Експерт розповів, що чекає на взаємини України та США після заяв Трампа та Зеленського

18 та 19 лютого президенти України та США Володимир Зеленський та Дональд Трамп обмінялися кількома гострими заявами. Зокрема, Трамп звинуватив Зеленського у затягуванні війни в Україні та отриманні фінансової вигоди, а Зеленський заявив, що Трамп живе у світі дезінформації.

Ця публічна дискусія породила кілька запитань стосовно подальшої підтримки США України та українсько-американських взаємин взагалі. Meta.ua звернулася до професора, доктора політичних наук, консультанта Президента України (1997-2000) та радника Президента України (2005-2006) Сергія Телешуна із проханням пояснити, що чекає на Україну у відносинах з США.

Далі – пряма мова експерта.

— Це – абсолютно закономірне явище, коли між політичними гравцями визначається новий політичний ландшафт, система інтересів, пріоритетів і механізми їхньої реалізації. Цілком зрозуміло, що сучасний Трамп і Сполучені Штати і сучасний Зеленський і сучасна Україна – це різні простори у реальності, особливо через призму війни і впливу на глобальні політичні, економічні процеси. Заяви Трампа – це реакція американського суспільства на моделі управління, які, на їхню думку виявилися неефективними і які не могли відповісти американським громадянам на ключові питання у внутрішній і зовнішній політиці. Що мається на увазі? Ми сьогодні можемо говорити, що світ міняє модель управління, яка характеризується домінуванням диких інтересів над традиційним світовим порядком.

Фактично, є спроби сформувати новий глобальний порядок, де будуть визначені пріоритети ключових держав, їх інтереси, союзники, партнери, сателіти і жертви. Традиційні принципи демократії проходять переосмислення через внутрішню політику національних держав, які фактично визначають ієрархію нового світоустрою. Фактично, ми можемо говорити про ознаки неоімперіалізму, неоізоляціонізму, який поєднує в собі національний егоїзм і глобальні економічні інтереси. Він функціонує по формулі: "Я так хочу, бо я сильний. Я так можу, бо я так хочу. Я повинен мати те, що я хочу". Ось формула перерозподілу світового порядку, ресурсів, територій і принципів, з якою деякий час прийдеться рахуватися, підлаштовуватися та знаходити своє місце у новому світі. Проте, це не виключає конкуренцію західних держав старої і нової Європи у відстоюванні традиційних демократичних принципів, але у модернізованому вигляді нової моделі публічного управління. Це перше.

Друге. Будь-які українські стратегічні ініціативи перемоги повинні були враховувати і цей план, про який говорили ще півтора року тому. Виходячи з цього, Україна повинна враховувати зміни у взаєминах з одним з ключових партнерів. Поведінка президента США Д. Трампа і частини його оточення базується насамперед не на програмі дій, а на світоглядній позиції, на частково упередженій і неточній інформації, емоціях, політичному егоцентризмі та різного роду внутрішніх і зовнішніх впливах. Його бачення війни в Україні і самої України, як один зі світових сегментів національних інтересів США (в його розумінні), який може бути розмінною монетою у більш важливих пріоритетах внутрішньої і зовнішньої політики Америки. Зокрема, це питання Китаю, Близького Сходу, росії, ресурсних інтересів. Сама ситуація свідчить про пошук власного розуміння моделі поведінки як з росією, так і з Україною, Європою та іншим світом.

Для України це болісно, завдяки війні, де саму війну українці сприймають не тільки як боротьбу за території, як збереження власної ідентичності, політичної або ж національної, а й демократії і світових демократичних цінностей. Тому б не було б такої реакції переважної більшості політиків та експертів на Мюнхенській конференції, а її керівникам не довелося б щиро плакати. Про це говорили давно, що світ вагітний змінами в системі управління. А зміни системи управління – це конфлікти і війни. До речі, про це говорив і путін, коли попереджав, що шукатиме варіанти "справедливого" відновлення світового порядку.

Щодо українських та американських конкретних реалій. На мою думку, американці не мають єдиної та об’єктивної інформації про Україну. Як не дивно, вони частково повторюють шлях росії 2022 року, не розуміючи до кінця природу української влади та українського суспільства. На порядку денному стоїть питання зміни моделі співпраці, зокрема, механізмів взаємодії та її персон. Зокрема: 1) Питання інформаційного забезпечення партнерів; 2) модернізація механізмів роботи з органами влади різного рівня; 3) жорсткий юридичний супровід усіх документів, щоб не було подальших спекуляцій. Поки що йде вивчення інформації. Потім буде спроба сформувати попередній порядок денний і програму втручання, це так називається в ефективному управлінні, щодо реакцій на війну і мир в Україні. Також варто враховувати інтереси усіх зацікавлених сторін, а особливо європейських партнерів, союзників і попутників. Хоча це війна на європейському континенті між Україною та росією. Або як кажуть росіяни, частиною західного світу.

На мою думку, у президента Трампа є власна ідеологія, світоглядне уявлення, але немає чіткої програми, як реалізувати питання миру в Україні. Скажу дещо нетрадиційну думку, але в цій гострій ситуації у трикутнику Трамп-Зеленський-Путін один з них грає на амбіціях, манері спілкування і баченні політичної перспективи власних національних проєктів і себе особисто. І ось тут важливо діяти за принципом розділяй та володарюй. Можу погодитися із заявою Верховного уповноваженого представника Євросоюзу пані Калас, яка чітко заявила, що це є спроба розділити союзників і побудувати світ на протиставленні одне одному, на нових засадах. Поки що воно так і відбувається. Всі починають чітко говорити про власні національні інтереси у світі. А особливо в контексті російсько-української війни. Чи зміниться? Однозначно сказати не можу, бо це закономірне явище. Якщо хворобу неефективного управління вчасно не лікують, а її не лікували, а косметично через розірвані кластери намагаються підшаманити, змінити на краще, то воно породжує системні конфлікти, протистояння, кризи і війни.

Прозвучала фраза представника президента США, генерала Келлога, який приїхав до України: "Ми спочатку будемо збирати інформацію, потім доведемо до президента США, а далі будемо ухвалювати ті чи інші рішення". Це підтвердження не лише моїх слів, а й тих, хто півтора року тому пропонував зробити кризову програму регіональних, трансатлантичних змін та модернізувати власну внутрішню політику, фактично, дати можливість Україні відстояти свій суверенітет, як внутрішній, так і зовнішній, не лише до ворогів, а й до союзників і партнерів. Світ намагається перейти від персональних домовленостей до системного реагування на виклики. І хто раніше це зрозуміє, той і залишиться конкурентним.

Чи однозначно Трамп ставиться до України? Давайте щиро казати: це проблема для нього. І для нього важливі амбіції лідера великої держави, і не менш важливий, гучний результат. Для України це також знайома ситуація, коли є спроба запропонувати новий ще неперевірений підхід в управлінні. Нюанс ще у тому, що кожне питання, коли його вирішують, містить в собі ще підпитання. Наприклад, коштом кого і як його будуть вирішувати? Чиї ресурси стануть заручником подальшого розвитку. І який результат хочуть отримати ті, хто намагається сформувати новий світоустрій. У цьому відношенні росіяни більш підготовлені. Вони знають, що хочуть, знають, що можуть. І мені здається, у них є сірі можливості впливу на ситуацію, щоб граючи на амбіціях кожного не дати можливості союзникам домовитися по ключових питаннях війни і миру.

Результати війни визначаються не розмовами, а 1) збереженням зовнішнього та внутрішнього суверенітету; 2) територіальної цілісності та реалій на землі; 3) питанням впливу на процеси війни і миру; 4) можливість відпрацювати струнку систему дієвих безпекових гарантій як стосовно опонентів, так і у стосунках із союзниками. Давайте чітко визначимо, що українська конструкція війни і миру, запропонована раніше, буде зазнавати суттєвих змін. Перед Україною стоїть питання не тільки допомоги ззовні, а й внутрішніх спроможностей в управлінні державою та формуванні політики і оперативно реагувати на виклики і загрози ще до того, як вони будуть публічно проявлені. В сучасних умовах – супроводжувати проблему, а не працювати на випередження, це смерті подібно. Ми ведемо мову про конкурентну державу, яка спроможна захищатися та формувати свій порядок денний щодо опонентів, друзів і партнерів та сателітів. А головне – повинна бути зрозумілою перспектива для власних громадян.

Треба сьогодні визначитися: хто ми і хто наші друзі, партнери, сателіти, опоненти та вороги. Варто пам’ятати, що все дуже оперативно змінюється і все може бути навпаки. Головне: чітко розуміти власні національні інтереси та пріоритети. Прикладом тому може бути і НАТО, і Євросоюз і багато інших надструктур, які гарантували безпеку вчора, сьогодні і обіцяли завтра. А Україні потрібно до завтра ще дожити. При всій повазі для цих структур, мова йде про ефективну модель збереження розвитку і гарантій як в старих структурах світового порядку, так і в новоутворених.

Щоб завершити питання НАТО: пан Зеленський сказав таку фразу: "А якщо НАТО не може реалізувати цей проєкт?". Можливо, у такому випадку варто створити власний Альянс, який оперативно буде вирішувати питання загроз? Про це, до речі, говорив і Макрон. Питання часу, ресурсів, бажань і політичної волі. Для самоорганізації і самомодернізації часу залишилося не так вже й багато. А далі… буде далі! Сьогодні Україна, при всіх недоліках в управлінні, фактично показує нову модель самовиживання і оборони і стає модерновим кластером для європейської спільноти.