Найбільш значимі фільми в історії українського кіно

Кіно та серіали 10:00 - 10 вересня 2022

З нагоди Дня українського кіно згадуємо найвидатніших режисерів та їх картини в історії нашої держави

Іван Миколайчук у фільмі "Тіні забутих предків"

Найвизначніші фільми в історії українського кіно/Кадр з фільму "Тіні забутих предків"

Сьогодні, 10 вересня, в Україні відзначають професійне свято працівників кіноіндустрії. З цієї нагоди згадуємо найбільш значимі фільми в історії українського кіно.

Важливо розуміти, що в цьому рейтингу ми розглянемо не “найкращі" картини за відгуками критиків чи глядачів, або за нашою суб’єктивною думкою. Тут ми саме пригадаємо стрічки, які найбільше вплинули на українську кіноіндустрію й зробили внесок у розвиток мистецтва зокрема та культури в Україні загалом. 

Тому не варто дивуватися, що у рейтингу не буде сучасних фільмів, а назви деяких картин ви можете зустріти вперше (у такому випадку рекомендуємо якнайшвидше переглянути стрічку, адже ці класичні українські шедеври має побачити кожен).

Тіні забутих предків (1964)

Цей рейтинг неможливо уявити без легендарної стрічки Сергія Параджанова. Екранізація однойменної повісті Михайла Коцюбинського не лише назавжди залишила слід в історії українського кіно, але й заробила схвальні відгуки у глядачів та критиків на Заході.

Фільм створено у 1964 році на кіностудії імені Олександра Довженка. Він став першим в акторській кар’єрі Івана Миколайчука, який є одною із найвидатніших постатей в українському кінематографі.

У перший рік прокату фільм переглянули 8,5 мільйона глядачів. Гарвардський університет додав стрічку до списку обов'язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Пропала Грамота (1972)

Фільм режисера Бориса Івченка, як і “Тіні забутих предків", створювався на Кіностудії Довженка. Він також був екранізацією твору українського письменника - Миколи Гоголя.

При цьому його вперше випустили в прокат лише через 11 років після створення, адже радянському керівництву студії та чиновникам-цензорам фільм “ідеологічно" не сподобався.

Навіть після виходу в прокат “Пропалу грамоту" показували лише у декількох кінотеатрах Києва. 

Ця стрічка є ще одним прикладом неперевершеної акторської роботи Івана Миколайчука та не менш визначної сценарної праці Івана Драча, якому вдалось перетворити екранізацію оповідання Гоголя практично в окремий твір.

Шамара (1994)

Стрічка режисерки Наталії Андрійченко є екранізацією однойменної повісті Світлани Василенко й уособленням епохи 90-х. 

Фільм створено у незвичному візуальному стилі, який підкреслює не менш незвичний сценарій.

“Шамара" у сюрреалістичному стилі порушує та гіперболізує усі звичні для тогочасного кіно норми. Стрічка виступає символом звільнення від радянських обмежень після розпаду СРСР й показує, що кіно може мати абсолютно новий рівень візуального та сценарного вираження, яке раніше не можливо було відтворити через культурні та ідеологічні упередження.

Цвітіння Кульбаби (1992)

Фільм Олександра Ігнатуші є ще одним представником українського кінематографа епохи 90-х. Він також створений одразу після розпаду Радянського Союзу, але на відміну від “Шамари", ще не віддалився у способах вираження та художнього відтворення реальності.

Картина має конкретну історію з чіткими просторовими та часовими рамками на противагу сюрреалістичній, “сонливій" оповіді “Шамари". Фільм Ігнатуші саме зосереджений на максимально чіткому відтворенні реальності та переданні духу конкретного місця в конкретний час.

“Цвітіння кульбаби" через історію сільського парубка, який, вийшовши з в’язниці, не може пристосуватися до нових умов життя, передає тривогу цілого народу, що відчуває важливі та докорінні зміни, але не може побачити чіткого переходу від минулого до майбутнього.

Земля (1930)

Як і без “Тіні забутих предків", цей список не міг бути повноцінним без епохального фільму Олександра Довженка. 

Цей німий фільм передає завжди актуальний містичний зв’язок українців зі своєю землею через змалювання перших років колективізації в Українській РСР.

Стрічку Довженка зняли з прокату за декілька днів після виходу через недостатню відповідність твердженням панівної ідеології та симпатію противникам колективізації.

При цьому, що в радянській Україні фільм був заборонений, у Європі “Земля" мала грандіозний успіх, а в Італії Довженка навіть називали “Гомером кіно".

2015 року ЮНЕСКО визнала “Землю" одною з 5 найвидатніших фільмів в історії кіно.

Така пізня, така тепла осінь (1981)

Друга режисерська робота в кар’єрі славетного актора Івана Миколайчука. У своєму фільмі він підіймає питання, яке було чи не центральним в українській літературі останнього століття - національна самосвідомість.

У стрічці режисер (та виконавець однієї з головних ролей) тяжіє до реалізму, поєднуючи поетичні та етнографічні мотиви. 

У своїй першій режисерській роботі “Вавилон ХХ” Миколайчук наслідував Сергія Параджанова та Юрія Іллєнка, а “Така пізня, така тепла осінь" стала більш самобутнім та оригінальним твором. 

Острів скарбів (1986-1988)

Головний шедевр в кар’єрі українського мультиплікатора Давида Черкаського. Його екранізація класичного англійського пригодницького твору, створена на студії Київнаукфільм.

“Острів скарбів" виділяється серед попередніх легендарних робіт Черкаського своїм сміливим, винахідливим підходом, авангардистськими ракурсами камери, заграванням із західною попкультурою та ігровими вставками в жанрі перебудовної рок-опери.

У 1992 році дещо перероблений мультфільм вийшов США на VHS й отримав повноцінний англомовний дубляж.

Людина з кіноапаратом (1930)

Цей німий документальний фільм славетного режисера Дзиґи Вертова є не лише одною з найвизначніших українських стрічок, але й визнана одним з найвидатніших фільмів в історії кіно.

Британський кіноінститут (BFI) 2014 року, оприлюднив кінорейтинг, у якому фільм “Людина з кіноапаратом” визнано найвизначнішим документальним фільмом усіх часів.

Шедевр Дзиґи Вертова став методичним посібником з кінематографії для наступних поколінь режисерів. “Людина з кіноапаратом" є хронікою одного дня з життя у великих українських містах: Одесі, Києві та Харкові.

Вертов пояснював, що це експериментальна робота спрямована на створення справжньої міжнародної абсолютної мови кіно на основі її повного відділення від мови театру та літератури.

Раніше ми повідомили, що український фільм "Як там Катя?" отримав дві нагороди кінофестивалю у Локарно. Український фільм змагався за нагороду конкурсу із 14 стрічками.

Не пропустіть цікавинки!

Підписуйтесь на наші канали та читайте новини у зручному форматі!

ГОЛОВНЕ ЗА СЬОГОДНІ
Більше новин
RU UA
1