До біса добре. Чому «Диявол носить Прада 2» – ідеальний сиквел?

Минулого року франшиза «Ілюзія обману» повернулася після 9-річної паузи із довгоочікуваним продовженням, аби… зібрати у прокаті із третім фільмом навіть менше, аніж далеко не найбільш прибутковий другий. Камбек не вдався, а причина – відсутність в авторів хорошої історії. Класика жанру: хтось захотів заробити на ностальгії глядача, але нічого, окрім цієї самої ностальгії, запропонувати останньому не зміг.

• “Диявол носить Prada 2” презентували на прес‑показі для журналістів

Деталі

Не так пішло геть усе: фільм не цурався самоповторень, посунув головних героїв оригіналу на другий план, принизив улюбленців глядачів заради того, аби збалансувати сили, незграбно завершив історії декількох персонажів. Стрічка всім своїм виглядом показувала: четвірці ілюзіоністів цей триквел не потрібен. Тож «ІО3» провалилася… і ніхто не здивувався. Бо така доля більшості неоригінальних історій, сиквелів та спінофів у 20-х роках. Ледь не кожен перший розчаровує та псує враження від усієї франшизи. У 2026 гарні продовження – рідкісні винятки.

«Диявол носить Прада» чекав на свій сиквел 20 років, задовго, тож зобов’язаний був повторити шлях «Ілюзії обману 3»… якби автори хотіли виключно заробити. І вони справді зароблять. Але не лише через почуття ностальгії у глядача – а й тому, що розповіли чудову історію. Ми подивилися найкращий сиквел останніх років. В абзацах нижче зі спойлерами розбираємося, чому «Диявол носить Прада» – зразкове кінопродовження.

Світ змінився

І наш, і той, що на екрані. Часто сиквели це ігнорують. Бо працювали на конкретному часовому проміжку колись давно, були успішними саме у ньому – і просто бояться зробити крок вліво чи вправо. Згадайте «Людей у чорному», котрі також повернулися за багато років… і виглядали так само. У світі, котрий майже не змінився. Час ніби став на паузу заради історії. Тут легко втратити зв’язок із персонажами. Легко їх «перерости»: ти зробив крок уперед, а вони – ні. Перестати розуміти їхні проблеми. «Диявол носить Прада 2» відпрацьовує ідеально. По-перше, не ігнорує, що минуло 20 років. Це шалений часовий проміжок, тож тепер люди майже не читають журнали. Точно не паперові видання. Це стане однією з причин, котра уможливить ключовий конфлікт стрічки: такі часи, що права на помилку більше нема.

Раніше модні журнали мали владу, а тепер – навпаки. Тепер мають владу над ними. Репутація. Перегляди. Читачі. Власники та спонсори. На Міранду подають скарги, бо її ставлення до підлеглих – нелюдське для 2006, але неприпустиме для 2026. Тепер не можна кидатися речами у помічницю. Тепер доводиться обирати слова під час нарад. Тепер Міранда на лише висуває ультиматуми, але й змушена мати справу із ультиматумами інших. Персонажі час від часу нагадуватимуть і на словах: зараз усе по-іншому, тому зазнала змін і специфіка їхньої роботи. Емілі тепер одягає весь світ, а не лише багатих. Найджел наголошує на важких часах. Енді втрачає роботу журналіста. Герої стали старшими, ми як глядачі стали старшими, світ став старшим та змінився – нема внутрішнього дисонансу. Якщо робиш стрибок у часі, то не ігноруй атрибути нової епохи та використай їх для історії. Фільм це робить.

Персонажі – ті самі

Найстрашніше для сиквела – спаскудити улюблених персонажів глядача. Приклад зі вступу: «Ілюзія обману 3» показує своїх за каноном авантюрних, веселих та запальних героїв втомленими від життя. А нащо тоді поверталися? «Диявол носить Прада 2» оминає цю калюжу. Найджел залишився точно таким же, як й у першій частині: все такий же токсичний через специфіку роботи, але зі, здається, добрим серцем. І дуже навіть правильно, адже цей персонаж – єдиний з основних, котрий не за своїм бажанням так і не зробив крок уперед за 20 років. Залишився на старій посаді. Ніби був «заморожений» два десятиліття тому, аби зараз повернутися максимально знайомим. Енді додала у впевненості, рішучості, легше йде по життю – але все так само емоційно реагує на перемоги та невдачі, все так само намагається пристосуватися та вижити у новому середовищі. Типова Сакс.

Емілі більше не помічниця Міранди, але й досі нестерпна, схильна до грубощів, лестощів, шукає своє місце під сонцем та прагне до більшого. 20 років тому хотіла вирушити до Парижу, тепер – змістити Міранду. Апетити зросли, але сутність персонажу та сама. Ну й Міранда: все так само, як і колись, нестерпний та неприємний бос. Тепер сама вішає свої речі, але й досі принижує своїх співробітників, погано обирає слова, карає без приводу, виглядом та діями виказує неповагу до тих, хто нижче за неї за статусом. Емоція глядача від кожного з героїв – схожа із тією, що й колись. Якщо Найджел бісив тебе своєю токсичністю 20 років тому, то буде й зараз. Ти впізнав би його за тим, що він говорить, як рухається та діє, навіть якби персонаж мав іншу зовнішність. Минуло багато часу, але ти, як глядач, віриш: це ті самі герої, що й раніше. Просто у 2026 замість 2006.

Старі герої – нові ролі

Якщо вже почали про персонажів, то й продовжимо про них. Герої 20-річної давнини – це добре, але ми вже дивилися на них протягом 2 годин раніше. Ми добре їх знаємо. Ми вже все це бачили. Аби зробити стрічку цікавою, недостатньо відтворити старих персонажів – треба ще й запропонувати їм нові ситуації. Такі, котрі змусили б їх проявлятися по-іншому, по-новому, робити щось, можливо, навіть непритаманне їм, але у їхній особливій манері. Так, наприклад, Найджел після 20 років нарешті отримає арку визнання свого таланту Мірандою. Непомітний герой нарешті стане помітним… і на декілька секунд втратить свою токсичну маску. Буде щиро вдячним. Енді за багато років спробує не просто попередити Міранду про загрозу – але й відвести небезпеку, врятувати боса. Буде такою ж, як і раніше, хаотичною у діях, однак цього разу – більш твердою та наполегливою.

Міранда весь перший фільм критикувала підлеглих, а ті могли лише мовчати у відповідь. У сиквелі раз за разом під час важких бесід змушена то мовчати, то поступатися вже Міранда. Бо тепер обставини дещо інші, а вона не тільки у ролі керівниці – але й у ролі підлеглої. Емілі 20 років тому не могла навіть подумати піти проти Прістлі, але тепер піде. Бо матиме таку можливість. «ДНП2» – цікаве кіно зокрема й тому, що старі герої у ньому розкриваються по-новому. Хтось – з іншого боку, як Найджел. А хтось, як Міранда, лише додає повноти образу ефектного та важливого, але все ж таки лише гвинтика у цій системі, цьому світі моди та шоубізу. Коли твої персонажі роблять одне й те саме роками, то втрачають цікавість. Спитайте у «Джона Віка», франшизу якого дивилися наприкінці заради екшну та гри Рівза, а не заради самого Бабая.

Виклики – більші

Класика: кожна нова частина франшизи повинна пропонувати своїм героям більший виклик. Бо якщо ті впоралися із попереднім, то чому схожий повинен стати перешкодою на їхньому шляху тепер? Ми повинні були отримати конфлікт, у якому персонажам буде ще важче перемогти. Й отримали. У другому фільмі на кін поставлена кар’єра Міранди. Якщо програє фінальну битву, то піде на пенсію. Та що там: будуть звільнені десятки працівників «Подіуму». До речі, одного з останніх видань, котрі залишаються незалежними та мають можливість публікувати авторські матеріали, а не лише те, що набере багато переглядів у мережі. Перший фільм був історією про молоду дівчину у новому для неї та жорстокому світі моди, другий – про те, як світ моди та сучасність «з’їдає» навіть найкращих та найсильніших. Це більше не маленька історія.

Зайвий раз збільшення масштабу підкреслює і Леді Гага у кадрі. Щоб от узагалі кожен зрозумів: ми на світовій «сцені». Також другий фільм стрічки отримав більше локацій. Більше нових персонажів. Звісно, акцент на старих – але той же Бенджі – чудовий у кадрі. Точно зайвий у цьому світі моди, але своєю присутністю у ньому підтверджує: тепер у ніші правлять далеко не тільки «модники», але й навіть просто багатії, котрі не тямлять у тому, що можна та треба одягати. Доля вишуканого «Подіуму» у підсумку залежить від рішення максимально приземленого Джея, котрий хоче лише заробляти. А ще була, наприклад, помічниця Енді, котра представляє у стрічці все нове покоління, та «нова Емілі» Міранди, котра, на відміну від попередніх, має право тій радити. Сиквел обріс новими персонажами, котрі створюють атмосферу та підкреслюють зміни у світі.

Ностальгія, але не тільки

Правильний сиквел буде звертатися до цього почуття глядача. Бо це простий спосіб показати, для кого зроблений продукт, що фаната почуто, що автори знайомі із оригіналом та продовження у надійних руках. Тому перша сцена «ДНП2» – повторення дебютної сцени першого фільму, коли Енді чистить зуби. Бо щось не змінюється. Навіть за 20 років. На вулиці дівчина побачить дві однакові сині стрічки (епоха підробок!), у столовій замовить той же, що й колись, суп. У якийсь момент, як і пару десятиліть тому, вдягне синій светр. Підніметься по сходах дому Міранди. А завершиться пригода на задньому сидінні машини Прістлі. Насправді ж за бажання, коли стрічка з’явиться у цифрі, можна буде погратися зі стоп-кадрами: у твітері вже знайшли декілька навмисних повторень поз та виразів обличчя Енді з першого фільму у другому. Тобто сиквел справді багатий на такі ностальгічні моменти.

Але не працює виключно як триб’ют. Всі проблеми не вирішить минуле, як це було, наприклад, у перезапуску «Мисливців на привидів». Нема можливості зробити все так само, як й у першій частині, як це робив «Один вдома 2». Не буде повтору старого трюку, як в «Ілюзії обману 3». Бо «Диявол носить Прада 2» не лише взиває до почуття ностальгії глядача – але й усіма своїми діями показує, що готовий іти далі, а не лише чіплятися за минуле. Тому зокрема й нові персонажі. Тому й нові ролі у старих. Тому й інший головний конфлікт. «ДНП2» використовує ностальгію аби гарантувати глядачу емоцію, створити певний фундамент – але шукає можливості спровокувати того на реакцію й іншим чином. У даному випадку ми маємо ностальгічну обгортку для цукерки-історії, а не сюжетну обгортку для цукерки зі смаком концентрованої ностальгії. Стрічка віддає шану оригіналу часто та рясно – але своєчасно та не надто нав’язливо.

Розвиток ідеї

У першій стрічці Енді наприкінці обирає власні принципи замість слави та місця під сонцем. Обирає особисте життя замість роботи. І тоді це здається єдиним правильним шляхом для дівчини. Бо якщо не зупинитися зараз, то одного дня станеш як Міранда – успішною, але самотньою та не обов’язково щасливою. Перший фільм – про work-life balance і про систему, яка «ламає» людину. Другий фільм також про це, але ще – також і про відсутність універсально правильного вибору. В останній момент Міранда усвідомлює, що їй не потрібен баланс. Що їй потрібна ця робота. Що їй потрібна ця слава. Навіть ціною невдач в особистому житті та постійного стресу. Бо це її шлях. І це правильний вибір для неї. Принаймні зараз. І для Енді робота у «Подіумі» за 20 років – правильне рішення. Хоча колись таким не було. Але часи змінюються. Люди змінюються. Тоді і змінювати рішення – нормально.

Перший фільм вчив обирати себе і не зраджувати власним принципам. Другий робить те саме, але наголошує: не завжди вибір себе означає вибір особистого життя. Інколи це робота. Інколи – баланс. Інколи – ще щось. Головне – робити те, що подобається, отримувати задоволення та відчувати, що обраний тобою шлях – правильний особисто для тебе. Сиквел не повторюється за оригіналом, а дає конкретику, роз’яснює, розставляє всі крапки над «і». Зокрема в історіях декількох персонажів. Наприклад, Найджел отримав визнання. Емілі тепер нарешті зможе піти далі. Міранда та Енді чітко розуміють, чого хочуть. Після першої частини потенційний сиквел здавався надмірним та непотрібним, бо невелика недоговореність ніби навіть йшла на користь стрічці про дівчину, котра почала свій шлях у світі моди – і не завершила його. Але друга частина довела, що була якщо не необхідною, то щонайменше доречною.

У 2026 побачити хороший сиквел – щось вкрай приємне. Але ж ми подивилися продовження, котре кидає виклик оригіналу та навіть перевершує той у якості. При цьому доповнює, розширює та поглиблюю стартову історію. Не просто їй не шкодить – ще й додає їй шарму, створює спокусу у майбутньому дивитися ці фільми саме у тандемі. «Диявол носить Прада 2» – все ще неідеальна стрічка, котру за бажання можна навіть за щось посварити. Але ідеальний сиквел.

Ми також писали, що картина показала сильні результати, заробивши 77 мільйонів доларів у домашньому прокаті та 233,6 мільйона доларів у всьому світі.