Чи маємо ми план: колонка Юрія Темірова про презентацію мирного плану Зеленського

Декан історичного факультету Донецького національного університету імені Василя Стуса Юрій Теміров ексклюзивно для Meta.ua поділився думками щодо презентації мирного плану Володимира Зеленського перед депутатами Верховної Ради України.

***

Герой одного популярного в радянські часи мультфільму, створеного на основі західного за походженням сюжету, постійно ставив собі та своїм компаньйонам питання: Чи маємо ми план?

Президент Володимир Зеленський зараз активно презентує "План перемоги" як всередині країни, так і нашим союзникам. Поки що маємо аплодисменти стоячи від депутатів Верховної Ради України та дуже стриману реакцію західних партнерів. Сполучені Штати, за словами держсекретаря Ентоні Блінкена, ретельно вивчають український план, керівник європейської дипломатії Жозеп Боррель вкотре наголосив нагальну потребу надати Україні кращі та сильніші гарантії безпеки, Генеральний секретар НАТО Марк Рютте назвав план "хорошим сигналом". Українські та західні експерти, які не обтяжені необхідністю використовувати дипломатичні формулювання, відверто вказують на нереалістичність багатьох компонентів "Плану перемоги". Дійсно, президент Зеленський під час представлення плану ВРУ визнав, що запрошення до НАТО є "першим і дуже важливим" пунктом. Загалом, всі ключові елементи конструкції плану прямо залежать від рішучості та політичної волі Заходу. Чи варто очікувати швидких кардинальних змін в позиції наших стратегічних союзників? На жаль, скоріше за все – ні. Представниця США при НАТО Джуліан Сміт однозначно заявила: "ми зараз не на тому етапі, коли Альянс говорить про надання запрошення в короткостроковій перспективі". Така відповідь ставить під сумнів саму запропоновану концепцію перемоги, а тому ступінь "далекості" від реальності нюансів плану втрачає актуальність.

На нашу думку, "далекість від реальності" не є ключовою проблемою, точніше, вона є похідною від іншого системного недоліку плану. Про далекість від якої реальності йдеться? Базова складова теперішньої реальності – війна на виснаження. Поза сумнівом, допомога союзників має стратегічне значення, але… Як щодо нашої власної готовності до такої війни? Втома від війни, яка накопичується в західних суспільствах – вкрай небезпечна, але втома від війни, ще гірше, байдужість до неї частини українців, є смертельною загрозою. Чому на третьому році війни український план перемоги не містить пунктів про всебічну внутрішню мобілізацію українського суспільства, не кажучи вже про ефективну військову мобілізацію? Чому ми вперто наступаємо на граблі фантастичних обіцянок щодо умов і дедлайнів завершення війни, провокуючи хвилі розпачі та розчарування? Складається враження, що ми підготували "розклад занять" передусім для західних партнерів, а собі залишили роль фрілансерів.

Про деякі методологічні аспекти "Плану перемоги". Одна з його центральних концепцій – стримування росії. Вже час залишити стратегію стримування історикам. Вона не відповідає сучасним обставинам світової політики, загрозам національній та міжнародній безпеці, багатовимірній природі сучасних війн, першим наочним прикладом яких є російсько-українське протистояння. Конфронтація з теперішньою "віссю зла" потребує від демократичного Заходу, від України, яка стає його частиною, радикального оновлення стратегії.

І все ж таки, чи маємо ми план? Маємо бачення, що також важливо. Бачення потребує, по-перше, коригування з метою наближення до реальності. По-друге, маємо необхідність в працюючому вже зараз алгоритмі, який гармонійно поєднує наші зусилля з мобілізації власних ресурсів і потенціалу наших союзників.