Петро Дем'янчук: Доводилось зображати з себе Спайдермена в новинному ефірі

МЕТА продовжує серію інтерв'ю з українськими телеведучими. Зовсім недавно про свою місію розповіла ведуча на каналі СТБ Тетяна Висоцька, а, наприклад, телеведучий з ICTV Андрій Ковальський пояснив, що найскладніше в професії під час війни.

• Відомий кухар Клопотенко поділився особистим правилом щодо вечері

Сьогодні ж ми поговоримо з ведучим програми «Факти» на телеканалі ICTV Петром Дем'янчуком. Він відверто розповів, на якому рівні зараз перебуває українська журналістика, яку роль хотів би зіграти в кіно і що планує зробити після нашої перемоги.

-Війна в Україні. Як вона відбилася на вашій професії та житті?

-Війна, насправді не змінила, а повністю перевернула моє життя. Особливо період великого вторгнення. І це торкнулося не лише мене і моєї сім'ї – це торкнулось кожної української родини. Кожного з вас, правда ж?

В мене повністю змінився і графік роботи, і думки, і бажання, і плани на майбутнє, які не можна спланувати навіть на завтра. А виклики професії стали ще більш жорсткішими, бо критичні часи вимагають ще більш критичного мислення, відповідальності за кожне сказане слово, що ми зараз і практикуємо в “Марафоні”, хто б що не казав. Раніше ми з колегами ведучими шукали з чого б почати ефір з якої новини, а тепер саме життя нам дає першу новину. Хоча, насправді, зараз усі новини є перші.

-Як ваші близькі переносять тяготи війни? Ви всі разом в Україні?

-Що стосується сім'ї – це зараз якесь ситуативне життя. Є час, коли ми усі разом, є час, коли ми місяцями не бачимось. Це постійні роздуми, як влаштувати своє життя, все розташувати по полицях і найприкріше, що це не вдається, бо кожен день приносить нові і часом не радісні події і, як наслідок, відповідні рішення. Ось цей хаос, броунівський рух через війну, яку розв'язала Росія, ось ця невизначеність і добиває найбільше.

-За цей час ми всі стали іншими. Що змінилося у вас?

-Чи стали ми іншими через війну? В сенсі відповідальності, обережності, емпатичності – так. Я часто займаюсь зборами для військових. Дружина допомагає з сином. Ми навіть жартували, як би усі гроші собі забирали, то купили б десь в Женеві пару будинків, але ж куди діти совість?!

-До речі, як ваші близькі переносять тяготи війни? Ви всі разом в Україні?

-Ми зараз сім'я в різних місцях, бо син вчиться не в Києві, але в Україні. Дружина постійно їздить, як і я, але добре, що ми тримаємось разом попри тривалі розлуки. Чи їхати за кордон? Я – точно ні. Але якщо малий захоче вчитись в іноземному виші, то нехай так і буде, але поки тут.

-Петро, ви давно в професії. Як би ви оцінили українську журналістику? Ми на рівні світової чи є до чого прагнути?

-Що стосується професії, то я в журналістиці більше 30 років і 25 з них на своєму рідному ICTV. І це дає мені право говорити про якісь зміни і це питання багатогранне.

Про технологічні не буду – це і так зрозуміло. Я перші свої сюжети писав ручкою на папері, а тепер існує безліч програм, які допомагають робити це швидко та ефективніше. І ще: журналістика зараз у цей час стала набагато швидшою, емоційнішою і більш впливовою на суспільство, ніж було раніше.

До іншого: ось я, навчаючись в КНУ ще за часів «царя гороха» думав, що західна журналістика – це дороговказ, але, як з'ясувалось з плином часу, не все так однозначно. Попри викриття негативних явищ, корупції, брехні, недоліків роботи влади, поширення об'єктивної інформації, аналіз та відкритий діалог з суспільством, закордонні медіа часто не гребують популізмом, замовними і маніпулятивними статтями на користь того, хто заплатив. Тобто, навіть у поважних виданнях є «джинса». І в наших медіа ці тенденції теж є. Тому говорити, що ми маємо вчитись у європейських чи американських або британських медіа я б не став. Хіба, що варто вчитись у них в умінні володіти словом, вчитись стилю і манері подачі інформації, інтерв'ю. Ось у цьому вони професійніші.

І давайте чесно! Західні медіа не такі вже й вільні, адже у кожного медіа є власник. Це або держава, або приватний капітал, як і у нащій країні. Тому вчитись треба іншому – основам і головним принципам журналістики: ближче до людей, захист вразливих груп, чесність, точність, неупередженість, відповідність суспільним інтересам, свобода висловлення – тобто, головним принципам на яких і має триматись журналістика. Знаю, що це складно у нинішніх реаліях, але треба цю планку тримати.

-Згоден з вами. До речі, завжди цікаво слухати про казуси під час ефіру. У вас були подібні випадки? Розкажіть.

-Та звичайно казуси траплялись! Я наприклад замість автономного опалення у кожній квартирі встанови атомне опалення через помилку в тексті, а Раду Поклітару назвав Раду Політкару, бо перед цим говорив про політику. Доводилось і зображати з себе Спайдермена в новинному ефірі, щоб затягнути час. Всіляке бувало.

-А якби вам дали можливість створити власний проект на телебаченні, щоб це було?

-Оскільки я працюю з середини 90-их, то мав вже багато проектів: авторську програму «Час молоді», провів сотні інтерв'ю та модерував в ефірі не одні вибори, працював водночас ведучим новин і розважальних проектів, потім були «Ділові факти» і тепер «Факти». Щоб хотів? Ну, наприклад мати проект, як у покійного Ларрі Кінга, або все-таки згірати якусь роліщу в кіно.

- А кого б хотіли зіграти?

-Зіграти, приміром графа Монте Крісто або Гладіатора, або навпаки якогось комічного героя на кшталт «Маски» з Джимом Керрі.

-Ви вже придумали, що зробите в першу чергу, коли закінчиться війна?

-Коли закінчиться війна, я поїду далеко в гори, в глушину, де не має жодної людини. Я просто відключусь для перезавантаження. Скажу Богові дякую і знову до роботи, бо повоєнна Україна потребуватиме не менше зусиль ніж під час війни, щоб відновитись.

-Згоден. І кілька слів українцям у цей складний час.

-Для мене головне, щоб суспільство українське у своїй масі прокинулось і стало небайдужим, відповідальним і насправді українським! Тож, зараз головне не втрачати віри, не опускати рук і не тікати, бо , як кажуть: «Де народився, там і пригодився», а "закордон" точно «прийме» не усіх.

Любіть Україну, як Сонце любіть, як вітер і трави, і води. В годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди. Все буде добре!

Раніше ми писали, що Цибульська згадала про свої почуття до Володимира Кличка. Артистка згадала, як співала спортсмену пісню.