Pixar змінилася: тепер втрачає гроші, але підкоряє серця батьків та дітей

Антирекорд Pixar за зборами у перший вікенд до нової стрічки «Еліо» – 29 мільйонів доларів, показник самого «Еліо» – 21. Минуло вже 3 тижні з дня прем’єри, тож можна впевнено сказати: «сарафанне радіо» не врятувало проект. Ніхто не прийшов у перший тиждень, а ті, хто все ж наважився, не були аж занадто активні у мережі – за собою нових глядачів у кіно «підтягнути» не змогли. Тож «Еліо» не окупився. І це не вперше за останні роки Pixar провалюється таким чином. Насправді – вже вчетверте з 2021-го. Хіба що варто зробити одне виключення – мультфільм «Лайтер», який ніхто не просив та не чекав, а студія ще й трошки реалізацію ідеї запорола. Але інші проекти-невдахи – «Лука» (2021), «Я – панда» (2022) та «Еліо» – аж ніяк не назвати поганими мультфільмами. Всі мають щось таке, за що їх можна любити. Однак кожен з цих трьох китів оновленої Pixar пішов на касове дно. Студія живе на заробітку від «Думками навиворіт 2». Мабуть, час знімати триквел.

• "Очі Ваканди": чому новий серіал Marvel може змінити уявлення про супергероїв

Цей текст – про спробу моєї улюбленої мультиплікаційної студії змінитися, оновитися, просто стати іншою та про те, чого це їй може коштувати. Чи будуть тут сюжетні спойлери? Ні, максимум – синопсиси мультів. Можете спочатку читати, а потім сідати дивитися названі вище стрічки.

Що там «Лука»?

Лука – звичайний хлопчик. Ну, майже: він морське чудовисько. Не прямо страшне – просто у своїй «морській» формі на вигляд не таке, як люди. Він має дружбана Альберто, а ще – батьків, які не дозволяють вештатися серед людей, бо це небезпечно. Далі ви можете самі здогадатися, що відбувається. Пригода Луки у мультфільмі – в першу чергу щира. Бо він дитина. А як і будь-яка дитина, герой анімації робить не те, що потрібно, а що хоче. Він прагне до спілкування та пригод, прагне побачити світ – такий новий та незнайомий для будь-яких хлопчика або дівчинки. Одним словом, робить все те саме, що робили ми у дитинстві. Можливо, дещо більший масштаб – але суть одна й та сама. На місці «Луки» кожен з нас може уявити себе. Якби я був морським монстром, потрапив би у таку ж пригоду. Як і майже кожен з вас. Бо всі діти – звісно, різні, але перш за все всі – саме діти.

«Луку» важко критикувати. Чесно кажучи, не тільки «Луку» – але й узагалі всі 3 стрічки, про які буду говорити у цьому тексті. Бо вони всі мають однакову «проблему»: вони про дітей та для дітей. Не те щоб дитячі – але вибір цільової аудиторії відчувається. Тому особисто я, коли потрапив на «Луку» у кінотеатр, відчував себе зовсім трошки ображеним: ніби Pixar, яка стільки років знімала мультфільми для всіх (у тому числі для дорослих), тепер «зрадила» мене – і зробила щось таке, що повинно сподобатися дітям. Ну як так-то? Тому до мене «Лука» свого часу не достукався, навіть не отримав такого шансу: я йому його не дав. Прийшов додому, поставив мультфільму стриману 7-ку – і забув про нього. Чесно зізнаюся: я погано пам’ятаю сюжет. Персонажів та кінцівку – так, все інше – майже ні. Десь за півроку після перегляду «Луки» я спіймав себе на цій думці і засмутився: мабуть, так собі мульт, якщо я все забув. Був не правий, зараз розумію: стрічка просто не хотіла мене «грузити».

Що там «Я – панда»?

Головна героїня Мей – 13-річна дівчинка. Хоча ні, неправильно: підліток. Знову трошки промазав: дівчинка, яка стає підлітком. Акцент саме на цьому перетворенні. Пам’ятаєте, Pixar знімав раніше про життя та смерть? Так от, тут зробив мультфільм про бажання дівчинки піти на вечірку. Авжеж, ця її жага – це про дорослішання взагалі. Мей хоче більше свободи та автономії. Але є проблема: через родове прокляття вона почала перетворюватися на панду, коли переживає сильні емоції. А підліток переживає їх регулярно… Думаю, ви зрозуміли: мультфільм про дорослішання, який завдяки такому елегантному (або ні, тут вже самі вирішуйте) прийому вказує на складність життя підлітка. Мей не розуміють батьки, Мей боїться свого нового тіла панди, Мей не хоче здаватися всім «не такою» та «іншою». Ми всі переживали щось таке свого часу. Проблеми дівчини для нас – зрозумілі.

Стрічка вийшла у 2022-му році, ще й у березні – тому, розумієте, дивився я її вже вдома. Та й взагалі так робила більшість, бо Pixar через пандемію вирішив майже одразу «вивантажити» мультфільм у цифрі. Чи це допомогло знайти свого глядача? Ну, ні. На порталі IMDb «Лука» зібрав 212к оцінок, а «Я – панда» – тільки 166к. І це дуже дивно, бо останню стрічку можна різати на короткі відео для соцмереж, вона прямо ніби зроблена під це. Але ні. Все одно ніхто не став дивитися. Бо «Я – панда» – для підлітків. Не тільки для них, але в першу чергу – саме для дитини, яка переживає цей етап свого життя. Вона може подивитися мультфільм та відчути, що все, що з нею відбувається, є нормальним, що вона не одна така і що всі через це проходили. Може трішки краще зрозуміти себе та своїх батьків. Мене «Я – панда» просто гарно розважив. Нема великої загрози, але високий темп, гумор на рівні – тверда 7-ка.

Що там «Еліо»?

Еліо – хлопчик-сирота. Батьки померли, тож він живе з тіткою. Зрозуміло, що йому важко впоратися з втратою, тому він вирішує, що найкраще – бути викраденим інопланетянами. Тут, на Землі, щось не дуже виходить, тож вийде с прибульцями – так думає хлопчик. Намагається вийти на контакт – і виходить. Якщо б не оце «і виходить», це була б цілком собі звичайна історія звичайної дитини, яка з якоїсь причини почувається самотньо – і намагається заповнити порожнечу, концентруючись на якийсь темі. Взагалі, зациклюватися на чомусь – це прямо дуже дитяча риса. Коли всі думки про одне. Мабуть, у кожного з нас у дитинстві було таке, що ми побачили/почули щось – і наступний тиждень щонайменше тільки про це й говоримо. Це можуть бути прибульці, динозаври, герої якогось мультфільму, навіть комп’ютерна гра – будь-що, що повністю заповнює наше мислення. І за чим ми гарно проводимо час…

Дивився «Еліо» у день прем’єри. Кінотеатр не те щоб головний у місті, зовсім ні, але великі стрічки можуть зібрати хоча б третину-половину залу. А «Еліо» не зміг. Я був на першому показі за день – і разом зі мною у залі було 4 людини. Серед них дві – мати з дитиною – не досиділи до кінця, бо вік хлопчика був ще геть малим (буває, просто «промазали» з вибором мультфільму). Ніхто не захотів подивитися «Еліо», бо його головна аудиторія – школярі, причому молодшого та середнього віку. Бо саме їм близька такого роду зацикленість. Pixar зняла щось таке, що не відгукнеться сильно більшості, бо більшість – дорослі. Хтось зможе поностальгувати, а хтось відчуватиме події на екрані дитячою забавкою. Мені пощастило, бо мені історія здалася милою та приємною, дуже затишною, а ще – веселою. «Еліо» не хотів «грузити» мене чимось серйозним, тому навмисно оминав гострі кути. Після перегляду я не відчув утоми. Авансом – 8-ка.

Я описую схожі мульти

За взагалі всіма можливими характеристиками. По-перше, якість. Від мене всі отримали 7-8, на IMDb усі вклалися у діапазон балів 6.8-7.4 – це «сусіди». По-друге, стиль малювання. Дитячі персонажі тут не те щоб однакові – але ну дуже схожі візуально. І ні, я не хочу сказати, що Pixar ліньки малювати нові моделі, бо небайдужість студії відображається у тому, що вона намалювала почергово морський чудовиськ, червоних панд та прибульців. Там свідомо обрали конкретний стиль – і дотримуються курсу. І це все ще красиво, той же Ґлордон з «Еліо» – взагалі любов. По-третє, всі стрічки зображають дитинство та проблеми дитини/підлітка. По-четверте, всі вони орієнтовані на цю ж аудиторію – дитячу, яка подивиться та впізнає у стрічці себе. По-п’яте, взагалі всі проекти акцентують увагу на взаєминах між батьками та дітьми. Емоційне ядро кожної з трьох названих історій – саме тут.

«Лука» та «Еліо» – взагалі брати-близнюки за вайбом. Однакова тональність історії, схожі на людей монстри та прибульці відповідно. Щось виявилося для мене ближчим, щось – трохи менш близьким та особистим, але емоція плюс-мінус одна й та сама від кожного фільму з трьох. Мова про відчуття комфорту та затишку, про легкість на душі. Бо жодна зі стрічок не пропонує великого конфлікту, де на карту поставлено все. Навіть якщо натякає на високі ставки – гумором збиває, знижує їх. Бо Pixar не хоче, щоб глядачу було важко дивитися. Не хоче, щоб той втомився біля екрану. Не хоче, щоб той забагато думав, занурювався у роздуми щодо свого життя. Студія натякає своїм свіжим продуктом, що треба розслабитися та намагатися отримати задоволення. Побачити на екрані або себе теперішнього, або себе малого. І відпочити.

Люди хочуть бачити інше

Остання успішна стрічка студії – «Думками навиворіт 2». Там історію дівчинки з емоціями у голові продовжили. Зробили це вдало та гідно – нуль питань до студії, дорікнути їй у недбалому ставленні до своїх старих персонажів та стрічок просто неможливо. До цього запалила «Душа», яка зі своїми розмовами про життя, смерть та загробний світ не зібрала прямо-таки багато грошей, але поїздила преміями та отримала середній бал 8 на IMDb за сумою 411к оцінок – її справді багато хто подивився. Десь між нашими «трьома китами» світ побачили «Стихії», які, зібрали 29 мільйонів доларів у перший вікенд (до «Еліо» – антирекорд студії), але завдяки «сарафанному радіо» у підсумку ледь до позначки у 500 мільйонів зборів не доповзли. Вони про кохання між дівчиною-вогником та краплею-хлопцем – мила романтична історія, які нечасто наважуються розповідати в анімаціях. Більш ранні успіхи – «Історія іграшок 4» та «Суперсімейка 2».

Люди хочуть дивитися сиквели вже знайомих їм історій та з улюбленими персонажами. Тому наступна стрічка Pixar – ще одна «Історія іграшок», майже одразу після цього – «Тайна Коко 2» та «Суперсімейка 3». Не те щоб студія не має ідей – просто нове ніхто не дивиться. Випускати сиквели – більш вигідно. Бо інше «не вистрілює» у прокаті. Не в останню чергу через відсутність реклами з боку самої студії, але зовсім трошки, неповністю, її можна зрозуміти: якщо все одно не зможеш зібрати багато, то нащо витрачатись на піар-кампанію? Тому Pixar заробляє на своїх сиквелах – а зароблені гроші інвестує у створення неприбуткових нових проектів. Це «Лука». Це «Я – панда». Це «Еліо». Можна зняти ще один «Думками навиворіт» – і мати ресурс, щоб розповісти ще 3-4 таких же малих історії. Але люди не подивляться, бо стара Pixar – прямо для всіх. А нова – в першу чергу для дітей.

Батьки задоволені

Бо Pixar готова говорити з дітьми про те, про що з якихось причин не можуть, не готові або просто не хочуть самі батьки. Кожна з трьох стрічок, на яких я акцентую увагу у тексті, покаже дитині, що мама й тато її люблять. Просто хвилюються та не хочуть її втратити, в усіх сенсах. «Лука» покаже, що не варто соромитися того, яким ти є. «Я – панда» донесе думку, що зміни підліткового віку – нормальні. «Еліо» натякне дитині, що сім’я – це важливо, інколи навіть важливіше за контакт з прибульцями. Pixar завжди вміла достукатися до свого глядача, навчити його чомусь – але тепер вона прямо-таки виховує дітей. Зараз без жартів: я зрозумію людину, яка років за 10-15 скаже, що ці мультфільми її виховали. Як зараз кажуть «ми зростали на анімації Pixar», так само казатимуть за якийсь час про виховання цією студією свого на даний момент малого глядача.

Це не може не подобатися батькам. Авжеж, круто, коли мультфільм розважає та допомагає гарно провести час. Але коли він ще й чомусь навчає та справді стає корисним для дитини… Ну це ж взагалі чудово. Подивіться на позитивні коментарі на сайтах з оцінками глядачів: там пишуть «дивився з дитиною», що «показує дитині, як подолати…», «послання для дитини/батьків» тощо. Pixar зовсім трошки спрощує життя батьків, які інколи не знають, як їхньому чаду пережити важкий етап життя – а мультфільми знають. Можливо, мамо й тато дитини не поставлять стрічкам нової хвилі від студії найвищий бал, але вони точно зможуть оцінити роботу Pixar. Не зроблять касу, бо щось невелике та затишне можна подивитися і вдома, не розкажуть всім своїм знайомим про стрічку, бо та не на 10 з 10-и. Але будуть вдячні студії.

Pixar грається з вогнем, але їй норм

Все, що не приносить грошей, приречено вмерти у якийсь момент. Pixar вже на межі, бо вона не заробляє у 3-х випадках з 4-х. А це єдине виключення – сиквели, яких можна наробити багато, але навіть їхній потенціал не є безмежним. Треба хоча б інколи заробляти і на оригінальних історіях. А з цим проблема, бо затишне кіно не збирає мільярди. І кіно з дитячою цільовою аудиторію – також. Як і кіно з маленькими історіями у дусі «я хочу піти на вечірку, а мама не дозволяє», бо ставки замалі. Чи розуміє все це Pixar? Мабуть, так. Студія вже більш ніж 20 років радує нас своїми стрічками, шалених змін у керівництві там ніколи не відбувалося – там працюють розумні та досвідчені дядьки та тітки. Вони знають, що «Еліо», дуже ймовірно, провалиться у прокаті – але випускають його, бо хочуть поговорити з дитиною та її батьками про їхні взаємини. І трошки про прибульців.

Pixar – частина Disney, а остання корпорація – це монстр, який хоче заробити та заради цього готовий на все. Це видно за проектами Disney. Як тільки Pixar почне заробляти менше, аніж витрачає, її прикриють. Або змінять керівництво. Як би там не було, ми втратимо студію, здатну стабільно радувати нас своїми мультфільмами. Кожен новий «Еліо» наближає цей момент краху. Але Pixar все влаштовує. Вона грається з вогнем. Вже анонсовано на наступний рік стрічку «Гоппери», де дівчинка перенесе свою свідомість у робота-бобра. Я майже впевнений, що мультфільм матиме погану (читай: ніяку) рекламну кампанію та нічого не збере. Отримає бал між 6.5 та 7.5, буде орієнтований здебільшого на підлітків, підніме питання сім’ї. Режисер та сценарист – Деніел Чонг, автор мультсеріалу «Ми звичайні ведмеді». Тобто точно буде весело і трошки по-дитячому. Як це завжди і буває у Pixar останнім часом.

Студія змінилася. Знімає частину проектів для іншої цільової аудиторії, чергує сиквели та оригінальні історії, але не вкладається у рекламу останніх. Pixar ризикує припинити своє існування через неприбутковість, але готова ризикувати, щоб продовжувати робити те, що сама хоче. Чи втрачає вона через це шанувальників? Так. Чи знаходить нових? Також так. Однак точно не зраджує собі. Pixar вже не така як раніше, але вона все ще дає причини любити себе та свої мультфільми.

Фінал "Гри в кальмара" підірвав Netflix: 60 мільйонів переглядів за 3 дні — новий рекорд платформи.