Могли значно більше. Українські футболісти, чиї кар'єри пішли не за планом

В українському футболі вистачало гравців, яким у молодому віці прогнозували велике майбутнє. Деякі встигли пограти на найвищому рівні, інші так і не дісталися тієї вершини, яку їм пророкували. Причини були різними – травми, невдалі трансфери, конкуренція, нестабільність і проблеми з дисципліною.

Артем Мілевський

У 21 рік Мілевський вважався одним із найяскравіших талантів свого покоління. На молодіжному Євро-2006 він допоміг Україні дістатися фіналу, забив два м'ячі та потрапив до символічної збірної турніру за версією UEFA. Того ж літа форвард зіграв на дорослому чемпіонаті світу. UEFA тоді прямо називала його одним із найкращих молодих талантів Європи.

У «Динамо» Мілевський також досяг чимало: ставав чемпіоном України, грав у Лізі чемпіонів, а в сезоні-2009/10 забив 17 м'ячів і став найкращим бомбардиром УПЛ. За збірну він провів 50 матчів.

Проте стрибка до одного з топ-чемпіонатів так і не відбулося. Наприкінці київського періоду форвард утратив стабільне місце в основі, а його кар'єру постійно супроводжували розмови про режим і дисципліну. У підсумку після «Динамо» Мілевський змінив низку клубів у Туреччині, Хорватії, Румунії, росії, Білорусі та Угорщині. Він ще мав успішний відрізок у брестському «Динамо», але до рівня, який йому прогнозували після 2006 року, вже не повернувся.

Олександр Алієв

Ще одна зірка того покоління. У сезоні-2008/09 Алієв став одним із лідерів «Динамо»: забив 12 м'ячів у чемпіонаті та допоміг команді дістатися півфіналу Кубка UEFA. Ігор Суркіс тоді заявляв, що не бачить майбутнього «Динамо» без Алієва та Мілевського.

Після важкої травми гомілкостопа Алієв утратив місце при Валерії Газзаєві та перейшов до московського «локомотива». Там він знову яскраво проявив себе й пізніше згадував, що став найкращим бомбардиром команди та одним із найрезультативніших гравців чемпіонату за системою «гол+пас».

Але цей сплеск виявився нетривалим. Після повернення до Києва були «Дніпро» та значно скромніші клуби. Сам Алієв згодом відверто визнавав проблеми з дисципліною та говорив, що багато чого змінив би у ставленні до режиму. У 2025 році він навіть сформулював це максимально жорстко: на відміну від Роналду, який «сам себе зробив», Алієв, за власними словами, «сам себе знищив».

Дмитро Чигринський

У випадку Чигринського говорити про невдалу кар'єру точно несправедливо – він виграв Кубок UEFA із «Шахтарем», багато разів ставав чемпіоном України та згодом успішно виступав у Греції. Але його траєкторія після одного з найбільших трансферів в історії українського футболу могла бути зовсім іншою.

У 2009 році 22-річного центрального захисника за 25 млн євро придбала чинна переможниця Ліги чемпіонів «Барселона». Чигринський підписав п'ятирічний контракт і став першим українцем у каталонському клубі.

Проте закріпитися в команді Пепа Гвардіоли поряд із Карлесом Пуйолем та Жераром Піке не вдалося. За єдиний сезон українець провів лише 12 матчів у Ла Лізі, а загалом – 14 офіційних зустрічей. Уже влітку 2010 року «Шахтар» повернув його за 15 млн євро. Сам Чигринський згодом визнавав, що був розчарований тим, що не зміг більше проявити себе в «Барселоні».

Після повернення додалися й проблеми зі здоров'ям – уже восени 2010-го він пропустив частину Ліги чемпіонів через травму задньої поверхні стегна. Чигринський продовжив довгу кар'єру, але другого шансу в клубі масштабу «Барселони» вже не отримав.

Євген Коноплянка

На піку Коноплянка був одним із найяскравіших українських футболістів покоління. Він став лідером «Дніпра», разом із командою дійшов до фіналу Ліги Європи-2015, після чого безпосередньо перейшов до переможця того фіналу – «Севільї». Президент іспанського клубу називав українця «особливим гравцем», за якого боролися багато команд.

Перший сезон виглядав багатообіцяюче. Коноплянка виграв із «Севільєю» Лігу Європи, забивав «Барселоні» в Суперкубку UEFA та «Манчестер Сіті» в Лізі чемпіонів. Загалом за іспанський клуб він провів 54 матчі й забив дев'ять м'ячів. Після цього були ще 78 матчів та 13 голів за «Шальке».

Однак стабільною зіркою топ-чемпіонату Коноплянка так і не став. У 2019 році, ще до 30-річчя, він повернувся в Україну – до «Шахтаря», де за два роки провів 46 матчів і забив п'ять м'ячів. Потім рівень клубів різко знизився: «Краковія» та ЧФР. У Румунії українець зіграв лише чотири матчі, частину сезону пропустив через травми, а в липні 2024-го у 34 роки завершив кар'єру.

Кар'єру Коноплянки складно назвати провальною – 87 матчів і 21 гол за збірну, трофей Ліги Європи та роки в Іспанії й Німеччині говорять самі за себе. Але після фіналу Ліги Європи з «Дніпром» його траєкторія давала підстави очікувати значно більшого.

Віктор Коваленко

У 2015 році Коваленко здавався майбутньою зіркою українського футболу. Він був одним із лідерів «Шахтаря» U-19, який дістався фіналу Юнацької ліги UEFA, а на чемпіонаті світу U-20 забив п'ять м'ячів і став найкращим бомбардиром турніру. Пізніше закріпився в основі «Шахтаря», виграв три чемпіонати, чотири Кубки України та до 24 років мав майже 200 офіційних матчів за клуб.

У лютому 2021 року Коваленко перейшов до «Аталанти». Саме тут кар'єра почала різко змінювати напрямок. За перші пів року він зіграв за бергамасків у Серії А лише шість хвилин.

Далі почалася низка оренд – «Спеція», «Емполі» – без закріплення в «Аталанті». Після Італії були «Аріс» та «Олімпіакос» із Нікосії. Станом на вересень 2026 року 30-річний Коваленко перебуває без клубу, а його останнім місцем був кіпрський «Олімпіакос». За головну збірну України він провів 33 матчі, але так і не забив.

Від найкращого бомбардира молодіжного чемпіонату світу та одного з основних футболістів «Шахтаря» до статусу вільного агента у 30 років – один із найбільш показових спадів серед українських гравців останнього десятиліття.

Владлен Юрченко

У 2014 році 20-річного Юрченка без досвіду в основній команді «Шахтаря» забрав «Баєр». Спортивний директор леверкузенців Руді Феллер називав українця «великим талантом» і говорив, що клуб сподівається допомогти йому зробити наступний крок у розвитку.

Але саме тут величезну роль зіграло здоров'я. За чотири сезони в Німеччині Юрченко провів лише 18 офіційних матчів і забив три голи. Під час прощання з футболістом сам «Баєр» окремо наголошував, що українець пережив кілька серйозних травматичних невдач. Зокрема, у 2016 році він отримав тріщину малогомілкової кістки під час перебування у збірній.

Після «Баєра» Юрченко вже не повернувся до топ-чемпіонату. У його кар'єрі були «Вайле», «Зоря», «Десна», «Рига», «Ворскла» та «Металіст 1925». Станом на 2026 рік 32-річний хавбек залишається в українському футболі, але за головну збірну так і не провів жодного матчу.

Ці історії дуже різні. У Мілевського та Алієва значну роль відіграли дисципліна й власні рішення, Юрченку серйозно завадили травми, Коваленко не зміг закріпитися після переходу до сильнішого чемпіонату, а Чигринський та Коноплянка навіть встигли побувати на найвищому рівні. Проте в усіх випадках на певному етапі їхніх кар'єр здавалося, що наступний крок буде значно більшим, ніж той, який у підсумку вдалося зробити.