ВІД "КУРСЬКА" ДО КУРСЬКА: що треба знати про українській наступ на території росії

19 серпня 2024 року. В цей день, рівно 33 роки тому, в Москві почався триденний путч (т. зв. ГКЧП), провал якого зумовив швидкий колапс тодішньої «імперії зла» – Радянського Союзу. А в серпні 2000 року сталася знакова трагічна подія – загибель субмарини «Курськ» разом з усім екіпажом, відповідальність за що лежить на Владімірі Путіні, який тоді вперше обійняв президентську посаду. Минуло ще 22 роки, і слово «Курськ» – цього разу в географічному сенсі – знов з’явилося на перших шпальтах світових видань і привернуло прискіпливу увагу політиків, аналітиків, військових експертів і лідерів громадської думки. Йдеться про раптовий, неочікуваний ані в Росії, ані у світі успішний прорив ЗСУ в Курській області вночі 6 серпня і подальше взяття під контроль України низки територій і населених пунктів російського прикордоння. Воістину, серпень – фатальний для Росії місяць. Чи стане ця подія такою ж доленосною для сучасної Російської Федерації, якою був провалений путч серпня 1991 року для СРСР, наразі здається завищеними очікуваннями. Але виразний символізм цих порівнянь впадає в очі…

І під час підготовки, і в перші дні наступу українська сторона дотримувалася повної інформаційної тиші і ніяк його не коментувала, тому всі повідомлення надходили переважно з російських джерел – телеграм-каналів військових блогерів і воєнкорів, а також свідчень випадкових очевидців (що доводило до сказу аналітиків, які намагалися розрізнити правду і пропаганду, ІПСО і достовірні факти). Лише ввечері 10 серпня президент Володимир Зеленський у своєму традиційному вечірньому відеозверненні вперше публічно натякнув на вторгнення українських військ до Росії. Посилаючись на доповідь головнокомандувача ЗСУ Олександра Сирського, він сказав про «витискання війни на територію агресора», а 12 серпня офіційно визнав проведення військової операції на території Курської області. Цим наступ-2024 суттєво відрізняється від невдалого контрнаступу 2923 року, який широко обговорювався, коментувався і висвітлювався в інформаційному полі – шо могло стати однією з причин його провалу.

Кількісні оцінки надбань українського наступу різняться відповідно до різних джерел, але за 10 днів – з 6-го по 16-те серпня, згідно з навіть консервативними підрахунками, вони складали кілька десятків міст, сіл і селищ і поширювалися на територію у кількасот квадратних кілометрів. Згідно даних військово-політичного керівництва, станом на 15 серпня під контролем України перебували вже 82 населених пункти і 1150 квадратних кілометрів Курщини, а 19 серпня президент Зеленський заявив, що контрольована територія складає понад 1250 кв. км, на якій розташовані 92 населених пункти. В ході боїв знищено і захоплено чимало важкої техніки, включно з новітнім танком Т-90, захоплена важлива газовимірювальна станція в м. Суджа і знищені 2 мости через річку Сейм. 19 серпня з’явилися повідомлення про підрив третього – останнього – моста; підтвердження цього означатиме суттєве ускладнення логістики російських військових і напівоточення їхнього великого угруповання. У відповідь росіяни почали зводити понтонні переправи через Сейм; згідно повідомленню одного з OSINT-аналітиків, на одному з них спалахнула пожежа.

Після перших днів стрімкого наступу українців у Росії оговталися від первісного шоку і почали перекидати на «Курський фронт» резерви, неформальні військові угруповання і деякі регулярні підрозділи з інших напрямків фронту, а також рити окопи і зводити оборонні споруди в Курській та інших прикордонних областях. Західні експерти оцінюють кількість українських військових, задіяних у Курській операції, у близько 5 тисяч. При тому підкреслюють, що це найбільш підготовлені і боєздатні елітні частини. Приблизно стільки ж мають російські війська, в той час як для успішного блокування українського наступу чи витіснення з території Курщини їм необхідно мати принаймні 20 000. Схоже, російське керівництво має намір здійснювати поповнення переважно за рахунок строковиків, яких перекидають з різних регіонів. Хоча частину з них змушують підписати контракт, одна з цілей використання у військових діях солдат строкової служби (попри неодноразові запевнення Путіна) полягає в «заощадженні» таким чином бюджетних коштів. Незначні перекидання відбуваються також з другорядних напрямків фронту. В той час як найгарячіші і найскладніші для України Покровський і Торецький напрямки залишаються для росіян пріоритетними; там вони володіють ініціативою і продовжують – ціною величезних втрат – поступово просуватися, захоплюючи невеличкі шматки землі й окремі села. Важливо відзначити, що всупереч традиційним оцінкам втрат у військах, шо наступають, цього разу втрати росіян у Курській операції значно вищі за українські, а українські – суттєво менші, ніж під час контрнаступу-2023.

Поки що Курська операція не призвела до суттєвого покращення ситуації на інших фронтах і не зупинило російський наступ на Донеччині, але з’являються обережні повідомлення про зменшення обстрілів Сумщини і Харківщини. Хоча темпи українського наступу, із зрозумілих причин, останнім часом уповільнилися, ознак наміру відводити війська – чого очікували і що пророкували деякі західні експерти – поки що не спостерігається. Навпаки, в місті Суджа вже створено українську військову комендатуру під командуванням генерала Едуарда Москальова, яка буде координувати дії військових частин, намагатиметься навести лад і забезпечити функціонування необхідної для життєзабезпечення інфраструктури, а також надавати гуманітарну допомогу цивільному населенню. Більше того, про можливість відкриття в Суджі – за певних умов – відділення «Нової Пошти» нещодавно заявив директор поштового сервісу Ігор Смелянський.

Зауважимо, що серйозні зміни в російсько-українській війні, які відбулися в ході Курської епопеї, позначилися і на надзвичайно болючій для України проблемі військовополонених і цивільних заручників, яких утримують у жахливих умовах на окупованих територіях та в Російській Федерації. Відбулася безпрецедентна за масштабами масова здача у полон прикордонників й офіцерів елітного спецназу ФСБ, солдат-строковиків, а також вояк-кадирівців. Один із вражаючих епізодів цього процесу полягав у здачі в полон одразу 100 строковиків: за повідомленням Sky News, так сталося коли ці хлопці, віком 18 – 19 років, вирішили втекти з поля бою, але в них почали стріляти кадирівці загороджувальних загонів. Тоді втікачі повернули у зворотній напрямок і побігли до українських Сил оборони, де і здалися у полон, тим самим врятувавши своє життя. За даними The Independent, станом на 16 серпня в полоні опинилися близько 2000 російських військовослужбовців, реальна кількість може бути ще більшою, тобто таким чином Україна виходить на паритет з РФ. Це спонукало Росію, уперше від початку повномасштабної війни, порушити питання обміну; з такою ініціативою виступила омбудсвумен (за сумісництвом – генерал МВС) Москалькова. Тим часом Україна реорганізувала й посилила переговорну групу з питань обміну; 15 серпня були створені Координаційний штаб і Рада (профільних) громадських організацій, узгоджені принципи і пріоритети повернення українських ув’язнених. Поки що військово-політичне керівництво України вважає нереалістичним здійснення найвищої мети – обміну «всіх на всіх». Але зазначений перебіг подій, безсумнівно, має позитивно вплинути на процес звільнення сотень жертв цієї війни, зокрема, «азовців», яких довгий час не хоче віддавати Росія.

Важливо також відзначити не тільки принципову відмінність поведінки російських і українських військових під час вторгнення на територію сусідньої держави, а й вражаючу різницю у ставленні до цього місцевого населення. В той час як українці чинили відчайдушний спротив, кидаючись під танки і намагаючись голими руками зупинити ворожу техніку, росіяни, які залишилися на захопленій території, не робили нічого подібного. Навпаки, дехто з них намагався розмовляти українською, і навіть можна було почути поодинокі вигуки «Слава Україні!». Контрольовані Україною території доступні для міжнародних організацій, а також вітчизняних та зарубіжних журналістів. Першими з іноземних журналістів там побували члени знімальної групи італійського телеканалу Rai. Репортери Rai Стефанія Баттістіні і Сімоне Траїні, у супроводі українських військових, провели зйомку про наступ ЗСУ; вони мали змогу поспілкуватися з місцевими жителями, які підтвердили людяне ставлення до них з боку українських воїнів. У відповідь на це МЗС Росії 16 серпня викликало посла Італії Чечилію Піччоні; їй було заявлено, що команда Rai «грубо порушила російське законодавство та елементарні правила журналістської етики». Російські силовики начебто хочуть порушити проти журналістів кримінальну справу про незаконний перетин державного кордону, на що прореагували італійські профспілки журналістів, назвавши подібні наміри неприйнятними і нагадавши, що «журналістика не є злочином».

Поступове просування, згідно з повідомленнями військового командування України, триває не тільки на Курщині, а й у Білгородській області, де 12 серпня оголосили евакуацію з одного з прикордонних з Україною районів, 14 серпня ввели режим надзвичайної ситуації регіонального рівня, потім зміненого на федеральний рівень, а 15 серпня губернатор В’ячеслав Гладков оголосив у регіоні надзвичайний стан. Світова реакція на Курську операцію переважно позитивна; відверто засудила її хіба що Сирія. Примітно, що і російські союзники з ОДКБ – організації, створеної Росією в якості «анти- НАТО», також не підтримали свого сюзерена; навпаки, серед центральноазіатських країн посилився дрейф від Москви у бік консолідації власних оборонних спроможностей і зближення з Китаєм. Стосовно ж основних західних партнерів України можна зазначити, що це той самий випадок, коли «не все так однозначно». Наприклад, є розбіжності між дуже схвальними оцінками представників Пентагону, конгресменів і сенаторів США, і традиційно обережною позицією адміністрації президента Байдена, де все ще побоюються «ескалації» та загрози застосування Росією тактичної ядерної зброї. Хоча насправді, ці аргументи виглядають дедалі слабкішими, оскільки вже було перейдено чимало «червоних ліній», а Курська операція, схоже, стерла останню з них без якогось помітного зростання апокаліптичних загроз. Критичні статті з висловленням нерозуміння стратегічної важливості і переваг українського наступу на прикордоння Росії з’являються і в деяких німецьких медіа. При тому Україні все ще не вдалося добитися від провідних союзників згоди на застосування далекобійної зброї і збільшення критично важливих постачань літаків і ракет, незважаючи на заклики до цього окремих політиків і посадовців.

Остаточні результати Курської операції оцінювати ще зарано, але кілька важливих наслідків уже очевидні. Перш за все, Україна продемонструвала вражаючу здатність планування й реалізації операцій тактичного, оперативного і стратегічного рівня, що підняло дух і настрій як військових, так і суспільства в цілому, а також стимулювало надії й очікування жителів окупованих територій, зокрема, в Криму. Однією з ознак впливу Курських подій є пожвавлення рухів опору і партизанської активності, в тому числі, в самій Росії. За свідченням одного з лідерів Легіону «Свобода Росії» Максиміліана Андроннікова («Цезаря»), стрімко зросла кількість бажаючих приєднатися до лав російських добровольців, що воюють на боці України.

По-друге, успіхи українського наступу значно підвищили авторитет України та її збройних сил за кордоном і в цілому, зміцнили бажання союзників надавати необхідну допомогу. При тому переконливо доведено, що реалізуючи своє право на самооборону відповідно до статті 51 Статуту ООН, Україна ретельно дотримується міжнародних принципів і правил ведення війни, не здійснює насильницьких дій, спрямованих проти цивільного населення, і цим кардинально відрізняється від країни-агресора РФ. До того ж, Україна офіційно заявляє про відсутність намірів анексії чи приєднання контрольованих нею прикордонних територій Росії.

По-третє, події на Курщині та інших прикордонних областях РФ переконливо продемонстрували усю слабкість російської влади та її військово-політичного керівництва. Заявлений режим «контр-терористичної операції» – замість оголошення війни або військового стану з неминучою загальною мобілізацією – призвів до організаційного безладдя у розподілі повноважень між тими, хто відповідає за цю операцію. Така реакція свідчить про намагання применшити катастрофічні наслідки потужного удару по іміджу і репутації Путіна, а також його побоювання подальшої дестабілізації внутрішньої суспільно-політичної ситуації і зростання антивоєнних настроїв всередині Росії. В інформаційному полі Росії, незважаючи на жорсткий контроль «зверху», панує суцільний хаос. Достатньо простежити, як радикально змінилася риторика «рупорів Кремля» від початкових «Київ за 3 дні» до «необхідності забезпечити надійніший захист кордонів РФ від українських атак». Важливо також відзначити намагання (поки що марні) залучити до тиску на Україну міжнародну спільноту, зокрема, такого надійного союзника України, як США. Спроба діяти через ООН шляхом скликання «неформальної зустрічі» Радбезу ООН для обговорення ситуації на Курщині також зазнала невдачі: провідні гравці нагадали РФ, хто саме порушив статутні принципи ООН, і підтвердили право України на самооборону, в тому числі на території країни-нападника. Зокрема, це недвозначно підкреслив прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск. Вдала військова операція України остаточно розвіяла міф про наявність у Росії «другої армії світу» і новітньої зброї, «що не має аналогів». А «героїчний і непереможний» кадирівський «Ахмат» став посміховиськом й об’єктом знущальних карикатур і мемів, в той час як справжні чеченці воюють на боці України.

По-четверте, перемоги України на Курському напрямку посилюють переговорні позиції України (хоча наразі невідомо, коли і яким чином вони можуть відбутися). Нарешті, важливим успіхом є вражаюча (і зростаюча) кількість військовополонених, включно з тими, які мають для Росії підвищену цінність – як-от кадирівці, ФСБшники і, можливо, строковики (у разі, якщо їхні родичі виявляться спроможними на потужніший протест).

Таким чином, незалежно від кінцевого результату і незважаючи на існуючі серйозні ризики і виклики, Україна вже отримала чимало «бонусів» і переваг, здійснивши начебто зухвалу, але насправді ретельно продуману і добре сплановану атаку на прикордонні території Росії.