Вчені нарешті дізналися, як котам вдається муркотіти

Коти з давніх часів вважаються таємничими істотами й досі мають кілька секретів, одним з яких є їх здатність муркотіти. Вчених давно спантеличувало, як така маленька тварина може видавати такий глибокий звук, але, здається, цю загадку щойно розгадали. Або принаймні наблизилися до її розгадки.

• Вчені назвали хижака, якого найбільше бояться тварини, і це не лев

Деталі

У новій статті, опублікованій минулого тижня у науковому журналі Current Biology, дослідники заявляють, що у котів у голосових зв’язках є подушечки, які можуть сприяти виробленню низькочастотних вокалізацій, пов’язаних із муркотінням.

Читайте також: Імена для кішок - оригінальні, прикольні, сучасні

Великі тварини, як-от слони, мають довші голосові зв’язки, ніж дрібні тварини, що дозволяє їм видавати нижчі звуки. Це ж правило стосується і музичних інструментів: великий контрабас може видавати нижчі ноти, ніж, наприклад, маленька скрипка.

Але коти з їх відносно короткими голосовими зв'язками, здається, є винятком із цього правила. Хоча вони зазвичай важать кілька кілограмів, під час мурчання коти можуть видавати низькочастотні звуки від 20 до 30 герц — нижче, ніж найнижчі баси, які видає середній людський голос.

Щоб пояснити це явище, дослідники вивчили вісім домашніх котів, які вже були піддані евтаназії через смертельну хворобу. За згодою власників кішок, вчені витягли гортань тварин з їхніх тіл, а потім проштовхнули через них тепле повітря, щоб імітувати котячу вокалізацію.

За допомогою цього методу дослідники змогли виробляти звуки муркотіння на частотах від 25 до 30 герц без будь-якого введення з боку котячого мозку та без будь-яких м’язових скорочень. Голосові зв’язки вібрували у спосіб, який нагадував надзвичайно низький людський звуковий регістр, відомий під назвою Vocal fry, який характеризується низьким скрипучим голосом, як у Майлі Сайрус, наприклад.

Інші хребетні створюють звуки подібним чином — через пасивний процес, відомий як самопідтримувані вібрації, викликані потоком. Коли це відбувається, мозок посилає голосовим зв’язкам сигнал, який змушує їх стискатися. Коли повітря протікає крізь голосові зв’язки, вони починають вібрувати — і з цього моменту фізіологія бере верх, і мозок більше не задіяний.

Але протягом останніх 50 років або близько того вчені вважали, що муркотіння не відбувається таким чином. Замість цього вони припустили, що коти активно скорочують і розслабляють м’язи гортані до 30 разів на секунду за допомогою постійного задіяння їх мозку. Однак результати нового дослідження свідчать про те, що давня теорія заслуговує на повторний розгляд.

Дослідники проаналізували голосові зв’язки померлих кішок і виявили в них масу тканини, яка, на їхню думку, може бути ключем до муркотіння. Ці структури, які вони назвали "подушечками", можуть уповільнювати вібрацію голосових зв’язок, роблячи їх щільнішими, дозволяючи тваринам видавати звуки нижчої частоти, попри їхній мініатюрний розмір.

Проте не всі переконані в результатах статті, оскільки вчені вивчали лише вирізану гортань померлих кішок і не проводили дослідження на живих котах. Але, на жаль, важко вивчити муркотіння живих кішок. Теоретично дослідники могли б помістити кота в апарат МРТ або вставити зонди в його гортань. Але оскільки кішки не муркочуть за командою (і зазвичай вони роблять це лише тоді, коли почуваються задоволеними та у безпеці) такі експерименти, ймовірно, не пройдуть добре.

Тому остаточно стверджувати, як виникає котяче муркотіння, не можна, але дослідники впевнено наближаються до цього, хоча це й не звучить так обнадійливо, знаючи, що люди живуть з котами уже близько 10 тисяч років й досі не розгадали секрет одного з найвідоміших звуків тварин у світі.

Раніше вчені виявили, що футбольні воротарі сприймають світ інакше. У спортивних колах давно заведено вважати, що голкіпери "відрізняються", але вперше цьому знайшли наукове підтвердження.