Не стали зірками на полі, але підкорили тренерську лаву. Історії великих наставників

Чимало легендарних футболістів після завершення кар'єри намагалися стати тренерами, але далеко не всі досягали успіху. Водночас історія знає чимало протилежних прикладів – коли люди без визначних ігрових досягнень вигравали Лігу чемпіонів, національні чемпіонати та навіть змінювали уявлення про футбол.

Деякі з них ніколи не грали професійно, інші провели кар'єру в нижчих дивізіонах, але саме на тренерській лаві здобули світове визнання.

Жозе Моуріньо

Один із найтитулованіших тренерів XXI століття так і не став відомим футболістом. Португалець грав на скромному рівні у своїй країні, після чого вирішив зосередитися на тренерській діяльності.

Його шлях до великого футболу розпочався з роботи перекладачем та помічником Боббі Робсона. Згодом Моуріньо працював у штабі «Барселони», де поступово розвивав власні тренерські ідеї.

Уже 2004 року він сенсаційно виграв Лігу чемпіонів із «Порту», а у 2010-му повторив досягнення з «Інтером», оформивши історичний требл. Також португалець ставав чемпіоном Англії, Італії та Іспанії.

Юрген Клопп

Німець провів майже всю професійну кар'єру в «Майнці», за який зіграв 325 матчів у другій Бундеслізі. Він виступав на позиціях нападника та захисника, але так і не дебютував у найвищому дивізіоні Німеччини.

У 2001 році Клопп завершив ігрову кар'єру та майже одразу очолив «Майнц», який згодом уперше вивів до Бундесліги.

Справжня слава прийшла до нього в дортмундській «Боруссії», з якою він двічі ставав чемпіоном Німеччини. А в «Ліверпулі» німець виграв Лігу чемпіонів 2019 року та приніс клубу перший за 30 років титул чемпіона Англії.

Арсен Венгер

Майбутня легенда «Арсенала» виступав переважно в нижчих французьких дивізіонах. Найвищого рівня Венгер досяг у «Страсбурі», за який провів лише 11 матчів у першому дивізіоні. Формально він навіть став чемпіоном Франції 1979 року, хоча відігравав другорядну роль.

Натомість як тренер француз здійснив революцію в англійському футболі. За 22 роки роботи в «Арсеналі» він виграв три чемпіонати Англії та сім Кубків країни.

Його головне досягнення – сезон 2003/04, коли лондонці стали чемпіонами АПЛ, не програвши жодного з 38 матчів.

Арріго Саккі

Італієць – один із найяскравіших прикладів тренера без професійної ігрової кар'єри. У молодості він грав лише на аматорському рівні та працював на взуттєвій фабриці свого батька.

Коли Саккі очолив «Мілан» у 1987 році, багато хто сумнівався в його кваліфікації. Однак уже через два роки італієць привів команду до перемоги в Кубку європейських чемпіонів, а наступного сезону повторив успіх.

Його «Мілан» із ван Бастеном, Гуллітом і Райкардом став символом тактичної революції завдяки високому пресингу, зонній обороні та колективному руху.

На критику через відсутність ігрового досвіду Саккі відповідав знаменитою фразою: «Щоб стати жокеєм, не обов'язково спочатку бути конем».

Мауріціо Саррі

Історія Саррі ще незвичайніша. Він не став професійним футболістом, а значну частину життя працював банкіром, поєднуючи основну роботу з тренуванням аматорських команд.

Лише після сорока років Саррі остаточно залишив банківську сферу заради футболу. Він поступово пройшов нижчі дивізіони Італії, а згодом прославився атакувальним футболом у «Наполі».

У 2019 році Саррі виграв Лігу Європи з «Челсі», а наступного сезону став чемпіоном Італії з «Ювентусом».

Томас Тухель

Німецький фахівець мав скромну професійну кар'єру. Він виступав за «Штутгартер Кікерс» та «Ульм», проте через травму коліна був змушений завершити виступи у 25 років.

Тухель розпочав тренерський шлях із молодіжних команд, а згодом очолив «Майнц», дортмундську «Боруссію», ПСЖ та «Челсі».

Найбільшим успіхом стала перемога в Лізі чемпіонів 2021 року з лондонським клубом. Також німець вигравав чемпіонати Франції та Німеччини, а пізніше отримав посаду головного тренера збірної Англії.

Унаї Емері

Іспанець виступав переважно в нижчих дивізіонах за «Толедо», «Расінг» із Ферроля, «Леганес» та «Лорку». У найвищому дивізіоні Іспанії він провів лише п'ять матчів за «Реал Сосьєдад».

Серйозна травма коліна змусила Емері завершити ігрову кар'єру, після чого він одразу очолив «Лорку».

Згодом іспанець став справжнім спеціалістом із Ліги Європи. Він виграв турнір тричі поспіль із «Севільєю» та ще одного разу з «Вільярреалом», встановивши рекорд за кількістю тренерських перемог у змаганні.

Юліан Нагельсманн

Німець взагалі не встиг розпочати повноцінну професійну кар'єру. Через проблеми з коліном він завершив виступи приблизно у 20 років, хоча раніше тренувався в молодіжних структурах «Мюнхена 1860» та «Аугсбурга».

Нагельсманн швидко перейшов до тренерської роботи й уже у 28 років очолив «Гоффенгайм», ставши наймолодшим постійним головним тренером в історії Бундесліги.

Пізніше він вивів «РБ Лейпциг» до півфіналу Ліги чемпіонів та виграв чемпіонат Німеччини з «Баварією».

Клаудіо Раньєрі

Італієць мав професійну кар'єру, але не був футбольною зіркою. Після короткого періоду в «Ромі» він багато років виступав за «Катандзаро», «Катанію» та «Палермо».

Найбільше визнання прийшло до Раньєрі після десятиліть тренерської роботи. У сезоні 2015/16 він створив одну з найбільших сенсацій в історії футболу, привівши скромний «Лестер» до чемпіонства в АПЛ.

До початку того сезону букмекерські коефіцієнти на перемогу «Лестера» сягали 5000 до 1.

Андре Віллаш-Боаш

Португалець ніколи не мав професійної ігрової кар'єри. Натомість ще підлітком зацікавився тактикою та потрапив у поле зору Боббі Робсона, який працював у «Порту».

Пізніше Віллаш-Боаш став помічником Моуріньо, а вже у 33 роки виграв Лігу Європи з «Порту» у 2011 році. Того ж сезону його команда здобула чемпіонство Португалії без жодної поразки.

Згодом фахівець очолював «Челсі», «Тоттенгем» та «Марсель».

Історії цих тренерів демонструють, що видатна ігрова кар'єра не є обов'язковою умовою для успіху на тренерській лаві. Тактичне мислення, уміння працювати з футболістами та готовність постійно розвиватися іноді виявляються значно важливішими за кількість матчів і трофеїв, здобутих на полі.