російський погляд на документальне кіно: пропаганда замість правди

російське "документальне кіно" нині переживає своєрідний ренесанс, однак у викривленій реальності, яку воно пропонує, правда стає брехнею, злочинці – героями, жертви – агресорами. За цим наративом, злісні вороги, які нібито оточують "матушку-росію", безупинно прагнуть її знищити.

• Український фільм "БожеВільні" про каральну психіатрію СРСР став хітом на Netflix

Деталі

Основною мішенню сучасної російської "документалістики" є, звісно, Україна, що зображуається як "неонацистська та неофашистська держава". У своїх аналізах Центр вже звертав увагу на російські фільми, сповнені брехні, маніпуляцій і ненависті, зокрема: "росіяни на війні", "В ім’я справедливості", "Зеленський та його бойові наркомани" та "Кейс Зеленського. Нова історія України".

Ці стрічки більше нагадують пропагандистські "фільми жахів", де українців демонізують, заперечують існування української нації та права України на державність. Їхній основний інструмент — мова ненависті, спрямована на створення викривленого образу реальності.

До таких фільмів відносяться:

"росіяни на війні" – скандальна "антивоєнна" стрічка: викривлення реальності та грубе порушення законів

Фільм "росіяни на війні" режисерки Анастасії Трофімової вперше показали 5 вересня 2024 року на Венеційському кінофестивалі. Згодом стрічку продемонстрували поза програмою Міжнародного кінофестивалю в Торонто та включили до програми конкурсу документального кіно Zurich Film Festival, хоча публічного показу там не було.

Зйомки фільму супроводжувалися грубими порушеннями законів України. Режисерка та знімальна група незаконно перебували на українській території без відповідного дозволу, працюючи протягом семи місяців на Сході України, з боку російської лінії фронту.

Стрічка насичена пропагандистськими меседжами, які перекручують реальність, поширюючи наративи про "громадянську війну", "нацистів" в Україні та "восьмирічні обстріли Донбасу з боку України". У фільмі агресія росії проти України подається як "війна двох братніх народів", що грубо спотворює історичні та сучасні факти.

Особливе обурення викликає заперечення воєнних злочинів російських військових. За версією режисерки, російські солдати постають "жертвами війни", а про їхню відповідальність за злочини проти українського народу у фільмі не згадується.

"росіяни на війні" — яскравий приклад того, як кінематограф може бути використаний як інструмент пропаганди, що виправдовує агресора та спотворює реальність на користь політичних інтересів.

"В ім’я справедливості" – Стівен Сігал та його роль у пропагандистському кіно: викривлення правди та зневага до реальності

Локаціями для зйомок цього пропагандистського фільму, який вийшов у росії 10 жовтня 2024 року, американський актор Стівен Сігал обрав колонію в Оленівці, руїни маріупольського аеропорту та меткомбінату "Азовсталь". Стрічка була створена як для внутрішньої аудиторії в росії, так і для міжнародного поширення.

Цікаво, що назва цього фільму збігається з назвою художньої картини 1991 року, у якій Стівен Сігал грав головну роль борця зі злочинністю. Проте цього разу замість боротьби за справедливість Сігал виступає речником кремлівської пропаганди.

На початку фільму автор заявляє, що "єдиний спосіб поновити справедливість – показати світові правду". Однак ця "правда" виявилася не більше ніж повторенням усталених кремлівських наративів, які виправдовують агресію росії проти України. У стрічці війна подається як "український конфлікт" і "відповідь на західну агресію". Україну названо "країною нацистів і терористів", а українських військових, зокрема бригаду НГУ "Азов", звинувачено у "найстрашніших злочинах проти людяності".

У фільмі Сігал, після відвідування українських полонених в Оленівці, говорить: "Вони мене впізнали, ці нацисти... Якби вони побачили мене у приціл снайперської гвинтівки на відстані тисячі ярдів, вони б з радістю мене вбили, бо для нациста вбити беззбройного цивільного – це не вбивство". Він додає, що українські військові "гірші за тварин".

Далі фільм спекулює на міфах про нібито "катування" цивільних, зокрема пенсіонерів, жінок і дітей, у "підвалах СБУ в Маріуполі", підтверджуючи це "свідченнями постраждалих", які є типовим інструментом російської пропаганди. Головні герої фільму озвучують наративи про "трудящих Донбасу", яких, за їхніми словами, нібито "зневажали" та "намагалися знищити" інші українці.

На противагу цьому, російські солдати у стрічці зображені як "визволителі" та "гуманісти", які демонструють "зразкове поводження з полоненими".

Цей фільм — черговий приклад того, як кіно використовується для розповсюдження пропаганди, що викривлює реальність, знецінює жертви агресії та виправдовує злочини агресора.

Про ці та інші так звані документальні фільми можна дізнатись у матеріалі Центру Протидії дезінформації.

Раніше ми писали, що BAFTA оголосила лонглисти 78-ї щорічної премії: лідери та фільми про Україну.