Лада Лузіна: Поки стоїть «Нерушима стіна» – стоятимемо й ми

Зовсім нещодавно жителі столиці відзначили День Києва, і паралельно з цим росія почала дедалі жорсткіше бити ракетами та дронами по українській столиці. Не минає жодної ночі без сирен повітряної тривоги.

• Соломія Вітвіцька розповіла, що робить її по-справжньому щасливою

МЕТА вирішила звернутися до відомої української письменниці, киянки, яка знає всі таємні місця Києва, Лади Лузіної. Вона не лише майстерно володіє словом, а й не з чуток знайома з відьмами (якщо сама не є такою). Звісно, ми не могли не спитати її — чому ж на путіна досі ніхто не навів порчу. Відповідь була дуже цікава…

-Як ці чотири роки провела? Що було найскладнішим?

-Я в Києві – нікуди не виїжджала. Це було свідоме рішення. Я подумала: це Місто моє, що б тут не відбувалося – я хочу бачити це на власні очі, а не читати чужі повідомлення… І можу сказати: за чотири роки Київ багато разів змінювався, як і настрій киян.

Якщо не брати до уваги самого початку, коли в Києві справді боялися вторгнення та замальовували чорною фарбою написи з назвами вулиць, щоб заплутати ворога, мені здається, найскладніший період саме зараз.

По-перше, по Місту прилітає втричі більше, ніж раніше. По-друге, ти зовсім не знаєш, що й як буде далі? Думаю, ніхто зараз не може дати точну відповідь на це питання.

-Ця війна змінила нас усіх. Що вона змінила в тобі?

-Відповідь буде дивною, але чесною. Я не знаю. У мене є дуже незручна риса: я погано орієнтуюсь у стані стресу. Тому я ніколи не могла брати участі у ток-шоу, де треба швидко реагувати на питання.

А зараз ми постійно живемо у стані стресу, він ніби танцює навколо тебе – то наближається, то віддаляється, але ніколи не зникає зовсім. І тепер я погано розрізняю свої бурхливі емоції та розумні висновки.

Тому від початку війни веду щоденник, фіксуючи там, що бачу, що думаю, що відчуваю, якісь важливі на мій погляд події.

Це саме моя мрія: ось закінчиться війна, і я у спокійному стані нарешті сяду, перечитаю записи й проаналізую цей період свого життя.

-Сподіваюсь, це станеться вже скоро. Поговорімо тоді про столицю. Яке твоє улюблене місце зараз у Києві?

-Я завжди любила Володимирський собор. Але певною “зрадила” йому. Саме під час війни я стала часто ходити до Софійського собору – до Богоматері Оранти, питати її про майбутнє, розмовляти з нею.

Я давно знала легенду, що Оранта «Нерушима стіна» – найдавніша чудотворна ікона України, наша захисниця. Поки стоїть «Нерушима стіна» – стоятимемо й ми.
Я навіть зробила під час війни спеціальну екскурсію «Чарівні захисники Києва» – про всіх київських святих, які нас оберігають, і починається цей маршрут якраз із Софії.

-О! Треба обов’язково відвідати цю екскурсію. А якщо спиратись на твої знання історії Києва, як думаєш, як розвиватимуться події й на що перетвориться українська столиця?

-Пророкувати про майбутнє я точно не буду. Але багато речей у моїх книгах таки виявилися пророчими… на моє щире здивування.

Наприклад, у книзі «Київські відьми. Рецепт Майстра» сказано, що революція 1917 року прийшла у світ з Києва й перевернула зрештою все людство. І головний персонаж Демон Міста пророчить: «Коли здригнеться наше Місто – знову здригнеться весь світ… так заведено… І так станеться ще багато разів» — як виявилось, він сказав чисту правду.

Ми всі своїми очима побачили, як війна в Україні сколихнула значну частину світу, перемішала чимало політичних розкладів… і ні ми, ні світ досі не знаємо, чим усе це закінчиться.

-Сто відсотків. До речі, за останні десять років Київ змінився. Тобі подобаються ці зміни?

-Ну що зараз у Києві може подобатися? За всю війну Києву не прилітало так часто й жорстко, як за останні місяці. Мені здається, місто зараз схоже на істоту, що стиснулася в кулак у передчутті нового удару – знаючи, що він неодмінно буде.

І я знаю багатьох людей, які плачуть щоразу, коли проїжджають чи проходять повз Майдана, укритий сотнями прапорів.

А під шумок наша влада добиває київські пам’ятки. Так, нещодавно Байкове кладовище втратило свою легендарну огорожу з червоної цегли. Стіна безперечно була в аварійному стані, але замість того, щоб повторити візерунок старої огорожі – на її місці звели нову, справжню потвору.

А на Поштовій площі влада вирішила добити ентузіастів, які намагалися створити там Музей на Поштовій.

-Сумно, але не будемо засмучуватись. Ладо, не можу не спитати, над чим зараз працюєш? Читачам варто чекати чогось цікавого?

-Та сама дурнувата відповідь… не знаю. У мене на підході зараз кілька книг, але зовсім не знаю, коли вони вийдуть. Чи потрібні взагалі зараз мої книги комусь?..

Улітку 2022 вийшла книжка «Українська відьма. Хто вона?» – з того часу я зависла.

-А що читають самі письменники? Що останнє прочитала або зараз читаєш?

-Перечитала п’єси Лесі Українки. Чесно кажучи, здивувалася. Чому її так мало зараз ставлять у театрах? Вона неймовірно актуальна Леся – богиня незламності та спротиву. Велика частина її п’єс – саме про це.

Перечитала автобіографію Сари Бернар «Моє подвійне життя». Думала, відволічуся: а там багато сторінок про те, як під час франко-прусської війни Бернар сиділа в обложеному Парижі, як вона перетворила свій театр на шпиталь для поранених солдатів. Коли перший раз читала книгу, ці сторінки навіть не запам’ятала – а тепер вони були для мене найяскравішими.

Навіть перечитуючи знайомі речі бачиш їх інакше – крізь призму нашої реальності.

-До речі, не можу не спитати, чому відьми не зробили закляття, щоб убити путіна? Або не навели на нього порчу?

-Знаю, таким питанням задавалися багато хто. У моїй останній книзі «Українська відьма. Хто вона?» є розділ «Війна і відьма». Якраз про метаморфози, які відбулися з образом української відьми під час війни. Саме з початком вторгнення стало зрозуміло, що багато хто в Україні сприймає нашу відьму як берегиню та захисницю. Від цього й бум інтересу до теми: і пісня «Буде тобі, враже, так, як відьма скаже», і фільм «Конотопська відьма», і однойменна вистава в театрі Франка, на яку досі неможливо дістати квитки…

А потім на третій рік війни одна людина мені прямо написала: все, я розчарований у наших відьмах – невже вони не могли наслати порчу на путіна?

Що тут сказати. Перше: не думайте, що українські відьми сиділи склавши руки – не сумніваюся, що кожна намагалася по-своєму. Але не варто забувати: українські відьми – не чорнокнижниці, більшість української магії захисна – спрямована на добро. Друге: невже ви думаєте, що лідер сусідньої країни не подбав про магічний захист? Думаю, там всі шамани давно в коло струнко стали…

І чисто технічно там людей більше – і це, як ми знаємо, не тільки магічна проблема…

-Кілька слів для українців у цей складний час

-Боюсь, я не знаю якихось особливих правильних слів. Будемо триматися. І вірити в краще, попри все. Всім вдалого дня і тихої, спокійної ночі.

Суддя "МастерШеф" Мартиновська повернулася до колишнього.