкінці. Ні, драми все ж навалила, однак дозовано та прицільно. Жодних штучних прийомів для посилення ефекту, все дуже щиро. Автори не зрадили собі навіть тоді, коли мали чудову можливість це зробити (і їх би всі більш-менш зрозуміли). Приємно, що такі мультфільми ще виходять.

7. На екрані все накривається, поразка всього хорошого всьому поганому близько – а я думаю лише про стосунки між батьками та дітьми. Ага, ось настільки мультфільм круто розставляє акценти. По-перше, він ну нічого собі так підводить до кульмінації. Все весело та смішно – але Еліо програє, опиняється у дуже-дуже низькій точці. Я розумів головою: тон мультфільму такий, що Еліо впорається. Але я вірив, що ні. У якийсь момент я перестав розуміти, як все вдасться розрулити, аж настільки кепськими були справи. А ви спробуйте довести до такого глядача у «легкому» мультфільмі! По-друге, навіть за такого фону я більше за все чекав на розмову Еліо з тіткою та Глордона з батьком. Бо ключові моменти для історії головного героя та історії взагалі – саме ці, а не порятунок всіх. Щось я вже 7-й пункт поспіль «облизую» стрічку… Пізніше покритикую. Ну, спробую.

8. Як на мене, об’єднання інопланетян – це алегорія на ООН (та взагалі всі організації, які кажуть, але не діють). Коли один з послів сказав про намір висловити глибоку занепокоєність через загрозу… Ну, я валявся. Хоча б цей жарт у дитячому мультфільмі пояснює, чому він не тільки дитячий. Мала дитина не зрозуміє. А дорослий – так. Особливо якщо цей дорослий – українець. Браво, «Pixar»!

9. «Еліо» стрибає набагато вище за очікування. Ні, зрозумійте правильно: я завжди чекаю, що «Pixar» мене порадує. Але тут проект мав десь близько нуля реклами, а його перші трейлери натякали на щось дуже фансервісне – прийти та подивитися на якісно промальованих прибульців. А тут – дійсно хороший мультфільм. З мораллю. З чудовим візуалом. З цікавими персонажами. Без надмірного нагнітання. Я не намагаюся підняти «Еліо» до небес, це все ще просто нормальний за мірками «Pixar» проект та дуже проста історія – але стрічка заслуговує на компліменти. Може, це відсутність реклами та трейлер-брехун вплинули… Однак яка різниця? Я отримав набагато більше, аніж очікував отримати. Якщо хтось зайде у кінотеатр, буде обирати стрічку для перегляду спонтанно й зупинить вибір на «Еліо», то, дуже ймовірно, залишиться задоволеним.

10. «Еліо» важко критикувати повноцінно, бо всі претензії – до простоти. Ми не критикуємо бойовик за невинахідливий сюжет, бо головне у ньому – екшн. Якщо з останнім все в порядку, то це високий бал, якщо ще й сюжет на рівні – місце серед найкращих в історії. Це специфіка жанру. Трилеру можна пробачити посередній візуал, а от пригодницькій стрічці – ні. Так от, «Еліо» з першої до останньої хвилини заявляє себе як просту історію. Тут нема складних сюжетних ходів. Тут нема багато важливих дійових осіб. Тут мало деталей (хоча автори на YouTube доведуть нам зворотне, не переживайте). Я можу зараз обуритися, чому «Еліо» не намагається «дотиснути» глядача сильним діалогом батька й сина у фіналі. Або чому дає нам не дуже багато хвилин на те, щоб роздивитися усіх інопланетян. Або чому обирає найпростіший шлях для порятунку всесвіту у вигляді проникнення на захищену військову базу. Але наскільки це буде щиро?

Я, в цілому, можу зрозуміти, чому «Еліо» може не сподобатись. Для когось він виявиться аж занадто простим. А хтось визначить його як дитячий. Бо справді ця межа дуже тонка. «Еліо» – це брат-близнюк «Луки». Також про малу дитину, також про велику проблему, також без зайвих ускладнень. Але «Лука» на мене не подіяв. Ось там я відчув, що історія – ну зовсім мала та дитяча. «Еліо» працює по тим же шаблонам – але відчувається інакше. Можливо, впливає космічний сетинг. Або гумор. Або основна тема. Не знаю. Однак «Еліо» особисто для мене – кращий та ближчий. На оцінку сильно впливають смакові вподобання. Якщо хтось шукатиме в «Еліо» нетипову історію та емоційні хуки в останній третині, то знайде оцінку 5-6 з 10-и. Не шукатиме – на пару балів вище. Можна взагалі мультфільм назвати універсальним? Якщо так, то «Еліо» – неуніверсальний. На моєму сеансі були мама з малою дитиною – і вони не досиділи до кінця. Коли йшла, дитина гучно говорила, що прибульці «несправжні». «Еліо» не для всіх.

Чи варто дивитись?

Ба більше: варто подивитись та написати всім своїм друзям піти та також подивитись. Бо «Pixar» займається садомазохізмом з відмовою, свідомою чи ні, від піар-кампаній. Збирати мільярд+ з сиквелом «Думками навиворіт» – це добре, але існувати тільки на ці гроші буде важкувато. Якщо всі нові проекти проваляться у прокаті, то про що та на що далі знімати? Нове – неприбуткове, а «доїти корову» старих франшиз – якось не в дусі студії. Треба заробляти і на сильних оригінальних історіях. Наприклад, на «Еліо». Він простий як двері. Тут нема шалених сюжетних поворотів. Тут не буде нереальних емоційних гойдалок. Але автори будуть максимально щирі у цьому спілкуванні зі своїм глядачем з перших та до останніх хвилин. «Еліо» запропонує багато смішних жартів. Ностальгію за дитинством. Харизматичних прибульців. Але головна цінність цієї стрічки – те, як вона відчувається. Максимально легко. Після перегляду не відчуваєш себе втомленим. Бо «Еліо» не «грузить», а пропонує тобі відпочити.

Це дуже схоже на «Луку» від того ж «Pixar». Тож якщо вам потрібен орієнтир – це саме він. Така ж проста та щира історія, але з новим конфліктом та іншим сетингом. А якщо є настільки очевидне порівняння, то можна заявити: «Еліо» не дає глядачу чогось радикально нового. Навіть не намагається. І не хоче заробити. Він просто змушує посміхатись та розслабляє, відволікає від усього складного та поганого. «Еліо» важко критикувати, бо вся критика збоку виглядає як «цей малий у 6 років ще не вміє сплачувати рахунки за лічильниками»: а нащо йому це взагалі робити? Стрічка підходить для перегляду з дітьми. Підходить для перегляду без дітей. Підходить для перегляду з другою половинкою. Підходить до сольного перегляду. Бо це в першу чергу гарна історія, яка може не сподобатись та просто не відгукнутися – але яку не хочеться сварити. Якщо «Pixar» готовий продовжувати розповідати такі – я готовий дивитися кожну. Тому і кажу: підтримайте студію переглядом у кінотеатрі, якщо є бажання та можливість. Бо без хоча б нормальних зборів оригінальних історій ми не побачимо.

P.S. Можете сміливо радити мультфільм своїм знайомим гомофобам. Режисер та сценарист стрічки Едріан Моліна – гей, перебуває у шлюбі з чоловіком. Є немалий шанс, що «Еліо» сподобається у тому числі упередженим у цьому питанні людям. І от тоді ви їм все розкажете. І це буде великий внесок у зародження всередині них толерантності…

Автор: Яся Лє

Раніше режисер “Вартових галактики” та майбутнього “Супермена” Джеймс Ґанн розкрив головну причину занепаду сучасного кіно. Він стверджує, що кіноіндустрія вмирає через те, що фільми знімаються без готових сценаріїв.