ua ru
Будь ласка, заповніть це поле
1

"Шокує, але кохання завжди було позашлюбним": інтерв'ю до Дня червоної троянди

Відносини

Інтерв'ю МЕТА з культурологом на честь головного символу кохання про те, коли і як воно до нас прийшло

"Шокує, але кохання завжди було позашлюбним": інтерв'ю до Дня червоної троянди

"Шокує, але кохання завжди було позашлюбним": інтерв'ю до Дня червоної троянди

Ми – такі собі спадкоємці прованських трубадурів. Саме вони навчили нас відчиняти перед жінками двері, дарувати їм троянди, які зв'януть… Це непрактично, але дуже красиво. І вірити, що милий погляд коханої людини дорожче за її посаг. Я думаю, що люди винайшли кохання, щоб прикрасити сувору реальність буття, виживання… І це, мабуть, був один з найкращих винаходів в історії людства,

– починає нашу розмову про головний світовий символ кохання доктор філософії з культурології та засновник Української Школи Гостинності Ukrainian HoReCa School, який перетворює сервіс на мистецтво – Михайло Шевелюк

Минулої п'ятниці, 12 червня, як і щороку, людство відзначало День червоної троянди.

Ця нескромна квітка удостоїлась такої честі, адже є головним в історії людства символом кохання та романтики.

Як так сталось і як змінювалось поняття "кохання" в нашій історії – сьогодні в ексклюзивно-культурологічному інтерв'ю МЕТА.

"Найуспішніший візуальний бренд, який формувався тисячоліттями"

Чому й коли саме червона троянда стала символом кохання в історії людства?

Якщо говорити з культурологічної точки зору, то червона троянда – це взагалі-то дуже цікавий феномен. Вона пройшла шлях від містичного атрибута богів до глобального емоційного тригеру, який працює сьогодні без перекладу, без жодних пояснень у будь-якій точці світу.

Тобто, якщо говорити сучасною мовою бізнесу – то це такий найуспішніший візуальний бренд, який, чесно кажучи, формувався тисячоліттями

  • Все почалося в античності, де троянда була невід'ємним атрибутом Афродіти та Венери.

Ми можемо побачити її у витворах мистецтва, на картинах. І культурологічний парадокс в тому, що первісно червона троянда асоціювалася не лише з красою, а й з болем. Про це мало згадують, але за міфом, білі пелюстки почервоніли від крові богині, яка поранилася об колючки, рятуючи свого коханого Адоніса.

Цей міфологічний код назавжди пов'язав справжнє кохання, я б сказав, із жертовністю

У Персії в "Поетичному саду троянд" існувала своя метафора. Соловей настільки закохався в білу квітку, що притиснувся до її шипів – і його кров забарвила її бутон. Тут ми бачимо культурологічний перехід: кохання – це така абсолютна відданість і інколи навіть самозречення.

  • Якщо говорити про Середньовіччя, то справжнє масове закріплення троянди як символу кохання відбулося в епоху пізнього Середньовіччя і на початку Відродження.

Тоді червона троянда стала іконою куртуазного кохання

Якщо згадувати Францію, червона троянда – символ лицарського обожнювання дами серця, у кожному витворі мистецтва можна це прослідкувати. Тоді ще червона троянда перемістилася з міфів, наприклад, на герби, в поезію різних письменників, зокрема Шекспіра, і, звичайно, на полотна найвідоміших художників.

  • Якщо говорити вже з погляду сучасності, то ми розглянемо троянду як інструмент бездоганної, навіть я би сказав, символічної невербальної комунікації.

Подарувати її – це як надати сервіс найвищого рівня і преміум-сегменту. Це така заявка, яка миттєво створює атмосферу комфорту, затишку і не потребує жодних додаткових пояснень

"Для українців подарувати червону ружу – містичний акт передачі власної життєвої енергії"

Чи має червона троянда такий же символізм і в Україні?

Від європейського прагматизму до українського кордонцентризму (ред.: влада серця над розумом, його теорія найяскравіше розроблена Г. Сковородою) і солярного коду (ред.: від лат. "сонце") – як культуролог я завжди наголошую, що символізм кохання в нас є, але він значно ширший і навіть більш екзистенційний. Європейське сприйняття часто більш упорядковане.

Червона троянда для європейців – це такий обов'язковий атрибут Дня Святого Валентина, Дня Закоханих. Для українців – це глибокий, наприклад, сакральний код. В українському традиційному мистецтві, зокрема вишивці, троянда або ружа – це не просто про романтику. Це символ безперервного руху сонця, нескінченності і людського життя, яке часто зображується у вигляді зірки, що є своєрідно українською сакральністю

Наші пращури кодували в рожі або ружі глибоку мудрість:

  • зелене листя – це вітальна радість,
  • гострі колючки – це випробування, які неминуче будуть у кожної людини,
  • а сам розкішний червоний бутон – це зрілість, розквіт душі, це, звісно, кров… і це повнота буття.

Ми – нація, яка проживає світ через емоції. Для українців подарувати червону ружу – це містичний акт передачі власної життєвої енергії. Це більше про емпатію і щирість. Я б сказав, навіть про максимальні почуття щирості

І навчаючи нове покоління лідерів в українській школі гостинності, я завжди інтегрую цю культурологічну базу в розуміння сервісу. Коли ми оформляємо простір червоними трояндами для гостей, ми розуміємо, що для українця це не просто якась європейська естетика, чи, наприклад, beautiful atmosphere – це такий запит на щирий емоційний контакт.

Тобто якщо про українців говорити, то червоні троянди – це здатність відчути той глибинний код і дати гостю справжню щирість, емпатію, якої він потребує, особливо в сьогоднішніх реаліях війни і постійного переживання горя для українців

Хто винайшов кохання?

Якщо червона троянда давніх-давен для людства та українства – це глибокий символ любові, то цікаво, коли саме світові культури взагалі почали говорити про кохання й романтичні почуття? Адже, як на мене, первісно для людей об'єднання в пари було інстинктивно-звірячим, потім – способом виживання, а в Середньовіччі – соціально-фінансовою угодою, традиція якої завуальовано подекуди зберіглась і до сьогодні.

Насправді це цікаве питання – хто винайшов кохання або як ми пройшли шлях від обміну майном до того, що ми маємо зараз.

Я думаю, що ваша інтуїція вас не підвела.

90%, може, навіть і більше, історії людства романтичного кохання не існувало. Якщо б ми запитали, наприклад, стародавнього грека чи римлянина про душевне тяжіння до власної дружини – то він би подивився на нас насправді, як на божевільних

Для них шлюб був чисто бізнес-проєктом. А пристрасть вони вважали небезпечною хворобою. То коли це змінилося?

Змінилося це в античності – коли почали писати вірші замість шлюбних контрактів – приблизно V століття нашої ери.

Але шлюб або спільне проживання двох людей у стародавньому все ще був способом виживання:

Ти мені маєш дати синів, а я тобі – захист. Ти мені придане (тобто землю, худобу тощо), а я тобі – статус

Греки дуже боялися кохання. Називали його Ерос і вважали формою манії, якогось божевілля, що боги насилають для покарання людини. Можемо згадати міфи: закоханість завжди веде до трагедії – Медея вбиває дітей, Троя палає… Тож, для греків ідеалом була філія – тобто дружба, вірність і спокій свого роду. Звісно, не пристрасть. Любити жінку надто сильно – вважалося ганебним для чоловіка, бо це означало, що він втрачає розум.

Пізніше, переходимо до темних віків – тобто V–XI століття. Жінка була тоді, як майно. Тобто в ранньому Середньовіччі ситуація стала ще прагматичнішою. Церква навчила, що жінка – це сосуд гріха. О боже, як можна було таке говорити?

Тобто шлюб був політичним інструментом. Королі одружувалися з різними землями, королівствами, князівствами, а не з якимись принцесами. А селянські шлюби були корпоративним злиттям двох господарств.

Пристрасть же, тобто сучасне англійське "passion", тоді воно пішло від латинського "passio" – "страждання". Якщо говорити про страсті Христові – то ніхто при здоровому глузді не хотів страждати заради іншої людини.

"Уперше в історії чоловік став васалом жінки"

Коли ж насправді людство почало відчувати й підносити на п'єдестал ніжність, пристрасть і душевне тяжіння?

Це наступна епоха, яка стала великою людською революцією почуттів.

На півдні Франції, у Провансі, XII століття відбувається, можна сказати, культурний вибух. Саме тоді люди винайшли романтичне кохання! Це зробили музиканти-трубадури. Вони створили концепцію fin'amor – тобто витончене або куртуазне кохання

Тоді, як ви кажете, на п'єдестал підняли ніжність. Саме тоді й жінку підняли на п'єдестал. І вперше в історії чоловік, тобто лицар, добровільно став васалом жінки. Він служив їй так, як служив Богу чи сеньйору. Кохання тоді відділили від шлюбу. Це, правда, шокує, але кохання завжди було позашлюбним.

А чому шлюб відділяли від кохання – здається, це ж не логічно?

Раніше була інша логіка й філософія шлюбу й кохання.

Шлюб вважався явищем про землю, придане, відсутність вибору. А кохання завжди було вільним вибором. Тобто лицар кохав прекрасну даму, зазвичай дружину якогось свого сюзерена, князя чи короля – знаючи, що вона ніколи йому не буде "належати" через закони суспільства та непохитні статуси людей в ньому.

І після цього виник, варто згадати, культ очікування – тобто секс відійшов на другий план, головним став процес. Процес завоювання через погляд, через подаровану хустку, через присвячений вірш, піднесену троянду. Саме тоді романтика, від слова "roman" – тобто "творити", була написана народною романською мовою, а не латиною

Саме тоді, в XII столітті, люди навчилися, що від кохання не треба тікати, а ним можна насолоджуватись, навіть якщо воно інколи приносить біль і страждання. Але тоді, звісно, куртуазне кохання було грою для аристократів.

А коли ж людство почало вважати кохання головним сенсом життя кожного чи такого взагалі ніколи не було й я сама собі це вигадала?

Ні, у ХІХ-ХХ столітті Байрон і Гетте зробили кохання сенсом життя для всіх. Вони об'єднали туди непоєднуване: і ерос, і пристрасть, і філію (дружбу), і шлюб – побут

Раніше це були 3 різні людини:

  • дружина – для дітей,
  • кохана – для розваг,
  • і друг – для розмов.

А в ХІХ-ХХ столітті культура сказала нам:

Ти маєш знайти одну людину, яка буде для тебе всім. І тут народилась концепція, яку ми зараз називаємо soulmate – тобто споріднена душа

І в ХХ столітті цю концепцію зацементував Голлівуд, знімаючи різні фільми, які були втіленням пристрасті, дружби й побуту в одній людині.

Фото: особистий архів Михайла, Рexels.

Не пропустіть цікавинки!

Підписуйтесь на наші канали та читайте новини у зручному форматі!

Головне за сьогодні
Більше новин