Історичний нарис виникнення синоптичної карти

За допомогою такої карти можна побачити атмосферні фронти, зони високого та низького тиску, дані з метеостанцій та іншу інформацію про стан атмосфери. Її поява дала можливість прогнозувати стихійні лиха та стала основою для формування Всесвітньої метеорологічної служби.

Винахідником синоптичної карти став французький астроном та математик Урбен Левер'є, який очолював Паризьку обсерваторію. У 1846 році він вже прославився відкриттям восьмої планеті Сонячної системи – Нептуна, зробленим з урахуванням складних математичних розрахунків. 19 лютого 1855 року, використовуючи дані, отримані телеграфом із різних міст, він вперше наніс на географічну карту лінії однакового атмосферного тиску — ізобари. Ця карта була представлена ​​Академією наук Франції. У процесі аналізу з'ясувалося, що ізобари утворюють замкнуті зони, які відповідають ділянкам високого та низького тиску – антициклонам та циклонам.

Поштовхом до розвитку синоптичної метеорології стала Балаклавська битва 14 листопада 1854 року під час Кримської війни. Того дня штормовий циклон біля берегів Криму призвів до загибелі понад 30 кораблів та серйозних ушкоджень ще кількох десятків судів коаліційних сил. Це лихо прирівняли до поразки у морському бою. Незабаром після цього Левер'є запросив у європейських астрономів метеорологічні дані за період із 12 по 16 листопада. Його колега, Еммануель Ліе, опрацював отримані відомості, і 19 січня 1855 року Левер'є представив міністру народної освіти попередній аналіз, у якому зазначив, що наукові відкриття дозволяють зробити певні кроки до створення системи штормового оповіщення.

Дослідження показали, що буря у Чорному морі виявилася наслідком потужного атмосферного вихору, який пройшов через Францію за кілька днів до катастрофи. Хоча термін «циклон» тоді ще не існував, Левер'є вже вважав, що телеграфний зв’язок можна використовувати для попередження морського флоту про загрозу, що насувається.

За короткий проміжок часу синоптичні карти стали основним інструментом для аналізу погоди. У різних країнах почали формуватися метеорологічні служби, які, використовуючи телеграфний канал зв'язку та нові картографічні методи, започаткували щоденну публікацію оперативних зведень та штормових попереджень про несприятливі погодні умови. Вчені встановили, що атмосферні утворення – циклони, антициклони та фронти – постійно переміщуються та еволюціонують. З 16 вересня 1863 Бюлетень Паризької обсерваторії почав публікувати ранкові карти ізобар і вітрових полів. Ці карти не лише відображали баричні структури, а й при розсилці у вигляді серій створювали «псевдоанімацію», дозволяючи спостерігати переміщення атмосферних систем через Європу у реальному часі.

Таким чином, синоптичні карти стали ключовим фактором у розвитку метеорології. Знання закономірностей руху та розвитку атмосферних систем дозволило створювати точні прогнози погоди. І в наш час різні типи погодних карт залишаються найважливішим інструментом у роботі синоптиків при складанні прогнозів погоди та штормових попереджень.