Клімат Середземномор'я в епоху Міоцену

На нашій планеті існує безліч місць з екстремальними погодними та кліматичними умовами. Це всім відома Долина Смерті у США, пустеля Атакама у Південній Америці, сухі долини Мак-Мердо в Антарктиці та багато інших. Втім, у відносно недалекому геологічному минулому існували райони, де температурний режим був унікальним і схожих точок на сучасній карті Світу зараз не знайти. Мова йде насамперед про басейн Середземного моря, яке приблизно 5,3 - 5,9 млн років тому (кінець міоценового періоду) частково або навіть повністю пересихало. Ця подія також відома як Мессінський пік солоності або Мессінська криза солоності.

Основна протока, через яку зараз відбувається сполучення Середземного моря зі Світовим океаном - Гібралтарська, в Міоцені ще не існувала. Тоді море з'єднувалося з Атлантичним океаном дрібнішими протоками (Бетійська та Рифська). В епохи льодовикових періодів рівень Світового океану знижувався на 100 - 120 метрів, що призводило до пересихання мілководних проток, і Середземне море ставало ізольованим басейном. Річки вже були не здатні компенсувати випаровування. Висихання басейну відбувалося за проміжок часу близько тисячоліття, а наповнення водою - за місяці; у деяких місцях розрахункова швидкість наростання рівня води мала становити близько 10 м/добу. Згодом шар солі на дні заповненого моря не розчинявся, оскільки був захищений осадовими відкладеннями. Буріння морського дна, виконане американським дослідницьким судном «Гломар Челленджер» (англ. «Glomar Challenger»), виявило 11 шарів солі, розділених осадовими породами, які утворюють двокілометрову товщу!

Саме в епоху інтенсивної аридизації (висушування клімату) та максимального зниження рівня води, повинні були спостерігатися екстремальні метеорологічні умови в абісальних рівнинах (глибоководні рівнини морських улоговин та западин), які розташовувалися на 3 - 4 км нижче основного рівня Світового океану! Клімат на оголеному дні моря достеменно невідомий, оскільки на Землі зараз немає схожих місць. Немає навіть єдиної думки про те, чи море пересихало повністю. Найбільш ймовірно, що принаймні три або чотири великі солоні озера на абісальних рівнинах завжди були присутніми, в які впадали великі річки.

Спираючись на основні закони фізики атмосфери, можна припустити, що у пустельному середземноморському басейні літні температури, ймовірно, були надзвичайно високими. Використовуючи величину адіабатичного градієнта в сухому повітрі, який дорівнює приблизно 10 °C на кілометр висоти, то максимально можлива температура регіону, що знаходиться на 4 км нижче рівня моря, буде приблизно на 40 °C вищою, ніж могла б бути на рівні моря. У цьому випадку максимальні температури могли становити близько +80 °C у нижніх точках рівнини, що спричиняло відсутність постійного життя в регіоні, за винятком окремих видів екстремофілів. Крім того, висота на 3 – 5 км нижче за рівень моря призведе до значного зростання атмосферного тиску до значень близько 1,45 – 1,71 атм. (1102 – 1300 мм рт. ст. або 1469 – 1733 гПа), що ще більше посилить тепловий ефект. Вологість повітря оцінити складно, але неглибокі райони швидше за все були дуже сухими. Також часто мали спостерігатися масштабні пилові бурі, час існування яких перевищував 24 години. Враховуючи і той факт, що регіон розташовувався в районі тропічних широт, де зазвичай панує антициклон, дощі тут випадали вкрай рідко, ймовірно, один раз на кілька років.