5 причин, чому історія Гі Хуна з "Гри в кальмара" не могла мати хепі-енду

«Гра в кальмара» – все. Серіал завершено, тепер розмови – про фінал та потенційні спін-офи. Більше ніяких теорій щодо основного сюжету. Всі відповіді дані, питань як таких не залишилося. А ще з моменту прем’єри минув цілий тиждень, тож вже можна потрохи публікувати статті зі спойлерами, в тому числі – з дуже «жирними». Ця – одна з таких. Я попередив. В останній серії сезону Гі Хун помирає. Жертвує собою заради дитини та таким чином затверджує свою перемогу над Грою, яку, чесно кажучи, він здобув трохи раніше – коли відмовився перерізати всіх конкурентів останньої ночі перед фінальним раундом. Красивий та ефектний фінал – це точно. Але деякі все ж залишилися незадоволені, бо, на їхню думку, Гі Хун заслужив на перемогу, право жити далі та хепі-енд. Можливо, дійсно заслужив. Але я щиро впевнений: хепі-енду мати він просто не міг. Жодним чином. Нуль варіантів.

• Pixar змінилася: тепер втрачає гроші, але підкоряє серця батьків та дітей

Він вже мав «щасливий фінал»

Згадайте завершення першого сезону серіалу. Гі Хун переміг та повернувся додому. Зберіг життя та заробив гроші, які міг би витратити на будь-що, яких би вистачило на безбідну старість. Він мав змогу поїхати до США до своєї доньки, виправити свою головну помилку минулого та стати гарним батьком. Раніше Гі Хун не міг дати їй щасливе дитинство через нестачу коштів – а тепер це не було проблемою. Але в останній момент він не сів у літак, бо побачив вербувальника – і зрозумів, що Гра продовжуватиметься. Наш герой відчув, що він зобов’язаний спробувати її зупинити. І між щасливим життям з донькою та знищенням Гри обрав друге. Вирішив пожертвувати особистим заради благої мети. Тобто він вже мав момент для хепі-енду – та сам відмовився від «щасливого фіналу». Якби Гі Хун виграв вдруге, то хіба не було б так само? Він би побачив гроші на рахунку, здивувався – і через якийсь час продовжив би свою боротьбу.

Хоча, авжеж, Гі Хун пішов на Гру знову не задля того, щоб її спинити – а через нав’язане почуття провини. Ким нав’язане? Самим собою. Гі Хун не зміг «відійти» від перших змагань. Він відчував, що винен у смертях людей. Бо його перемога була можлива тільки за умови поразки та вбивства інших. Він відчуває, що він тут – з грошима та життям – лише через смерті інших. Отже, це він в усьому винен. Чи це так? Авжеж ні. Він не мав на меті когось вбивати на Грі, він не вбив жодного власними руками у першому сезоні, він залишився Людиною. Гі Хун точно не винен у тому, що організатори проводять ігри на смерть. У смертях більш ніж чотирьох сотень людей винні тільки вони, можливо – сама людська природа, але точно не особисто Гі Хун. Однак останній цього не розуміє. Він не може відпустити цей досвід. Гі Хун приходить грати знову, бо йому тяжко на душі. Виграв би знову – почувався б так само. Якщо не ще гірше.

Його внутрішні демони перемогли

Увесь другий сезон Гі Хун намагається зупинити Гру. Він агітує за це під час однієї з ігор, однак головне – під час голосувань. Персонаж напряму каже: всі помруть, якщо продовжать. Але цього виявляється недостатньо. Перше голосування провалено, друге – нічийне, перед черговим намічається різня, найбільш імовірний підсумок якої – зменшення кількості прихильників зупинки Гри та чергова невдача на голосуванні. Нічого не виходить, а деякі з учасників продовжують грати саме через Гі Хуна: сподіваються, що той допоможе їм перемогти, бо вже одного разу це зробив. Що робити? Ситуація – програшна. Треба спинити все якнайшвидше. І тоді Гі Хун вирішує, що єдиний шанс це зробити – організувати повстання. Він переконує прихильників зупинки Гри піти за ним та силою захопити контроль над островом. Тут же Фронтмен відзначає, що, ось, виходить, Гі Хун готовий жертвувати життями людей заради ідеї. І він справді готовий.

Демони всередині його душі перемагають здоровий глузд. Він настільки хоче спокутувати нав’язану самому ж собі провину, що жертвує частиною прихильників «зупинити Гру» ще у кімнаті гравців, ще однією – вже під час повстання. І все дарма, нічого не вдається. Повстання подавлено, а отже люди померли – а Гра все одно продовжиться. Це, по-перше, особиста поразка Гі Хуна. А по-друге, це ще й привід відчувати справжню провину. Попередня була нав’язана та штучна, ця – цілком природня та справедлива. Бо якби не Гі Хун та його план, люди вижили б, а Гру можна було б зупинити під час наступного голосування. Треба було лише пережити ніч, підготуватися до оборони від нападу прихильників «треба грати далі». Але Гі Хун вирішив зробити інакше – і помилився. Тепер у нього є причини себе винити, є причини почувати себе винним. Якщо штучна провина привела його на Гру вдруге, то уявіть, що б з ним зробила справжня. Як би він жив з нею? Точно жив би? Після невдалого повстання Гі Хун не мав би хепі-енда через почуття провини.

Він втратив забагато

Гру можна сприймати як таке собі відрядження: їдеш кудись, живеш там декілька днів, виконуєш завдання, а потім повертаєшся додому з грошима. І ключове тут – повернення додому. А чи точно Гі Хун має дім після усього того, що пережив? Фінальні сцени третього сезону показали, що донька не хоче його бачити. Його мати померла, доки він був на Грі вперше. Один з його товаришів загинув у першому сезоні, другий – у другому. А хто взагалі залишився у Гі Хуна? На материку він знає особисто тільки одного колишнього бандита та полісмена – все. Та й цим він потрібен лише через гроші та Гру, тож навряд їхнє спілкування продовжувалося б і надалі, якби Гі Хун переміг вдруге. Нашому герою нема до кого повертатися. А дім – там, де на тебе чекають. Чи може мати місце хепі-енд, якщо людина не має навіть дому? Навіть найбільша перемога – не така вже й велика, якщо немає, з ким її відзначити.

Але важливим є не тільки той факт, що Гі Хун – самотній. Ще має сенс звернути увагу на те, яким саме чином він втратив цінних для нього людей. Мати померла через те, що він не вносив щорічні платежі, тож її просто не стали лікувати. Перший товариш вбив себе у фіналі Грі заради того, щоб Гі Хун переміг та щоб всі попередні смерті не були марними (наш герой хотів зупинити змагання тоді). Другий помер навіть не під час повстання у другому сезоні – а як покарання особисто для головного персонажа. Ще й зверху до всього цього докиньте той факт, що донька відмовилася від батька через його байдужість (не виходив на зв’язок довгий час). Гі Хун має причини почуватися винним у тому, що залишився сам. Він не просто не має дома – він сам себе його позбавив. Його рішення призвели до того, що йому нема до кого повертатися. Ну який вже після цього хепі-енд?

Він «не така людина»

Припустимо, Гі Хун все ж виграв вдруге. Однак єдиний шанс для нього це зробити – вбити всіх вночі перед грою. Перерізати горлянки учасникам, які як слід напилися та за першої ж нагоди вб’ють його наступного ранку. Фронтмен дав Гі Хуну ніж, щоб він якщо не отримав хепі-енд, то точно здобув шанс на цей хепі-енд. Що було б далі? Можливо, Гру справді б завершили. Гі Хун повернувся б на материк. Пішов до психотерапевта та довго (дуже-дуже довго!) пропрацьовував би свої травми, зокрема почуття провини. Виростив би дитину. Відчував би, що має мету. Не таку велику, як зупинення Гри, але також непогану – подарувати найкраще життя №222. В теорії, так могло б бути. Дитина могла б стати тим самим «домом» для Гі Хуна. Але для цього йому потрібно було влаштувати різанину вночі. Однак він не став. Хочеться сказати «не зміг», але ж ні: він відмовився від цього самостійно.

Бо він «не така людина». Це йому скаже у короткому камео героїня-фіналістка з попереднього сезону. Вона в останні свої хвилини життя бачила у Гі Хуні хороше. Тоді, коли вже не могла брехати через поранення, тож була на всі 100% щира. А якщо хороше у тобі розгледіла хоча б одна людина, то, можливо, варто припустити, що воно у тобі дійсно є? Гі Хун припускає. Гі Хун згадує ці слова та нагадує собі таким чином, що він «не така людина». І зупиняється. У цей момент він чітко дає зрозуміти Фронтмену та глядачу, що щастя завдяки смертям інших – це не його варіант. Він так не хоче. Він прийшов сюди задля того, щоб зупинити Гру, а отже – щоб зберегти життя якомога більшої кількості людей. Бажано, щоб таких було 456, але якщо вже максимум – 9, то йой, най буде. №456 відмовляється будувати своє щастя на кістках інших. Бо він із самого початку не був поганою людиною. Отже, не міг використати цей єдиний свій шанс на хепі-енд. Його історія не могла скінчитися добре, адже він «не така людина».

Він повинен був довести

Пересічний глядач скаже, що другий та третій сезони «Гри в кальмара» – про Гру. І буде правий, але не на 100%. Як на мене, ці 13 серій – можливо, навіть у першу чергу про ідейне протистояння Гі Хуна та Фронтмена. Перший вважає, що життя людини – цінне, другий – навпаки. Їхня боротьба починається одразу після старту Гі Хуна на змаганнях. І головний герой, давайте начистоту, здебільшого програє: люди хочуть грати далі, вбивають заради задоволення, шукають приводи продовжувати змагатися. І ледь не остаточну поразку Гі Хуну Фронтмен завдає до і під час спроби перевороту. Він фіксує готовність №456 піти на жертви людьми та показує, що той не може спинити Гру. Ніхто не може. Гі Хун тільки програє увесь другий сезон – і продовжує це робити у третьому. Дебютна гра тут – перша за весь час, де доводиться вбивати особисто. І учасники це роблять. Гра у хованки – остання крапля. Тут Гі Хун повинен був зрозуміти, що людське життя нічого не вартує.

Але це не остання гра у сезоні. Пізніше Гі Хун чіпляється за життя немовляти, бо хто-хто, а новонароджений точно не заслуговує померти тут. І у момент, коли Гі Хун відмовляється вбити своїх конкурентів вночі, на відміну від Фронтмена, який у точно такій же ситуації пішов на різню, він доводить ведучому: вони не однакові. Навіть після всіх своїх невдач у цьому протистоянні Гі Хун не готовий вбивати. Бо він має якусь вертикаль моральних цінностей. Тут він остаточно виграє свою дуель у Фронтмена, бо вся вона зводилася саме до цього моменту, до цього рішення – вбити чи ні. Але перемога у цьому протистоянні доводить лише той факт, що особисто Гі Хун цінує людське життя. Фінальний штрих – його жертва в останньому раунді. Ось там-то він і доводить, що людське життя – цінне апріорі. Воно вартує всіх грошей, які пропонує Гра. Вартує того, щоб віддати за нього перемогу. Вартує того, щоб пожертвувати собою.

Якби Гі Хун не приніс себе у жертву, він би «лише» переміг Фронтмена. Але він повинен був довести, він хотів довести ще з самого кінця першого сезону, він продовжував жити, щоб довести, що люди не коні. І щоб це зробити, він змушений був відмовитися від хепі-енду.

Фінал "Гри в кальмара" підірвав Netflix: 60 мільйонів переглядів за 3 дні — новий рекорд платформи.