Рамі Малек здивував Канни роллю у драмі "Чоловік, якого я кохаю"

На Каннському кінофестивалі 2026 року однією з найбільш обговорюваних драм став фільм "Чоловік, якого я кохаю" режисера Айри Сакса. Стрічка, дія якої розгортається в Нью-Йорку кінця 1980-х років у розпал епідемії СНІДу, вже принесла Рамі Малеку одні з найкращих відгуків у його кар’єрі після “Богемної рапсодії”.

• Фільм про Майкла Джексона отримає продовження: частина матеріалу вже готова

“Чоловік, якого я кохаю”

Прем’єра "Чоловіка, якого я кохаю" відбулася у конкурсній програмі Каннського кінофестивалю 12 травня. Тривалість стрічки – 95 хвилин.

Над фільмом працювали компанії A Big Creek Projects, Assemble Media, Merino Films та SBS Productions. Режисером виступив Айра Сакс, сценарій він написав разом із Маурісіо Захаріасом. Оператором став Жозе Деше, монтажем займався Альфонсо Гонсалвес.

У фільмі зіграли Рамі Малек, Том Старрідж, Лютер Форд, Ребекка Голл та Ебон Мосс-Бахрах.

Про що фільм?

У центрі сюжету – Джиммі Джордж, нью-йоркський артист перформансів, який хворіє на СНІД. Після важкої пневмонії він повертається додому з лікарні й намагається поставити свою останню театральну роботу – майже хаотичний off-off-off-Broadway перформанс, натхненний дивакуватим франко-канадським квір-фільмом 1974 року “Il Etait un Fois Dans L'Est”.

Джиммі співає на родинних святах, виступає на драг-шоу, влаштовує імпровізовані театральні сцени та водночас поступово втрачає контроль над власним здоров’ям і психікою. Поруч із ним – колишній партнер Денніс, якого зіграв Том Старрідж, а також молодий британський сусід Вінсент у виконанні Люка Форда, який безнадійно закохується у Джиммі.

Айра Сакс показує героя не як велику знаменитість, а як людину з андеграундної мистецької сцени Нью-Йорка – артиста, який мав талант і жагу бути поміченим, але так і не став справжньою зіркою. Джиммі існує у світі маленьких клубів, кабаре та творчого хаосу Іст-Віллидж, де мистецтво народжується буквально на межі життя і смерті.

Рамі Малек, за словами критиків, створив одну з найтонших і найемоційніших ролей у своїй кар’єрі. Його Джиммі одночасно дратує, захоплює, викликає співчуття і відштовхує. Актор поєднує в персонажі гнів, ніжність, нарцисизм, психічну нестабільність і болісне бажання залишитися в пам’яті хоча б когось.

Особливо відзначають музичні сцени. Одним із найсильніших моментів фільму стала сцена, де Джиммі на ювілеї своїх батьків виконує пісню Мелані “What Have They Done to My Song, M”». Саме цей епізод став емоційною кульмінацією стрічки.

Слово від режисера

Сам Айра Сакс назвав "Чоловіка, якого я кохаю" одним зі своїх найособистіших фільмів. Режисер зізнався, що спочатку вважав, ніби знімає біографічну історію, але згодом зрозумів, що створив майже автобіографічне кіно.

Сакс переїхав до Нью-Йорка у 1988 році й особисто пережив атмосферу епохи СНІДу, коли місто одночасно було сповнене страху, смерті та творчого вибуху. За словами Сакса, фільм став спробою показати не смерть, а життя людини до самого кінця.

Постановник також розповів, що стрічка суттєво змінилася під час виробництва. Спочатку "Чоловіка, якого я кохаю" описували як музичне фентезі, однак у фінальному варіанті фільм перетворився на драму з великою кількістю музики. Сакс зізнався, що йому подобається процес, коли фільм “сам розкриває себе” вже під час створення.

Фільм “Закулісся" – це науково-фантастичний горор, заснований на популярній інтернет-легенді та вірусному YouTube-серіалі Кейна Парсонса, який став культовим серед фанатів крипіпасти. Історія розповідає про моторошний лабіринт порожніх жовтих кімнат, у яких люди опиняються після випадкового “випадіння” з реальності. Очікується, що “Закулісся” стане одним із найгучніших горорів 2026 року та доведе, що YouTube-історії вже здатні конкурувати з великими голлівудськими франшизами.