Що подивитися? "Первородний гріх Такопі" – аніме року

Багатьом не сподобалася остання серія мультсеріалу, тож глядач через неї знизив середній бал історії аж на 0.2 – досить багато. Але, знаєте, тут така справа… Навіть з таким падінням «Первородний гріх Такопі» має оцінку 9.1 від глядачів на IMDb. Найкращу у 2025-му. Одну з найкращих в історії аніме. І, знаєте, найбільш цінним є навіть не той факт, що ми живемо у час народження нової класики, а те, що про це народження я міг сказати вам аж 4 тижні тому – ще після виходу другої серії. І це впевнено, а пошепки – ще на тиждень раніше. Бо «Первородний гріх Такопі» заявляє про серйозність своїх намірів з першого епізоду. Та що там заявляє – кричить про них. Оцінки на IMDb виставляються окремо для кожної серії та для всього мультсеріалу, і найнижчий середній бал епізоду – 9.3. Просто нема поганої 20-хвилинки. Допомагає і сам формат з лише 6-ма серіями, але історії більше не треба.

• “Тихе місце 3”: стало відомо, коли саме вийде довгоочікуване продовження

За трохи більше аніж 2 години вона встигає зробити все, щоб ти з чистою совістю поставив їй 10 та написав десь у соцмережі, що це тепер твоє улюблене аніме. У наступному блоці пояснюю, чому кожному варто подивитися «Первородний гріх Такопі». Роблю це без спойлерів аж до розділу «Враження». Там вони є, тож його читайте тільки після перегляду.

Чому варто дивитися?

Бо це одне з найкращих аніме в історії. Все просто. Коли хтось питає, чому варто дивитися «Втечу з Шоушенка», ми відповідаємо те саме: бо це найкраще, що робили у кіно. Те саме з сиквелом «Темного лицаря», те саме з багатьма фільмами, які регулярно потрапляють у добірки «найкращі в історії». Але якщо дивитися класику 30-річної давнини готові не всі та не завжди, то ось живу, прямо-таки свіжий проект – зовсім інша справа. Поки що у 2025-му не виходило стрічки/серіалу/аніме, яке б, можна уявити, за 50 років називатимуть легендарним та культовим. А потім з’явився «Первородний гріх Такопі». І, до речі, це вже не локальне явище, бо на тому ж IMDb скоро буде 14 тисяч оцінок проекту. Він уже вийшов за межі «подивилися лише гурмани». Аніме вже пішло набагато далі. Я зловив спойлер до першої серії на п’ятий день після виходу цієї першої серії. З маленькими проектами такого не відбувається.

Але добре, відкинемо історичне значення. Проігноруємо той факт, що цей тайтл майже напевно змінить аніме-індустрію, зробить її набагато сміливішою щодо форми донесення своїх ідей. «Первородний гріх Такопі» – просто чудова історія. Про добро та зло. Про ухвалення рішень. Про помилки та спроби їх виправити. Про дітей. Про булінг у школі. Про дорослих та їх вплив на дитину. Про Землю. Про життя. І от я зараз кажу загальні фрази та словосполучення, а ви думаєте: «Описує звичайну історію». Все так. Але ця – все-таки особлива. Бо аніме про прибульця-восьминога – одне з найбільш жорстоких, яке я взагалі коли-небудь бачив. Одне з найбільш похмурих. Одне з найбільш сумних. Ледь не єдине на моїй пам’яті, яке аж настільки важко дивитися. Я не знаю, чи буду я це передивлятися. Чи зможу взагалі. Це мій найважчий перегляд будь-чого за останні декілька років.

«Первородний гріх Такопі» навмисно робить твій глядацький досвід… таким. Це аніме змушує своїх героїв страждати, а разом з ними – і тебе. Воно хоче, щоб тобі було неприємно дивитися. Незатишно. Моментами – бридко та огидно. Воно хоче, щоб ти йорзав на місці. Щоб ти робив паузи у найкращому випадку між серіями, у найгіршому – впродовж кожної з них. Воно виходило по епізоду на тиждень, і це один з небагатьох випадків, коли така періодичність – обґрунтована. Бо подивитися все це за раз – вкрай важко емоційно. Особливо якщо ти проявляєш емпатію до головних героїв та їх проблем. А проект хоче, щоб проявляв. Змушує це робити. І ось тільки перший епізод, а ти вже за когось вболіваєш. І в цього когось усе відверто погано. Аніме про прибульця, який прилетів з планети Щастя творити добро та зустрів 4-класницю, робить тобі боляче, бо події на екрані – це зовсім не добро. Навіть не близько.

Леся Українка має рядки: «Щоб не плакать, я сміялась». Я не знаю жодної історії, для якої ці слова були б більш доречними. «Первородний гріх Такопі» пропонує 1000 та 1 причину проронити сльозу. Але встигає жартувати. Інколи нібито недоречно та по-чорному, але кожен раз ти смієшся. Щоб захиститися від кома у горлі або сльози, яка підступає. Тобі треба вивільнити емоцію, яка в тебе є. І ця історія дає тобі таку можливість: на, тримай, зроби хі-хі, щоб не розридатися. І ти погоджуєшся на цю угоду. Заради того, щоб не розвалитися остаточно ще до кінця серії. Заради того, щоб додивитися аніме до самого кінця – і залишитися спустошеним після перегляду. Не тому що погано, а тому що по-іншому бути і не могло. Історія доводить свого глядача до точки, коли після старту титрів він не має що сказати. Не має потребу говорити. Не може одразу встати з ліжка або стільця, на яких сидів. Бо нема сил. Історія забрала. Забрала взагалі все. Але і свого взамін віддала не менше.

Враження

1. Я якось зовсім відвикнув від виборів на кшталт «яка серія була найкращою?». Останнім часом після перегляду епізодів серіалів можу одразу визначити найбільш вдалий. А під пости з питаннями щодо найкращого фільму у твітері взагалі не заходжу, бо серед варіантів майже завжди є явний мій фаворит. І це не тому що я такий вправний оцінювач кіно – а через часи. Зараз рівний за якістю епізодів серіал/рівна за якістю фільмів франшиза – велика рідкість. «Такопі» – вимираючий вид. Мені дуже сподобалася перша серія, бо вона задає тон усьому мультсеріалу. Мені не менше сподобалася друга, бо саме вбивство Марини – найбільш вражаючий та сильний момент всієї історії саме для мене. Мені подобається третя, бо розкаяння Такопі – це дуже чуттєво. Мені припала до душі і четверта, бо тут нарешті хтось старший 4-го класу не розчаровує, і це ой яка несподіванка!

П’ята «змінює правила гри». Шоста гідно завершує історію. Я не знаю, як обирати. Я можу визначити пул з 3-х серій, які не назву найкращими особисто для себе, а далі… Однак я прийму та зрозумію кожного, хто назве улюбленим найгірший на мою думку епізод. Бо вони всі чудові. Без виключення. Я скучив за можливістю сказати, що я не можу обрати найкращий. Я скучив за можливістю посперечатися щодо того, який з епізодів є найбільш цінним для історії. Якщо хтось раптом читає цей пункт саме заради того, щоб я все ж визначився… Що ж, тоді серія №2. Бо, як на мене, саме вона через свою сміливість переводить «Первородний гріх Такопі» з категорії «аніме року» до категорії «одне з найкращих в історії».

2. Я ніде не бачив настільки жахливих батьків. Ну, тобто поганих – усюди, але жахливий батько/жахлива матір – та, дії якої руйнують життя дитини. А тут такі приблизно всі. Спочатку думаєш, що матір з ескорту – погана, бо робить вигляд, що не помічає проблеми своєї дитини. А потім нас знайомлять ще з двома та декількома татами – і ти розумієш, що за мірками саме нашої історії та перша – норм. Тут всі є кандидатами на статус найгірших батьків року. Всі завдали своїм дітям травм, заради подолання яких тим у майбутньому доведеться віддати десятки тисяч своїм психотерапевтам. Та що там: Такопі помер через цих батьків. Через них Марина стала жорстокою. Через них Шидзука залишилася сама проти всього світу. Через них Адзума пішов на укриття злочину та ледь не опинився у колонії. Все через дії батьків або їхню відсутність. Аніме про дітей? Ну, не зовсім, як бачите.

3. Якщо подумати, то фінал був очевидним. У назві є слово «гріх», тож логічне завершення історії – каяття та його спокута. Що і зробив Такопі. Як на мене, автори дещо поспішили у крайній серії (якщо у першій розповідали історію 35 хвилин, то чому не зробити те саме в останній?), але навіть так зробили все правильно. Так, трошки скористалися чит-кодом з цією «магією щастя», яка виправить все, але погодьтеся: інших варіантів уже не було. У якийсь момент аніме доводить до думки, що нічого не виправити. Що ніхто не здатен усе виправити. Ніяк. Жодним чином. Нема способів. Тому дістаємо «рояль з кущів», так. Але історія закладає достатній фундамент, щоб довести нам, що рояль повинен стояти у тих кущах та може там стояти. Такопі знаходив усе нові магічні предмети 5 серій, тож у 6-й ти цілком собі віриш, що він забув про ще одну магічну «дрібничку».

4. Після розповідей Такопі я хотів побачити планету Щастя, і мультфільм її мені показав у 5-й серії. Тобто дав мені те, на що справді хотів подивитися. Він дав мені взагалі все, що я тільки міг хотіти. Хочеш планету? Отримуй. Хочеш покарання для Марини? Ну отримуй. Хочеш, щоб хтось зупинив Адзуму? Отримуй і таке. Хочеш ще чогось? Ну добре, тримай. По-перше, настільки вправно визначати, чого хоче глядач, – це майстерність. По-друге, підводити глядача до думки «хочу того-то» – це вищий пілотаж. Бо ми хочемо покарання для Марини у перших серіях не просто так, а через те, якою її представив мультсеріал та якими є наслідки її дій. Тобто «Первородний гріх Такопі» спочатку допомагає нам чогось як слід забажати – а потім це дає. Задовольняє будь-які примхи. І саме цим подобається.

5. «Та хіба можуть показати ТАКЕ?» – думаєш ти впродовж першої серії, а потім тобі ТАКЕ показують. Ти дивуєшся, але у другій думаєш уже, що ось ЦЬОГО тобі точно не покажуть. А показують. І так аж до кінця сезону. Може, останнім часом було просто забагато відверто обережних історій. Недостатньо сміливих, щоб здивувати глядача своєю жорстокістю. А ця не боїться взагалі нічого. Не подобається жорстокість? Не дивись, ось тобі титр перед початком кожної серії, що тут суїцидальна поведінка та взагалі все буде важко-важко. Дивишся? Ну, будь готовий до всього. Ти сам вирішив продовжувати. Подобається, що аніме жодного разу не зрадило собі. Як почало серією з самогубством, так і закінчило низкою серій зі смертями. Бо такою повинна бути історія. І крапка.

6. Такопі вкрай шкода. По суті, Земля змусила принести його у жертву своє життя. Саме порядки на планеті завели його туди, єдиний вихід звідки – ось такий. Мабуть, ми створили погану планету. Якщо раптом колективна відповідальність усе ж існує, то винен кожен з нас. Бо всі ми заклали фундамент для такої історії. «Первородний гріх Такопі» не показує нічого такого, чого немає у нашому з вами житті. Є такі діти. Є такі батьки. Є такі проблеми. Якби був такий Такопі, він би приніс себе у жертву таким же чином. Боляче усвідомлювати, що ми живемо на такій планеті, на якій Такопі довелося б закінчити свою історію ось так.

7. Вкрай точно зображений стан людини у депресії. Мені пощастило оминути булінг у школі, але відчуття того, що я один проти всього світу, мені знайоме. Справді не віриш, що може бути краще та що щось може змінитися. Справді нічого не виходить. Справді не помічаєш навіть хороше. Справді «доки я з Чаппі, все добре». Бо ти обираєш щось чи когось – свідомо або ні – та тримаєшся за це. У мене ані на хвилину не було відчуття, що мультсеріал перебільшує у зображенні цього стану та його проявів.

8. Дивно, що подібних аніме мало. Бо говорити на серйозні теми тут наважуються регулярно. І жорстокості також вистачає. Але ніхто не розмовляє такою зрозумілою мовою та ніхто не використовує жорстокість настільки своєчасно та прямо. Вже було аніме «Клас вбивць», яке також мало свого прибульця, також розмовляло зі своїм глядачем про смерть, також подекуди було жорстоким. Але погодьтеся: це зовсім інше. Те ще й розважало. Брало паузи, щоб перевести дух. А це має зовсім іншу мету. Воно несе ідею та порушує питання перш за все. Тобі не весело дивитися «Первородний гріх Такопі». Але ти хочеш, бо тебе турбують проблеми, про які розмовляє аніме. Бо тобі не все одно. Бо ти віриш, що буде краще. Або ні, але хочеш перевірити. Зовсім інші причини дивитися.

Не остання з них – наївність Такопі. Прийом з інопланетянином, який не розуміє, як усе влаштовано на Землі, не новий. Але прибульця ніколи не стикали з ТАКИМИ викликами. Коли проблема набагато більша за головного героя. Баланс сил не просто порушено – його знищено. Вже станом на кінець другої серії Такопі програв узагалі все. Game over. Бо він – маленький «восьминіг», а його опонент – усе те погане, що є у людях. Він вплутався у те, що набагато більше за нього. Впорався дивним дивом, але якою ціною? Жодне аніме не кидає настільки серйозний виклик настільки слабкому персонажу.

9. Мораль: треба зробити щасливими тих, кого можеш. Або ні. Може, вона тут якась інша. Точної відповіді нема і не може бути, бо мультсеріал покопався у настільки глибинних питаннях, що головна ідея тут – це цілий спектр. Можливо, це маніфест до батьків. Я був би радий, якби це аніме показували кожному, хто хоче завести дитину/віддає її до школи. Можливо, це аніме про те, яка все-таки погана Земля, якщо може довести чисту душу до вбивства та рішення принести себе у жертву. Можливо, це спроба встановити контакт з дітьми, у яких все погано – та донести до них думку, що може бути краще. Можливо, автор хоче, щоб ми частіше говорили про ті проблеми, які маємо. Або про те, що розігріті млинці – несмачні. Я не знаю. Але я впевнений, що в опитуванні з варіантами, яка думка тут головна, жоден не був би домінуючим. Не тому що нема конкретики, а бо тут забагато важливих. Важко визначитися.

Мені особисто подобається та, з якої починав. Такопі виправив усе, що накоїв, та зробив навіть краще, аніж було, але навіть його самопожертва врятувала життя «лише» 3-х людей. Або навіть не врятувала. Ми не знаємо. Знаємо лише те, що прямо зараз, у 2016-му, життя нашої основної трійці стало кращим. Зараз кожен з них трохи щасливіший, аніж був в альтернативній реальності, де Такопі не прибув на Землю. З одного боку, навіть такий слабкий Такопі зміг змінити життя декількох людей на краще. Бо дуже хотів. З іншого, навіть зі всією своєю магією та жертвою життям Такопі зміг змінити життя «лише» декількох людей на краще. Бо одного Такопі недостатньо, щоб змінити взагалі все. Кожен з нас, мабуть, такий же, як цей прибулець – з достатнім «запасом сил», щоб зробити когось щасливим. І недостатнім, щоб зробити щасливими всіх.

Але хіба подарувати щастя хоча б одній-лише Шиндзуці – це замало?

Також читайте: Сезон, який усе змінить: перша частина "Венздей 2" вже на Netflix.