Правило 50+1. Чому клуби з Німеччини більше не конкурентні в Європі

Футбол 00:24 - 23 січня 2022

Мюнхенська Баварія живе на іншій планеті, а решта пожинає плоди існуючої системи…

Автор: Сергей Цыба
Правило 50+1. Чому клуби з Німеччини більше не конкурентні в Європі

Getty Images

В останні роки все більш очевидним стає факт економічного розшарування, яке відбувається в європейському футболі. Фінансова перевага так званих топ-клубів над рештою створила колосальний розрив і в змагальному процесі, фактично стираючи національні та самобутні моделі управління клубами, котрі десятиліттями існували до цього.

Якщо спрощувати, то сьогодні є дві макрокатегорії футбольних суб'єктів: перша – це багаті або дуже багаті клуби, друга – всі інші. Різні підвиди в даному випадку регулюються і підпорядковуються одному фактору – тим самим грошам, які можна залучити на розвиток від власника або спонсорів. У зв'язку з цим дедалі рідше йдеться про стратегії та системи, що мають пряме відношення до національних або географічних факторів. Грубо кажучи, з кожним сезоном грань між англійськими, іспанськими, італійськими та французькими клубами стирається... Інтернаціоналізація захопила європейський футбол, і зараз культурні, історичні та інші відмінності між умовним Парі Сен-Жермен та Манчестер Сіті зведені до мінімуму.

Єдиною країною, яка продовжує чинити опір сучасним тенденціям, залишається Німеччина. Будь-хто, хто хоч трохи стежить за Бундеслігою знає, що там досі існує своя система і модель управління клубами, абсолютно унікальна й така, що продовжує працювати, незважаючи на процеси, що поглинули решту Європи. Щоправда, у Бундеслізі з точки зору фінансів вже давно існують дві абсолютно різні групи, де єдиним представником першої є Баварія, а до другої входять решта 17 клубів елітарного дивізіону. Так, згідно звіту Deloitte Football Money League 2021, мюнхенці минулого року отримали дохід у розмірі 634 мільйонів євро, ставши єдиним представником Німеччини у топ-10 європейських клубів. Дортмундська Боруссія з оборотом у 365 мільйонів євро може похвалитися лише 12-м рядком у відповідному рейтингу.

Але, мабуть, ключовою відмінністю німецької моделі від решти європейського футболу є регулювання системи власності на клуби. У Німеччині існує так звана концепція «50+1», що на практиці означає таке: будь-який інвестор може придбати у власність не більше 50% акцій одного з клубів, а 50%+1 акція має належати безпосередньо членам клубу, які мають свою організаційну структуру, виборні посади та посадових осіб. Саме останні здійснюють оперативне керівництво клубами, причому таку норму було запроваджено у 1998 році та пов'язано із тим, що до цього моменту всі німецькі клуби юридично класифікувалися як некомерційні організації, які завжди належали вболівальникам.

Історично у Німеччині існувало лише два винятки з цього правила – це Байєр та Вольфсбург, котрі були засновані двома великими заводами (фармацевтичною компанією Bayer та автогігантом Volkswagen відповідно). Їм із самого початку було визначено право приватної власності, безпосередньо пов'язане з компаніями-засновниками.

Із часом кількість винятків збільшилася, хоч і сталося це за суперечливих обставин. Нині у Бундеслізі є ще два повністю приватних клуби – Хоффенхайм крупного бізнесмена Дітмара Хоппа та Лейпциг, який входить до імперії Red Bull GmbH, збудованій австрійцем Дітріхом Матешіцем. Ці клуби фактично знайшли спосіб обійти встановлені у німецькому футболі правила, за що їх відверто зневажає більшість тамтешніх шанувальників футболу. Цікаво також, що незважаючи на високий ступінь лібералізму, який притаманний німецькому суспільству, у червні минулого року Федеральне антимонопольне відомство Німеччини своїм рішенням підтвердило, що правило «50+1» не суперечить законам про вільну конкуренцію і не вимагає скасування або внесення правок.

З етичної та фінансової точок зору німецька модель загалом є досить робочою, за винятком сенсаційних а, отже, поодиноких випадків, як, наприклад, із Шальке. В іншому клуби Бундесліги можуть похвалитися хорошим «фінансовим здоров'ям», та й конкуренція в лізі залишається на дуже пристойному рівні, за вирахуванням виняткового випадку з Баварією. Наприклад, після 19 зіграних турів леверкузенський Байєр на 14 очок відстає від лідируючих мюнхенців, і рівно на стільки ж випереджає Армінію та Штутгарт, котрі йдуть у зоні вильоту. Крім того, з 2015 року відразу 13 німецьких клубів (Баварія, Боруссія Дортмунд, Лейпциг, Боруссія Менхенгладбах, Шальке, Вольфсбург, Аугсбург, Айнтрахт, Герта, Майнц, Хоффенхайм, Кельн та Уніон) виходили та приймали участь у єврокубкових турнірах, що на дві більше, аніж в активі італійської Серії А, англійської Прем'єр-ліги, іспанської Ла Ліги та французької Ліги 1.

Подібна різноманітність, притаманна німецькій Бундеслізі, визначає надмірно виражену волатильність усієї ліги, що, в свою чергу, зумовлене неможливістю масштабних інвестицій ззовні, оскільки внески від зовнішніх інвесторів не допускаються. Саме тому все з того ж таки 2015 року німецька Бундесліга займає лише четверте місце в Європі за сумою вкладень у трансфери нових гравців (4,13 мільярди євро), і п'яте – за сумою, котра була отримана від продажу гравців (3,66 мільярди євро).

Але пристойна конкуренція у внутрішній лізі зовсім не означає конкурентоспроможність клубів Бундесліги на континенті. У єврокубках, за винятком Баварії, яка живе на іншій планеті, за останні п'ять років єдиними подвигами німецьких команд у Лізі чемпіонів є півфінал Лейпцига у 2020 році та чвертьфінал дортмундської Боруссії у 2021-му. У Лізі Європи тенденція ще більш негативна, враховуючи, що жоден німецький клуб не виходив у фінал турніру із 2009 року, коли Вердер програв трофей Шахтарю в Стамбулі, а єдиний півфінал з 2010 року і по сьогодні був зафіксований у 2019 році, коли Айнтрахт по пенальті поступився Челсі. Примітно, що за аналогічний період клуби з кризової італійської Серії А один раз пробивалися у фінал (Інтер у 2020 році) і чотири рази – у півфінал (Рома у 2021-му, Наполі та Фіорентина у 2015-му та Ювентус у 2014-му).

У поточному євросезоні для німецьких клубів все складається також не настільки гладко, як хотілося б тамтешнім уболівальникам. Баварія – єдина команда з Німеччини, котра змогла пройти до 1/8 фіналу Ліги чемпіонів, тоді як Лейпциг та дортмундська Боруссія вилетіли до Ліги Європи, а Вольфсбург взагалі фінішував четвертим, залишившись без євровесни. У Лізі Європи свої групи виграли Айнтрахт та Байєр, але рівень їхніх суперників був зовсім не захмарним, а в Лізі конференцій Уніон поступився дорогою у плей-офф Фейєнорду та празькій Славії, фінішувавши у своїй групі лише третім.

Getty Images

З наведених результатів найбільш негативним є виліт з Ліги чемпіонів Лейпцига. Все тому, що цей клуб діє поза звичною системою, його власники вкладають серйозні кошти та з самого початку позиціонували команду як ту, котра зможе скинути з трону Баварію та боротися із топ-клубами Європи на рівних. Але, очевидно, час Лейпцига все ще не настав.

Проте своєрідний крок назад, у порівнянні з рештою топ-ліг континенту, зробила і вся Бундесліга. Справа в тому, що цей чемпіонат нині здається надто прив'язаним до свого внутрішнього контексту, і тамтешні клуби, за винятком Баварії, стали центрами для вирощування талантів, такими собі тренувальними майданчиками, через які футболістам потрібно пройти, перш ніж опинитися в Англії, Іспанії чи Італії. Яскравим прикладом цього є дортмундська Боруссія, яка досить давно не може похвалитися значними трофеями, проте збільшує капіталізацію за рахунок виховання та продажу талантів. За схожою моделлю розвитку, втім, вирішив розвиватися і Лейпциг, чия комерційна політика заснована на принципах сталого розвитку, але без можливості до кардинального зростання. До останнього призводить регулярний продаж талантів – Вернера, Упамекано, Конате, Забітцера…

У існуючій системі Баварії не варто турбуватися про конкуренцію у внутрішньому чемпіонаті в найближчому майбутньому. Але в мюнхенському клубі усвідомлюють, що правило «50+1» гальмує зростання не лише їхнього клубу, а й усього німецького футболу. Тому недивно, що голова правління Баварії Карл-Хайнц Румменігге досить регулярно критикує систему, котра склалася в Бундеслізі, адже вона стримує еволюцію тамтешнього футболу або, принаймні, зростання спортивних результатів команд.

@Уміння конкурувати – це найважливіша складова у футболі, і сьогодні нам стає робити це все важче, бо є клуби, які афілійовані із цілими державами, з фактично необмеженими бюджетами. У нас, в Німеччині, зовсім інша культура, виражена у правилі «50+1». Такими темпами незабаром настане момент, коли нам всерйоз доведеться турбуватися про конкурентоспроможність Бундесліги в цілому та кожного окремого її учасника зокрема", - заявив Румменігге наприкінці минулого року.

Справді, через свою систему у підході управління клубами, у Бундеслізі неможлива поява проекту, рівнозначного Манчестер Сіті, Челсі або Парі Сен-Жермен. За рахунок цього німецький футбол бачиться більш привабливим для тієї групи вболівальників, яких прийнято вважати романтиками, але не можна забувати, що саме цей фактор призвів до ситуації, коли переважна більшість німецьких клубів перестала бути конкурентною в Європі...

Олексій СЛИВЧЕНКО

Не пропустіть цікавинки!

Підписуйтесь на наші канали та читайте новини у зручному форматі!

ГОЛОВНЕ ЗА СЬОГОДНІ
Більше новин