"Здати Донеччину заради миру – неприпустимо": інтерв’ю з військовим з Донецького напряму

Світ гучно дрижить про те, чи має Україна віддавати Донеччину московитам в обмін на, так би мовити, мир. Тема складна. Адже не для того ми стільки боролися й гинули за Незалежність. Проте люди гинуть щодня й хочеться припинити це якнайскоріше. Чи можливо так?

У День Незалежності України МЕТА запитала про це у військового, який служить в найгарячіших точках Донецького та Запорізького напрямків, а бореться за нашу свободу вже більше 20-и років.

Віктор Грисюк: "завдяки "блату" я таки потрапив до ЗСУ рядовим"

Для нього сьогодні День Незалежності – не привід святкувати:

Та не святкую, такий день, як і всі... Просто важливий морально, бо ми багато платимо за цю Незалежність...

Сьогодні Віктор Грисюк – молодший сержант 110-ї окремої механізованої бригади імені Марка Безручка. Народився й жив у Луцьку та Києві. У цивільному житті був політичним експертом (політолог – за освітою), підприємцем, активістом:

До війни я був організатором культурних подій, зокрема міжнародних джазових фестивалей, заснував джаз-клубу "Цитра" в Луцьку, займався бізнесом, працював у громадському секторі. Моє життя завжди було про ідеї, розвиток і людей

У війську Віктор 2022-го року починав з простого рядового й домігся місця на фронті "по блату". Але війна за Незалежність України почалася для нього значно раніше:

За нашу Незалежність я фактично борюсь із підліткових років. З 16-и – займався громадською діяльністю, був на обох Майданах. Починав ще з рухів проти Кучми. В армії вже більше 3-х років, але боротьба тривала й до цього – у громадському секторі, культурі, акціях, протестах

Наприклад, ще 2004-го, коли більшості з нас, здавалося, що з Україною все добре, Віктор виходив проти темників, фальсифікацій, впливу москви навіть у Криму з українським прапором:

Формально Незалежність була, але свободи – ні. У 2004-му ми хотіли країну без корупції та "хазяїв життя". І ця мрія досі актуальна. Тоді ми мріяли про вільну Україну. Сьогодні ми за неї боремося. Завтра ми обов’язково переможемо

Як ви стали військовим?

У 2022 році, коли почалося повномасштабне вторгнення, я не вагався. Хоч у мене не було досвіду служби, я вирішив, що мушу йти в ЗСУ – усередині, так би мовити, бути кориснішим. До цього я ще з 2014 року трохи волонтерив, допомагав, чим міг.

Але в лютому я, не вагаючись, зрозумів, що тепер варто йти самому захищати країну. Спершу мене кілька разів навіть не брали. Я відстояв багато черг, щоб потрапити на фронт, але без досвіду служби мене записували лише в резерв

Тоді я сконтактував зі своїми друзями УНСОвцями, з якими мав поїхати захищати столицю.

Довідково. УНА-УНСО (Українська Національна Асамблея — Українська Народна Самооборона) – Орден, тобто складена централізована структура, що була створена як бойове крило Української Міжпартійної Асамблеї 19 серпня 1991 р. під час загрози ДКНС (Державний комітет з надзвичайного стану). Його учасник брали участь у війнах проти росії в Чечні, Грузії тощо.

Але на передодні виїзду випадково зустрів свого однокласника, який був дотичний до військкомату – він мене прилаштував, і я поїхав на полігон. От скажімо, завдяки "блату" я таки потрапив до ЗСУ звичайним рядовим. Тобто не щоб ухилитися, а навпаки – щоб служити. Бо коли ворог приходить на твою землю, ховатися – ганьба.

Замість навчання його бригаду відправили на Донеччину

Де саме ви служили і скільки часу вже на фронті?

Я у ЗСУ з березня 2022 року. Перший мій день, точніше ніч, на службі, почалася з трагічних обставин. Полігон, на який нас привезли, був атакований ворожими ракетами – багато людей загинуло, так навіть не розпочавши службу.

Після кількох днів на полігоні нас відправили в новосформовану 110-у бригаду, де ми мали проходити злагодження і навчання певний час. Однак ситуація на фронті була вкрай складною – і нас знову-таки фактично відразу відправили на Донеччину.

Починаючи з 2022 і до нині виконував різні завдання та обіймав різні посади. Але зараз найбільш зосереджений на тому, щоб робити нашу бригаду більш технологічною та сучасною.

Майже 2 роки без ротацій наша бригада тримала Авдіївку, Покровський напрямок… Більшість населених пунктів де ми були – на жаль, їх фактично вже не існує: вони знищені ворогом

Наші завжди були на одних з найважчих ділянках та гідно давали відсіч ворогам. Чесно скажу, що вже 4-ий рік тут, у складі однієї з найкращих бригад країни.

Разом з побратимами ми також створили благодійний фонд "Друзі 110", яким допомагаємо забезпечувати нашу частину та підрозділи найбільш необхідним та критичним, співпрацюємо з різними волонтерами, фондами, громадами. Потреб багато, бо наші завжди в найгарячіших місцях.

Як добре ви знаєте Донецький напрямок?

Важко сказати, наскільки добре, але трохи знаю. Все ж таки кілька років моя військова служба проходила саме тут – особливо Мирноград, Покровськ, Добропілля. Цю частину знаю краще.

Але Донецький напрямок є дуже різним, залежить від географії, рельєфів місцевості, забудови… Десь – поля й одні села, десь – міста, десь є ліс, а десь – майже немає посадок, десь – водойми, а десь – терикони…

Думаю, багато військових, що були чи зараз є на Донеччині – краще знають саме свої локації. Особливо, якщо розташовуються там вже довгий час, бо місцева специфіка буває дуже різна. Але є одне спільне: я бачив, яку ціну платить Україна за кожен кілометр цієї землі

"Істерія навколо нашого примусу віддати їм території – підіграється рф"

Що ви думаєте про ідею "здати Донеччину заради миру"?

Це неприйнятно. Донеччина – це не просто земля. Це наші люди, наші побратими, які віддали життя. Це пам’ять.

З військової точки зору, утримати важко, але можливо. Якщо буде достатньо ресурсів, зокрема сучасної техніки, і, в першу чергу, людей.

З політичної точки зору, здача означатиме майбутню втрату державності. Бо ворог не зупиниться.

Зараз ворог несе надзвичайно великі людські втрати. Економічно також в них не так все добре. Тому вся ця істерія навколо переговорів і ніби нашого примусу віддати їм території – підіграється ними не просто так

Адже та ціна, яку вони платять за кожне село чи кілометр фронту – нагадує піррову перемогу. І вони це відчувають.

• Як ми маємо віддати наші укріплення, що за десяток років стали неприступним муром цій ординській навалі?
• Хто дасть гарантії, що якщо ми відійдемо – то ворог не продовжить?
• А яка область буде наступна?

Думаю: варто забути ілюзію "як тільки віддаємо цю область – то настане мир".

Єдине, що точно ми отримаємо – це гірше положення для наших військ та поганий моральний стан армії. Бо хто захоче віддавати своє життя та здоров’я далі, якщо ми так легко позбуваємось свого без гарантій.

Звісно, нам хочеться миру але не за будь-яку ціну.

Що для вас означає Незалежність України?

Це право жити так, як ми хочемо. Це свобода бути собою, говорити своєю мовою, розвивати культуру, мати гідність. Це право належати собі, а не диктатору з кремля.

Чи ризикує Україна сьогодні втратити Незалежність?

Так, ризик є. Ми воюємо із сильним ворогом, який завтра нікуди не дінеться. Але ми точно сильніші духом.

Що нам, державі, кожному українському громадянину треба зробити, щоб її зберегти?

Щоб зберегти Незалежність, кожен має робити своє: воювати, працювати, волонтерити, підтримувати армію, берегти одне одного, не поширювати фейків, не вестися на ворожі ІПСО, платити податки.

А держава має змінюватися, бути справедливою і сильною.

Ми вистоїмо лише разом.

Фото: особистий архів Віктора.