Сирія -2024: події світового масштабу та "гучний ляпас росії"

Падіння режиму Башара Асада у Сирії є воістину епохальною подією не тільки регіонального, а й світового масштабу. Воно почалося 27 листопада і закінчилося 8 грудня, коли збройні сили повстанців увійшли в Дамаск, фактично не зустрівши військового спротиву, а президент-диктатор втік до Москви в результаті зарані спланованої і ретельно підготовленої операції російських спецслужб. При тому в пресі повідомлялося, що спочатку Асад хотів виїхати в ОАЕ, але там відмовилися його прийняти, вважаючи винним у вбивстві і катуванні десятків тисяч мирних жителів, а також застосуванні забороненої хімічної зброї. Несподіваний, блискавичний і переможний наступ коаліції повстанців, очолюваних лідером угруповання "Хайят Тахрір аш-Шам" (ХТШ) Абу Мухаммедом аль-Джулані, є нині предметом прискіпливого розгляду й аналізу провідними експертами, політиками та публіцистами і широко висвітлюється різноманітними медіа.

Основний висновок, з яким погоджуються майже всі оглядачі, полягає в тому, що ця операція означає нечуване раніше приниження кремлівського режиму – одного з основних «стовпів», на якому тримався диктаторський режим протягом останніх майже 10-ти років – і водночас, суттєве посилення позицій Туреччини та її найближчого союзника Азербайджану. Важливо підкреслити, що російська пропаганда весь цей час наголошувала, що сирійська операція, в яку були вкладені величезні фінансові, військово-технічні і людські ресурси, повернула Росії статус Великої Сили (Great Power) і роль могутнього світового гравця. Це породжувало і підживлювало тривалий страх благополучного Заходу перед грізною й непередбачуваною Росією з її ядерною зброєю і готовністю пожертвувати безліччю людських життів заради досягнення своїх цілей. Хоча червоні лінії, раз за разом накреслені Москвою, виявлялися блефом і шантажем – що неодноразово доводили епізоди російсько-української війни – ці побоювання зберігалися і перешкоджали рішучішій підтримці України, яка відчайдушно оборонялася, захищаючи не тільки себе, а й Європу і весь світовий порядок, заснований на міжнародному праві. І лише миттєвий розгром головного кремлівського спільника на Близькому Сході, якому Москва виявилася неспроможною завадити, має шанс нарешті переконати цивілізований світ у реальній слабкості «непереможної» Росії та її горезвісного очільника.

Показовою у цьому контексті є радикальна зміна російської риторики і навіть термінології у питанні ситуації в Сирії: тепер повстанці вже не "терористи", "бандити", "бармалеї" й т. ін., а цілком респектабельна «озброєна опозиція», з якою можна і треба мати справу, домовляючись, зокрема, про збереження російських військових баз – авіабази Хмеймім у Латакії і Тартус на узбережжі Середземного моря. Обидві вважають одними із стратегічно найважливіших для Кремля. Очевидно, Москва сподівається на позитивне вирішення цього питання, проте 17 грудня речник нового перехідного уряду Сирії Обейда Арнаут заявив, що в «новій країні» після повалення режиму Башара Асада немає місця російській присутності, завдавши таким чином чергового гучного ляпаса іміджу Росії. Зауважимо також, що Міністерство закордонних справ Нідерландів заявило, що закриття російських баз може стати однією з умов підтримки Європою нового уряду Сирії.

• Експерт пояснив, як візит Фіцо до москви змінить взаємини України та Словаччини

Момент для успішного наступу був обраний дуже вдало, оскільки не тільки Росія, занурена у війну з Україною, а й два інших оплоти сирійської влади – Іран і Хезболла – були суттєво ослаблені внутрішніми проблемами і розгромними ударами Ізраїлю, а повстанські збройні сили були на той час вже добре підготовлені, треновані й екіпіровані в контрольованій турецькими проксі провінції Ідліб (звідки й почався наступ на Алеппо).

Наразі ситуація в Сирії залишається дуже складною, і перед новим урядом постає низка серйозних викликів і випробувань, які буде нелегко подолати. Насамперед, йдеться про збереження єдності країни, в якій протягом століть існували напружені, недружні стосунки між різноманітними етнічними і релігійними групами, а протягом останніх десятиліть брутально порушувалися права людини і права меншин.

Найскладнішим можна вважати «курдське питання», зокрема, контроль надтериторіями, заселеними переважно етнічними курдами, яких Туреччина підозрює у зв’язках з терористичною Курдською робітничою партією, але частину яких підтримує США (що вже довгий час є «каменем спотикання» у двосторонніх відносинах). Надзвичайно важким завданням є відновлення економіки країни, вщент зруйнованої тривалою громадянською війною і корупційним диктаторським режимом. Для цього необхідно зняття санкцій і залучення іноземних інвестицій та гуманітарної допомоги, умовами чого є інклюзивність нового уряду і його адміністративних структур, повага до усіх меншин та дотримання іхніх прав. Лідери переможців добре розуміють усі ці виклики та ризики і докладають максимальних зусиль, аби переконати світове співтовариство у своїх щирих намірах виконати всі обіцянки і створити «Нову Сирію», мирну й доброзичливу, позбавлену свавілля, вад і злочинів, скоєних минулим диктаторським режимом; країну, де все буде підпорядковано закону. Зокрема, Джуліані повідомив, що всі повстанські угруповання будуть розформовані, а їхні бійці увійдуть у структуру міністерства оборони.

Добитися прихильності Європи і США новому керівництву буде нелегко, зокрема, у світлі попередньої репутації ХТШ, яку ООН у 2014 році внесла до чорного списку терористичних організацій через зв’язки з Аль-Каїдою (пізніше повністю припинених). Як сказала новообрана глава Єврокомісії Кая Каллас, зняття санкцій та виключення угруповання із чорного списку залежатиме від того, "коли ми побачимо позитивні кроки, не слова, а реальні кроки та вчинки з боку нового керівництва".

Проте на користь нової влади грає величезна зацікавленість провідних гравців у налагодженні стабільності у цьому складному регіоні і бажання не тільки уникнути нової хвилі біженців, неминучої у разі спалаху нових збройних конфліктів, а й надії повернути додому мільйони тих, хто втік від жахів 13-річної громадянської війни і жорстокості репресивного режиму Асада. Процес повернення сирійських біженців з Туреччини, де їхня кількість сягає 3-х мільйонів, вже розпочався. Поки що події розвиваються у доволі позитивному ключі; крім активного переговорного процесу, деякі країни ЄС вже відправили у Сирію свої делегації, і перші враження переважно обнадійливі. 16 грудня в Дамаску відбулися перші зустрічі нових лідерів з представниками Великої Британії і ООН; після цього заступник Генерального секретаря ООН з гуманітарних питань Том Флетчер заявив, що вони його "надихнули" і слугуватимуть "основою для значного розширення масштабів життєво важливої гуманітарної підтримки".

Україна вкрай негативно ставилася до диктаторського режиму Асада; ще у 2016 році було закрите посольство України в Дамаску, а в 2018 році наказала закрити посольство Сирії в Києві, що стало відповіддю на злочини режиму проти сирійського народу. Крім того, 29 червня 2022 року Сирійська Арабська Республіка визнала «незалежність» окупованих Росією частин Донецької та Луганської областей, тобто «ДНР» та «ЛНР», після чого Україна офіційно розірвала дипломатичні відносини із Сирією і ввела санкції. Тому для нашої країни падіння злочинного режиму і перемога опозиції є чудовою новиною; позитиву додає і те, що цим самим значно послаблена «вісь зла» – ворожі країни на чолі з Росією. Низка видань повідомляла, що Україна брала участь у цих процесах шляхом відправки повстанцям безпілотників і операторів дронів, хоча офіційно, звісно, ніяких підтверджень цього не було. Однак поруч з позитивними наслідками існують і певні ризики того, що вивезена з Сирії важка техніка й військовослужбовці будуть перекинуті на українські фронти, що посилить спроможність країни-агресора в її намаганнях захопити якомога більше територій, бажано, до початку можливих майбутніх «мирних переговорів», до яких Україну схиляють лідери деяких країн. Чи справдяться ці тривожні побоювання, стане зрозумілішим вже незабаром.