Напхали всякого в анус: вчені розкрили секрет незвичної мумії з Австрії

Мумії – це “фішка” не лише стародавніх єгиптян. Муміфікування померлих практикували різні народи по всьому світу й усі вони мали різні методи “консервації”. Деколи доволі дивні, як от мумія ченця з Австрії, якого муміфікували раніше невідомим способом. Тепер вчені розкрили секрет цього монаха, буквально роздивившись кожну деталь.

• Лакшері-науковий батл: вчені сперечаються про те, чи можна створити сумочку зі шкіри тиранозавра

Деталі

Ця мумія перебуває у склепі церкви Святого Томаса в маленькому селі Блазенштайн в Австрії. Вона надзвичайно добре збереглася, але ніхто не розумів, яким чином досягнуто настільки хорошого збереження.

Муміфіковане тіло належало місцевому парафіяльному вікарію Францу Ксаверу Сідлеру фон Розенеггу, який помер у 1746 році.

Вчені дослідили тіло за допомогою низки методів, включаючи КТ, фокальний розтин і радіовуглецеве датування. Вони виявили, що верхня частина тіла мумії повністю неушкоджена, але нижня частина та голова показали більший ступінь посмертного розкладання.

Цікаво, що під час дослідження вони також виявили різні сторонні матеріали, запхані в черевну та тазову порожнини через анус. Коли вони розкрили тіло, вони ідентифікували цей матеріал як деревну стружку ялиці та смереки, шматки гілок та тканини, такі як льон, коноплі. Ці матеріали були легкодоступними для людей у ​​той час і, здається, використовувалися як основний метод сушіння вологих частин тіла незабаром після смерті.

Цей метод бальзамування значно відрізняється від інших відомих практик. При цьому той, хто бальзамував цього вікарія, зробив це, запхавши матеріал у пряму кишку трупа. Майже як фарширував індичку. Дослідники зазначають:

Це набивання було зроблено для того, щоб поглинути рідину з внутрішньої частини тіла, і це призвело до чудового збереження грудної клітини та живота. Якби це тіло було поховано у звичайному ґрунтовому похованні, черевна стінка зникла б через деякий час, і будь-який можливий дослідник помітив би лише деякі дерев’яні тріски та тканини, які також могли походити з поверхні тіла.

Новий аналіз показав, що Сідлер помер у віці від 35 до 45 років і, швидше за все, жив між 1734 і 1780 роками. Команда вчених також виявила, що ця людина вела якісний спосіб життя, харчуючись центральноєвропейськими зерновими, продуктами тваринного походження та рибою, а також демонструвала дуже мало ознак фізичної активності. Це доволі схоже на спосіб життя тогочасного священослужителя. Наприкінці життя вікарій мав туберкульоз легенів.

Раніше ми писали, що Велика Британія готується до проведення масштабного експерименту для боротьби зі зміною клімату. В рамках цієї роботи планується затемнити Сонце.