На двох стільцях та за двома зайцями. 14 думок після перегляду «Супермена»

За місяць до прем’єри «Супермена» Джеймс Ґанн, його режисер та сценарист, а ще – той, хто керує зараз всіма процесами створення фільмів у DC Studios, в одному зі своїх інтерв’ю назвав головною проблемою сучасного кіно непідготовані сценарії. Вказав, що треба їх писати заздалегідь, а не закінчувати вже під час зйомок. А ще додав, що «забракував» декілька потенційних проектів DC саме через відсутність топ-сценарію. Ніхто за язика Ґанна не тягнув, але якщо вже той розказує, що за все хороше та проти всього поганого, ще й настільки шанує топ-сценарії, то треба дивитися на його «Супермена» під мікроскопом. Бо якщо там раптом проблеми з сюжетом, то нащо взагалі було розвивати розмову у цей бік? Хіба що Ґанн був аж настільки впевнений, що його стрічка – топ, з якого боку на неї не подивись. Тоді питань немає. Ну добре, тільки одне: де взяти стільки впевненості у продукті своєї творчості? Хочу її мати. Будь-хто з нас хоче.

• Легенда дитинства знову з нами: вийшов тизер нового мультфільму про Губку Боба

Цей матеріал – про те, яким вийшов новий «Супермен». Від сюжету – та аж до вражень після фінальних титрів стрічки. Робити це буду зі спойлерами, тому якщо хочете їх уникнути – гортайте до «Чи варто дивитися?». Там нема жодного.

1. Супермена легко зробити невразливим, але стрічка цього уникнула. Вона буквально починається з того, що наш герой програв битву. Причому не через криптоніт – у фізичній боротьбі. І нам було дуже важливо це побачити, бо занадто сильний Супермен – проблема для всесвіту. Коли ти робиш його еталоном та зразком, то доводиться «підтягувати» інших супергероїв до його рівня, бо якщо ті значно слабші – тоді і Супермену не потрібні. Так от, наш флагман майбутньої Ліги справедливості – здатний програвати. Все ще дуже сильний, здатний самостійно зупинити війну – але не захистити взагалі всіх, не перемогти взагалі кожного, не вирішити будь-яку проблему. Супермен має складнощі не тому, що його ворог – також якесь божество, а тому що він сам цим божеством не є. Як на мене, це цілком чітке «дуже сильний, але не всесильний». Так і повинно бути, коли говоримо про Супермена.

2. Цей Кларк Кент – нервовий та нестриманий. Як… людина. Чи то він сам по собі такий, чи виріс таким через дитинство у людській родині та людське середовище – цікаво, але не так важливо, яка причина. Головне: персонаж точно не є ідеалізованим тут. Він може втрачати контроль (у межах прийнятного), коли загрожують тим, хто є для нього важливим. Він може обурюватися, коли відповідає на політичні питання. Він дає багато емоційного відгуку – точно більше, аніж попередній Супермен. Той був більше божеством, цей – «лише» надлюдина. Тому новим трошки важче захоплюватися (ми завжди рівняємося на найкращих), але йому простіше співпереживати. Бо люди – емоційні створіння. Супермен завжди був за людей, але тут він за них ще й тому, що сам відчуває себе такою ж людиною.

3. Надзвичайно токсична собака подобається. У моєї мами приблизно така ж, а якщо я тут міг порівняти – персонаж «живий», виглядає природньо. Пес у стрічці викликає емоцію. Коли я вперше побачив його у трейлері, то подумав, що він матиме лише комедійну роль – але ні, він залучений до сюжету. Про нього не забувають у якийсь момент, він десь поряд із Суперменом аж до фіналу. Спочатку собака не подобається через його грубість та невихованість, потім дещо розтоплює серце через свою щирість та вірність. А ще він закладає фундамент для майбутньої історії Супергьорл, бо завдяки псу ми тепер плюс-мінус можемо уявити, якою та є у житті, а ще точно знаємо, що вона суттєво відрізняється від Супермена (той би виховував собаку геть по-іншому, тож легко припустити, що цінності двох героїв у повсякденному житті – дещо різні).

4. Лінія з повідомленням від батьків круто працює. Можна дещо придратися до того, що Супермен за 30 років на Землі не зробив достатньо для розшифровки пошкоджених реплік (якщо для нього такі важливі ці слова, то він би спробував «дістати» з повідомлення всі), але добре, це можна списати на умовність сюжету. Так-то воно того вартує: монолог його біологічних батьків спочатку вказує на цінності Супермена, потім стає причиною його падіння в очах людей, дещо згодом – ще й саморефлексії, а наприкінці відмова від повідомлення фіксує факт завершення формування особистості героя. Це зроблено гарно. Не те щоб прийом новий, але реалізовано на високому рівні.

5. Подобається, що друга найсильніша зброя проти цього Супермена – знищення його репутації. І це дуже, дуже-дуже правильно. Бо будь-який герой – публічна особистість, зірка. Завжди у фільмах про надлюдин напружувало, коли одна з них розносить місто – а її не те щоб дуже знає суспільство. Це як взагалі? Люди не дивляться новини? У реальному світі дивилися б, тож знали б про кожну дію Супермена. І тут також знають. Вони знають, що той зупинив війну, тож їм цікаво почути від нього відповіді щодо його позиції у конфлікті. Бо завжди думка публічних особистостей – цінна та важлива для народних мас. Всесвіт у стрічці відчувається справжнім, бо реакція на надлюдину тут – така ж, яка була б у справжньому. А якщо Супермен – публічна особистість, то він має якусь репутацію, яку необхідно підтримувати. Зробиш хоч щось не так – вже поганий. Зірки не мають права на помилку. Надлюдина у Ґанна – зірка. Мені подобається таке бачення.

6. Актриса на роль Лоїс підібрана абсолютно шикарно. Рейчел Броснаген тут – абсолютна любов. Я вже у фан-клубі. Вірив у кожну її емоцію із самого початку. Подобається, що вона сумнівається у стосунках з Кларком, бо вона людина, а сумніватися для будь-кого з нас – нормально та природньо. Подобається, що вона підтримує Супермена по-різному: увагою, словами, діями. Подобається те, як вона передає емоції. Коли схвильована – я це бачу, коли налаштована дати відсіч ворогу – я це бачу, коли здивована – також бачу. На цю Лоїс хочеться дивитися, і це велика перемога для персонажа без надможливостей у стрічці про людей з надможливостями. Часто відрізки з такими на екрані хочеться промотувати, але тут – ні. Чудова Лоїс. Мій перший жіночий персонаж-фаворит у всесвіті Ґанна.

7. Трейлер натякав, що буде хаотично, але не було. Можна навіть сказати, що той взагалі обманув. Бо заявив мільйон подій та персонажів, через що змусив сумніватися у наявності у стрічки хоч якоїсь виразної структури. Була думка: неможливо встигнути розкрити так багато персонажів. Що ж, фільм і не намагався – лише познайомив нас з ним. Наприклад, ми не дізналися історії Зеленого Ліхтаря, тільки про деякі його риси характеру. Але для конкретно цієї історії нам того, що розповіли, достатньо. І нам цікаво буде побачити ЗЛ знову у якійсь з майбутніх стрічок, де той розповість більше про себе. Джеймс Ґанн дав нам про нього рівно стільки інформації, скільки нам було потрібно для комфортного перегляду. Так само і з декількома іншими персонажами з трейлеру, які отримали не так багато часу на екрані – але були доволі цікавими та точно повернуться пізніше, щоб ми познайомилися ближче.

8. Дарма хвилювалися щодо типового гумору Ґанна. Тут режисер та сценарист доводить, що може відмовлятися хоча б частково від типових для своїх історій рис заради успіху цієї самої історії. «Загін самогубців 2» та «Миротворець» – про сумнівних особистостей з сумнівними моральними принципами. Але ж Супермен не такий, тому жартів нижче поясу тут не буде, це просто недоречно. Супермен – це про солідність, пафос та чистоту помислів, тож гумор попередніх стрічок не є актуальним для його історії. Були сумніви, що Ґанн це розуміє. Так от: справді розуміє. Тому майже всі жарти у «Супермені» – негрубі та тільки «на посмішку». Вони трошки допомагають створити невимушену атмосферу, коли це потрібно, але не перетягують ковдру на себе. Історія, екшн та персонажі важливіші. Ґанн не перетворив стрічку на комедію – це те, за що особисто я йому вдячний. Думаю, не тільки я.

9. Фільм встигає підкинути декілька милих та чуттєвих моментів глядачу. Не вся супергеройка таке робить, ще менше представників жанру роблять це ефективно. «Супермен» робить. Сцена розмови з батьками після повернення додому, фінальна сцена з переглядом відео з дитинства – це все знято красиво. Без великої кількості пафосних реплік, бо у житті ними мало хто стабільно користується, але з акцентом на емоції. Мій фаворит тут – розмова Супермена та Лоїс вночі, коли вони діляться одне з одним почуттями, а Кларк зізнається у коханні. Фільм не загружає нас драмою, але все ж дає глядачу, який прийшов «помацати» її хоч трошки, можливість відчутне щось потрібне саме йому.

10. Історія дозволяє повністю у неї зануритися. Під час перегляду я зробив відносно мало заміток. Можу припустити, що винна саме стрічка, яка не те щоб не дає можливості хоч на секунду відвести погляд від екрану – просто дає приводи продовжувати її дивитися з інтересом. Зараз тобі цікаво роздивитися якогось супергероя та познайомитися з його суперздібностями. А тепер драматичний момент, коли не хочеться пропустити якусь важливу репліку. Під час екшну та його швидкої зміни кадру також не можна ігнорувати екран. І так усі більш ніж 2 години перегляду. Зазвичай замітки роблю про якісь окремі елементи, але тут я про таке писав мало – отже, фільм працює як єдиний організм, де кожен орган-фрагмент є важливим та не буде функціонувати без інших.

11. Заздрість – найбільш «приземлений» та дріб’язковий зі смертних гріхів. Тому дуже правильно, що перший злодій у всесвіті керується саме заздрістю. Інші матимуть більш солідну мотивацію – і виглядатимуть виграшно на його фоні. Тут треба ще таке розуміти: перед Ґанном стояла важка задача зробити суперником Супермена у його дебютному сольнику когось достатньо цікавого для перегляду стрічки та достатньо слабкого для того, щоб мати змогу підвищувати ставки пізніше. Це вдалося. Лютор – геній, але все ще людина без надможливостей, тож змушений звертатися по допомогу до інших. Він не може перемогти Супермена у соло. Йому потрібні помічники, йому потрібен осуд публіки. Він не відчувається слабким опонентом, бо був близьким до перемоги, але наприкінці стає безпорадним, бо насправді і є слабким. Гарний «стартовий» злодій.

12. Баланс між історією та екшном витримано. У якийсь момент мені здалося, що битв та боїв замало – а потім я почав згадувати та зрозумів, що якось абсолютно нечесно так казати. «Супермен» дає яскравий екшн тим, хто прийшов за екшном, та пропонує непогану історію тим, хто прийшов побачити, чого там цей Ґанн про сценарії на своїх інтерв’ю розповідає. Всі повинні бути задоволені. Можливо, не на всі 100%, але тоді, коли хочеш задовольнити взагалі всіх одночасно, вау-реакції від кожного не доб’єшся ніяк.

13. Не можу згадати поганих та відверто нецікавих відрізків у фільмі. Нема екшну, який хотілося б промотати. Нема довгих бесід, які б не хотілося дивитися. Нема відчуття, що стрічку можна було скоротити у часі без втрати якості. Кожен елемент – або потрібний, або цікавий, або і те, і інше. Я готовий погодитися з кожним, хто скаже, що фільм має мало прямо потужних сцен, які запам’ятаються, але це не відміняє сказаного раніше. Якщо б довелося коментувати кожну окрему взяту сцену стрічки, то реакцією на більшість були б стримані та конкретні слова «це добре».

14. «Супермен» – обережне кіно. Ґанн мав єдину задачу: зняти такий фільм, щоб подальші стрічки оновленої DC було цікаво дивитися. Як на мене, він зміг домогтися свого. Завдяки чому? Бо не ризикував. Не переборщив з гумором. Не обрав щось одне між історією та екшном. Не намагався розкрити тут і зараз усіх заявлених героїв. Не робив відверто ризикованих сюжетних ходів. Не зробив Супермена рекордно слабким/рекордно сильним. Не розкрив узагалі всі карти, але і не залишив важливих питань без відповідей. Ґанн та його «Супермен», якщо з’являлася можливість не ризикувати, не ризикували. Чи робить це стрічку поганою? Абсолютно точно ні. Вона має свої переваги, просто жодна з них не на 10/10. Це впевнений хорошист, а не відмінник. Чи міг би бути відмінником? Можливо. Але ще не час. Задачею Ґанна було не витягнути рибу – а закинути у воду крючок з наживкою. Він це зробив. «Витягати» буде пізніше, коли робити це буде менш ризиковано.

Чи варто дивитися?

Так, бо DC справді відроджується під керівництвом Ґанна. Стрічка повинна була заявити, що студія готова конкурувати за статус найкращої супергеройки, і вона це зробила. «Супермен» матиме відносно мало 10-к на сайтах із глядацькими оцінками, але, я впевнений, отримає силу силенну 8-ок. Бо це кіно без вау-ефекту, та що там – навіть без вау-сцен, але при цьому – ще й без таких моментів, які нецікаво дивитися та хочеться пропустити. Стрічку не назвати сміливою, вона відверто обережна, а як для «пера» Ґанна – навіть дещо зашугана. Відчувається, що режисер та сценарист боявся зробити погано. І це не нарікання, бо небайдужість у створенні блокбастерів – важлива. «Супермен» не дивує та не засмучує, пропонує доволі гарну історію та приємний глядацький досвід. Чи фільм на один раз? Скоріше так, аніж ні. Але цей єдиний перегляд не розчаровує.

«Супермен» має багато сильних сторін, а більшість компліментів – до балансу. Гарний «стартовий» злодій. Гарний баланс сил між Суперменом та його ворогами. Рівновага між екшном та історією. Баланс між «зараз на перших хвилинах все і розкажу» та «нічого не зрозуміло навіть після титрів». Є пафосний бік, але його тут не занадто багато. Є драматична сторона, але тут також без крайнощів. «Супермен» мотивує тебе дивитися під час перегляду на екран та не відволікатися, але не «грузить» сильно. Це не легкий та не важкий перегляд – десь посередині. Це про вдалу спробу всидіти на двох стільцях та успішне полювання на цілу пару зайців. «Супермен» не шедевр. Це не найкращий проект DC. Це не та супергеройка, яка стане класикою.

Але він закладає фундамент для того, щоб його сиквел, історія про місцевого, наприклад, «Бетмена» чи майбутня «Ліга справедливості» стали цією класикою та найкращими. «Супермен» не стрибає вище голови в першу чергу тому, що навіть не намагається. Йому це не треба. Він тут для іншого. І свою функцію він виконує дуже і дуже добре.

Marvel не зупиняється на досягнутому й готує глядачам нове серіальне шоу. У центрі історії — Саймон Вільямс, відомий як Диво-людина, який вже цього грудня дебютує на Disney+ у власному серіалі. Перший тизер проекту з’явився у промо-відео стримінгу.