Італія загубилася на Євро. Чи вдасться знову знайти себе?

Після вильоту Італії з чемпіонату Європи багато експертів в один голос стверджували, що це найгірша збірна на їхній пам'яті. Вболівальники, напевно, думали те саме після матчу проти Швейцарії, коли Джанлуїджі Доннарумма і його товариші по команді підійшли до сектора з італійцями, щоб вибачитися. В Італії немає таких суперзірок, як Кіліан Мбаппе чи Джуд Беллінгем. Уже немає. Але те саме було і 3 роки тому, коли «сквадра адзурра» приголомшила весь континент, ставши чемпіоном Європи після перемог над такими командами, як Бельгія, Іспанія та Англія.

Лучано Спаллетті не мав чіткого плану і до нього, безумовно, будуть питання, але з боку гравців не було жодних зусиль чи бажання перевернути гру зі Швейцарією. Італійці жодного разу не відреагували на голи швейцарців і вже не вперше провалили другий тайм. Ця очевидна відсутність бажання та мотивації найбільше засмутила вболівальників та ЗМІ. Ніхто не очікував другого поспіль європейського трофея, але всі сподівалися побачити команду, готову боротися, а не ту, що здається за 45 хвилин до кінця матчу.

Навіть коли "сквадра адзурра" не змогла пройти кваліфікацію на чемпіонат світу у 2018 та 2022 роках, гравці все одно намагалися щось створити, хай навіть у відчаї. Підопічні Спаллетті не зробили нічого в матчі проти Швейцарії, і саме тому сьогодні в Італії загальна думка така, що національна команда досягла нового мінімуму і їй доведеться розпочинати все спочатку. Гравці, схоже, жодного разу не мали уявлення про те, яким має бути план. Єдиних результатів на Євро було досягнуто багато в чому завдяки героїзму Доннарумми та почуттю відчаю.

Це особливо дивно, якщо врахувати, що кожен коментар Спаллетті був про необхідність домінувати у грі, брати ініціативу у свої руки та контролювати м'яч. Однак на Євро була повна протилежність цьому у гравців, які явно панікували при грі і з м'ячем, і без нього. Тренер звинувачував у всьому рівень фізичної підготовки та недостатню "гостроту". Але складається враження, що футболісти просто не знали, що робити. Це був перший турнір Спаллетті в якості тренера збірної, тому фахівця можна зрозуміти. На своїй прес-конференції він поскаржився, що йому не вистачає часу на підготовку гравців, і це правда.

Але це не звільняє Спаллетті від відповідальності за результати. Здавалося очевидним, що фахівець мав збудувати ядро ​​команди навколо групи гравців Інтера, які добре показали себе у схемі 3-5-2. Навіть втративши Франческо Ачербі, у них були гравці, за допомогою яких можна було повторити підхід Сімоне Індзагі у збірній. Та сама оборона з трьох осіб і сильним пресингом дозволяла Аталанті домінувати над Ліверпулем і Баєром на шляху до перемоги в Лізі Європи. Навіть Ювентус, незважаючи на всі свої недоліки, мав тенденцію грати із трьома захисниками.

Якщо подивитися на команди, які показували найкращий футбол минулого сезону Серії А – це Інтер, Аталанта та Болонья – всі вони були зосереджені на високому пресингу, швидких переміщеннях та (в основному) атаках флангами. Дивно, чому Спаллетті просто не спробував повторити те, що його гравці вже роблять на клубному рівні? Те, що глядачі побачили на Євро – це групу футболістів, яких вивели на поле й сказали грати кожному за себе, або, що ще гірше, робити повну протилежність тому, що зробило їх успішними у клубах.

Дуже легко говорити, що нинішній збірній Італії не вистачає якості. Усі бачили цих гравців у справі і знають, на що вони здатні. Те саме стосується розмов про нібито занепад італійського футболу, особливо після того, як Аталанта виграла Лігу Європи, Інтер минулого року вийшов у фінал Ліги чемпіонів, а Фіорентина двічі поспіль грала у фіналі Ліги конференцій. Рома теж нещодавно перемагала в ЛК і доходила до фіналу Ліги Європи. Ці футболісти не можуть втратити своїх якостей за кілька місяців.

Як би там не було, Спаллетті залишиться на чолі збірної Італії як мінімум до чемпіонату світу 2026 року. Італійці повинні виходити на світову першість після двох поспіль провалених кваліфікацій. Федерація футболу Італії висловила довіру тренеру і дала йому час. Можливо, це правильно, незважаючи на те, що "сквадра адзурра" не найкращим чином виступила на Євро. Все ж таки потрібно враховувати, що до старту турніру фахівець провів на чолі національної команди всього 10 матчів. Цього мало для того, щоб вимагати великих перемог тут і зараз. Проте до тренера залишаються питання.

Збірна Італії виглядала незбалансованою. 15 футболістів ніколи раніше не грали на міжнародних турнірах. У той же час італійці мали 9 чемпіонів Європи, які грали у фіналі Євро трьома роками раніше, в тому числі володарі скудетто Алессандро Бастоні та Ніколо Барелла, які всього рік тому також грали у фіналі Ліги чемпіонів з Інтером. Так само Джанлука Скамакка виграв Лігу Європи з Аталантою у травні, а Федеріко К'єза – незважаючи на злети і падіння в Ювентусі – є одним із найталановитіших італійських гравців за останнє десятиліття.

Із самого початку все пішло не так. Травми завадили тренеру задіяти тих гравців, на яких він розраховував. Довелося перебудовуватися на ходу, але Спаллетті не мав ні часу, ні терпіння. У другому матчі проти Іспанії він обрав той самий склад, який обіграв Албанію у першому турі. Це рішення, можливо, було не найкращим. Після гри, в якій італійці не завдали жодного удару в площину іспанських воріт, фахівець визнав свою помилку, заявивши, що деякі футболісти втомилися і, можливо, їм потрібно більше відпочинку.

Тренера також критикували за надмірну довіру до деяких гравців, наприклад, до Джованні Ді Лоренцо, який був його капітаном у Наполі. Під час своєї останньої прес-конференції на Євро Спаллетті заявив, що винесе уроки з цього турніру, і що очолювати клуб – це не те саме, що тренувати збірну. Він визнав, що йому доведеться адаптуватися та змінитися якнайшвидше. Італія відчайдушно потребує цього, тому що країна не може дозволити собі упустити наступну і найважливішу мету на найближчі роки: кваліфікацію на чемпіонат світу.

Сергій ЗАВАЛО, за матеріалами Football Italia