російська апропріація: спроба привласнити скульптора Івана Мартоса

росія протягом століть веде загарбницьку політику не лише на полі бою, але й на культурному фронті. Одним із прикладів такої апропріації є спроби привласнити українського скульптора та педагога Івана Мартоса, називаючи його винятково "російським".

• російська апропріація: спроба привласнити українського художника

Деталі

Народився Іван Петрович Мартос 1754 року в місті Ічня на Чернігівщині, в козацько-старшинській сім'ї. З раннього віку виявляв хист до малювання та різьблення, що згодом привело його до Петербурзької Академії мистецтв.

Навчаючись, Мартос здобув не лише знання та навички, але й визнання. Його роботи відзначались майстерним володінням технікою, глибоким розумінням античної скульптури та вмінням втілити в камені складні емоції та ідеї.

Після закінчення Академії Мартос удосконалював свою майстерність в Італії, де вивчав шедеври античного та ренесансного мистецтва. Повернувшись до Росії, він став одним із найвідоміших скульпторів свого часу, автором монументальних творів, які й досі вражають глядачів.

Іван Мартос та його внесок в українську культуру

Його роботи, сповнені глибокого патріотизму та шани до української історії. Вони стали невід'ємною частиною культурного спадку нашої країни.

Пам'ятники:

• Пам'ятник гетьману Кирилу Розумовському (Батурин, 1805).
• Бюст Івана Котляревського (Полтава, 1842).
• Пам'ятник Дюку де Рішелье (Одеса, 1828).

Надгробки:

• Іллі Висоцькому (Київ, 1814).
• Представникам українських дворянських родин (Лизогуби, Скоропадські, Милорадовичі).

Інші роботи:

• Фонтан "Самсон, що роздирає пащу лева" (Херсон, 1803).
• Скульптури для Михайлівського Золотоверхого монастиря (Київ).

Спроби привласнення: викривлення фактів та ігнорування контексту

На жаль, велич та визнання Івана Мартоса не зупинили російських "мистецтвознавців" від спроб привласнити його творчість. Його ім'я часто згадується виключно як "російського скульптора", без жодної згадки про його українське коріння та контекст, в якому він творив.

Чому це важливо?

Апропріація української культури росією – це не просто питання історичної справедливості. Це частина ширшої стратегії з нівелювання української ідентичності та підтвердження імперських амбіцій.

Визнання та збереження українського культурного спадку, включаючи й творчість Івана Мартоса, є важливим кроком у протидії цій асиміляційній політиці. Це не лише дає нам можливість пишатися своїми досягненнями, але й утверджує нашу самобутність та право на самовизначення.

Раніше ми писали, що Зеленська відвідала фабрику-кухню у закладі освіти в Бучі.