Тетяна Висоцька: Місія ведучої новин не збурювати зайве людей драматичною подачею

МЕТА продовжує свої інтерв'ю з українськими телеведучими. Сьогодні про свою професію під час війни розповість ведуча інформаційно-аналітичної програми «Вікна-новини» на каналі СТБ Тетяна Висоцька.

Як і багатьом українцям, їй знайомий біль втрати, адже вона родом з Херсонщини…

-Тетяна, війна в Україні. Як вона позначилася на вашій професії та житті?

— Все ж почалося ще з Майдану, анексії Криму. Тоді ми, журналісти й ведучі, були не дуже морально готові до таких жорстких викликів. А втім, протягом війни особисто мені довелося випрацьовувати новий рівень витримки й подачі новин. Як і сприйняття власне новин поза кадром. Не певна, що все й одразу вдалося. Але мені важливо, коли глядачі кажуть, що, навіть повідомляючи про складне й трагічне, я бережу їхні нерви.

— За цей час ми всі стали іншими. Що змінилося у вас?

— Я стала більш вмотивованою, жорсткою, сильною, але іноді втомленою й виснаженою, що теж зрозуміло. Але в будь-які часи мені важливо не збурювати людей драматичною подачею — у цьому є місія ведучої новин.

— А як ваші діти переживають цей складний час? Складно їм пояснити, що відбувається, чи вони вже все розуміють?

— Діти дуже в контексті, все розуміють і підтримують. Мені справді дуже пощастило, бо вся родина, як кажуть, дивиться в один бік.

— Це добре. До речі, ви з Херсонщини. Частина її окупована. У вас залишилися там рідні? Підтримуєте зв’язок?

— Рідні залишилися, з безпекових міркувань не можу розповісти подробиці. Для мене є честю вести в соцмережах цикл #ХерсонськіГолоси, де земляки розповідають про свої болі й проблеми. Він виник під час окупації Херсона, і досі, коли хтось звертається, я викладаю історії — це мій внесок у підтримку рідної батьківщини.

— Давайте про хороше. Ви працювали над проєктом “ДНК Свої”. Яка історія запам’яталася вам найбільше?

— Це був важкий проєкт, бо його герої — зболені люди, які втратили домівки, рідних і близьких. Я пишаюся, що ми багатьом допомогли зустрітися, знайти втрачений зв’язок. Найразючіші історії були про полон, особливо якщо вони стосувалися рідної Херсонщини.

— Ви також знайшли для себе нове й цікаве хобі “Садотерапія”. Розкажіть, будь ласка, детальніше, що це і “з чим це їдять”? Яку користь це приносить?

— Для мене “садотерапія” — не лише хобі, це місія. Адже цей природний метод відновлення дійсно працює, що доведено західним досвідом. Я шукала, чим можна буде допомогти товаришам по службі чоловіка-військовослужбовця, коли вони повернуться додому. І знайшла. Закінчила другу магістратуру з терапевтичного садівництва. Багато волонтерю з ветеранами, вояками на реабілітації. Справді, взаємодія з рослинами, споглядання й догляд допомагають подолати воєнні травми будь-кому з нас.

— Цікаво. Також завжди цікаво слухати про казуси під час етеру. У вас були подібні випадки? Розкажіть.

— Бувало всяке: заходили колеги в кадр, коли розповідала новини, лопалися софіти, неправильно вимовляла слова — усе це частина роботи в прямому етері, насправді.

— Згоден. До війни ви любили у вільний час подорожувати. Як зараз ваша родина проводить вільний час?

— Як правило, це дача. Дуже рада, що в нас є така віддушина. Тим більше, коли є батьки-переселенці з Херсона. Про подорожі поки тільки мріємо.

— А ви вже придумали, що зробите в першу чергу, коли закінчиться війна?

— Я намагаюся не думати про це, щоб не наврочити. І насправді важко уявити, як саме це може статися. Я реалістка, тому волію зайве не ятрити душу.

— І кілька слів українцям у цей складний час.

— Ми вистояли в дуже складні часи. Ніхто не знає, наскільки складними будуть часи наступні. Але якщо вже нам випало жити під час такої кривавої війни, то все, що ми можемо винести з неї, — це людяність. Бережімо ближнього й працюймо для нашої оборони!