Гіо Пачкорія: У мене всередині живе цей вогонь Кавказу. Я ніби вулкан

Експерти зазначають, що під час війни люди частіше відвідують театр. Ймовірно, мистецтво — це не лише спосіб доторкнутися до прекрасного, а й можливість хоча б на мить зануритися у мирне життя.

• Токсичний потяг та підліткові драми: Маша Кондратенко та Дантес здивували потужним дуетом

Український актор та режисер Гіо Пачкорія з юних років дізнався, що таке війна, що таке необхідність рятуватися від її жахів. І це не тільки загартувало його, але й навпаки посилило бажання просувати театр у маси, робити людей трішки щасливішими…

-Війна увірвалася у ваше життя, коли ви вже були сформованою особистістю. Наскільки сильно це вплинуло на ваш характер?

-Без цього впливу не було б багатьох речей, які я маю зараз. Я б не наважився поїхати в Київ, я б не створив театр, і таких «я б не…» набереться з десяток, а то й більше. Мені здається, будь-яка подія в житті людини стається, щоб вона змінила свої внутрішні полюси й розпочала новий шлях у своєму житті. На жаль, залишаються люди, яких війна ще не «торкнула», не зачепила, не змінила. Раніше це вганяло в смуток, зараз це бентежить та злить.

-Більшість людей боїться війни, вас нею вже не здивуєш. Чого ви насправді боїтеся?

-Війни, байдужості та невідомості. З приводу війни, мабуть, у моїй пам’яті залишаться речі, які я не скажу ніколи й нікому. Мабуть… У шкільні роки я відчув на собі, що таке бути байдужим з обох сторін, і за це в більш дорослому віці було соромно. Байдужість — це про страх прийняття рішень та відповідальності. Невідомість…

Ніколи не забуду, як я робив перформанс на Софійській площі, присвячений Міжнародному дню безвісти зниклих, коли, готуючись, спілкувався з сім’ями, які з 2014 року живуть у цьому стані й не знають, що з їхніми рідними. І кожен день одна з мам накриває на стіл та чекає свого сина. Хіба це не страшно?..

-Страшно… Можна сказати, що ви боретеся з війною через мистецтво. Наскільки складно творити під час війни?

-Складно, але не складніше, ніж нашим захисникам, за що я їм безмежно вдячний — кожному та кожній. Мистецтво в Україні зараз нагадує мені величезний лабіринт у закинутій бібліотеці, де ми шукаємо давно забуті сенси і пробуємо їх оживити. Намагаємося на полицях укласти щось нове й обережно розкласти запилене старе. І це шлях, це пошук, це пристрасть розібратися в цьому і відкрити двері в цей лабіринт іншим поколінням.

-Ви етнічний грузин, наскільки складно пробиватися в житті в Україні, особливо у сфері мистецтва? Або навпаки, легше?

-Я громадянин України і пишаюся цим. Моє коріння завжди працювало на мене. Я щасливий, що не відчував расизму на свою адресу або булінгу. Що тут казати, якщо я навіть картвельський акцент не можу зробити. Я через це навіть якось провалив проби. Говорю або українською, або картвельською. Батьки виховали мене терплячим, стриманим, але всередині цей вогонь Кавказу живе. Я ніби вулкан. Мені подобається поєднання цих двох культур. Завжди думаю, що я все-таки більше українець.

-Грузія є у ваших думках? Ви в майбутньому бачите себе в Україні чи в Грузії? Або, можливо, в іншій країні?

-Ніде не бачу себе, крім України. І навіть не думаю про інше. Я навіть, думаючи про постановки за кордоном, думаю над тим, що хочу там ставити українські твори. Відчуття туриста в іншій країні класне на 10–14 днів, не більше. Потім хочеться додому.

-Згоден. А які б ви назвали відмінні риси, притаманні саме українському театру?

-Пристрасть, глибина, свобода та віра.

-Може, у вас є мрія поставити щось грандіозне? Або перейти в кіно? Розкрийте свої плани?

-Ооох, стільки всього! Після знятого мною короткометражного фільму є мрія зняти повний метр. У мене і сценарій є. Актуальний і важливий. Продюсери, я тут (сміється). Як актор активно включаюся в кіновиробництво. Кіно зараз переживає важкий, але важливий період. Хочеться стати його частиною! Звичайно, є плани постановок у театрах. Є вже домовленості в Дніпрі, Кропивницькому, Черкасах, Миколаєві.

І Київ теж, як же без нього! От скоро поетичний вечір та презентація поетичної збірки. Я постійно пишу і буду планувати все більше та більше поетичних вечорів!

-Гіо, не можу не запитати, які дівчата найкрасивіші? Українки, грузинки, росіянки, східні?

-Ооох, стільки всього! Нарешті! Я дочекався цього питання. Українки та картвелки — ви неймовірні, знайте про це! Хай вас люблять та цінують!

-До речі, у вас буде презентація збірки віршів. Про що там головна лінія? Лірика? Філософія? Війна?

-Кожен знайде у віршах щось своє. Всім, кому я підписую книгу, залишаю основний меседж: «Хай рядки цих віршів торкнуться ваших сенсів». Основа збірки — це тема війни та любові. Це мої роздуми, мої спостереження з 2014 року. Багато не увійшло до збірки. А ті, що увійшли, вірю, будуть зігрівати теплом, надихати та створять поле для роздумів.

-Цікаво дізнатися про ваших улюблених поетів, хто вас надихав. Хто змусив сісти й почати писати?

-На жаль (чи на щастя), любов до поезії прийшла від читання російських класиків. Щось я там знаходив. Зараз мене надихають усі люди, які пишуть вірші. Я всім кажу: «Пишіть вірші!»

У збірці є один вірш:

«Люди просто так вірші не пишуть,
Люди пишуть, коли болить…»

Мені болить, і я пишу, і мені стає легше.

Серед українських поетів я захоплююся Вінграновським, Кичинським, Костенко.

-І звичайно для читачів, один зі своїх віршів…

-Будьте поруч з людьми,
Що змінюють ваші
сенси.
Торкаються вашої глибини,
Оновлюють вашу
версію.
Будьте з тими,
з ким не бути
не можна.
Без доторку до їх
сивини,
вам буде тоскно
і тривожно.
Без погляду їх очей
ви втратите смак
ночей,
днів,
ранків,
вечерь,
обідів,
і сніданків.
Без таких людей
Не можна!
Неспроможно
Не бути
І голос не чути
Тих,
Без кого сенс втрачає
Навіть і
Сміх.
Навіть і
Сон.
Будьте з тими,
Хто є вашим справжнім
Дзеркалом.
Ви чуєте?
Ом…
Ви поруч із
нею…
ним…
Відчувайте
Вони
ваш дім…

Раніше ми писали, що цієї осені на Apple TV+ стартує новий трилер "Останнє бачене", знятий за мотивами роману "Диспетчер". Сюжет розповідає про колишнього поліцейського детектива, який тепер працює на гарячій лінії та неочікувано отримує дзвінок від своєї доньки, яка зникла безвісти 11 років тому.