Світлана Охрименко: Хотіла б зіграти разом з Джулією Робертс

До мрії можна йти все життя, але так і не дійти. А у когось навпаки все, що не задумано, збувається. І від чого тут залежить більше - від старанності чи удачі, кожен вирішує сам.

• Найсексуальніший чоловік 2025 року: People обрав Джонатана Бейлі

Українська актриса Світлана Охрименко все життя хотіла бути актрисою і лише переступивши 50-річний рубіж, їй це вдалося. МЕТА вирішила дізнатися у неї, як їй вдалося так довго триматися за мрію і що потрібно робити тим, хто все життя фантазує про акторську кар'єру.

-Ви прийшли в професію не відразу. Я так розумію, займалися бізнесом, але мрію зберігали. Ви свідомо це відтягували, розуміли, що ще рано, чи так склалася доля?

Так, я прийшла в професію у 50 років. Так склалося. Ще з дитинства мріяла бути акторкою: у 4–5 років створювала концерти, потім у школі та в інституті весь час була на сцені — співала, акомпонувала, вела заходи, організовувала.

Коли прийшов час вступати до вищого навчального закладу, батьки не дозволили йти на акторський: «Отримай нормальну професію». Так я і стала вчителькою.

У кінці 90-х ми з чоловіком розпочали бізнес, а в 49 років я вирішила повернутися до своєї мрії. Так сказати, повернула собі себе.

Хоча все життя любила те, чим займалася.

-Ваш приклад доводить, що потрібно продовжувати мріяти, як би не склалося життя. Дайте пораду тим, хто вже опустив руки, як продовжувати сподіватися і вірити в себе?

-Важливо почати. Якщо мрієш — цього мало. Починай діяти, і все станеться: з’являться вчителі, школи, можливості. Ще більше зросте бажання і сили втілити мрію у життя.
Я, наприклад, уже шість років їжджу до Києва навчатися, зніматися в серіалах і кіно, грати у виставах — із малого міста на Вінниччині. Я не живу в Києві постійно, лише приїжджаю.

Згодом зрозуміла: процес навчання і перебування в професії виявився не менш цікавим, ніж сам результат.

А що таке результат в акторській професії? Це не зіграна роль і не задоволення амбіцій, а отримання знань, нових знайомств, дотичність до мистецтва не як глядача, а як одного з його творців — постійно: у виставах, фільмах, серіалах.

Процес творення — саме він цікавить найбільше. І чудово, що він безперервний. Удосконалюватися й навчатися в акторській професії потрібно постійно: робота з тілом, пластика, голос, мовлення, вивчення нових технік і формування власної акторської мови.

Актор — це людина без меж. Його універсальність — у вмінні танцювати, співати, водити авто, займатися спортом, розвивати пам’ять, уяву, фантазію, розуміти глибину життя людей та їхні переживання. Усе це створює новий світ.

Такий новий світ народився і в мені. Я дуже вдячна акторській професії за нову себе — за процес творення мене, моїх персонажів, доль, життів.

-Не можу не запитати про війну. Вона нас усіх змінила. Як вона змінила вас?

-Війна обмежила. Але відкрила якості згуртованості, чесності із собою, прагнення свободи та відчуття приналежності до гордого й незалежного народу.

Почуття весь час — на краю, полярні. Не можеш до кінця радіти, іноді стаєш безпорадним. У душі поселилася ненависть, хоча раніше була впевнена, що я добра, розуміюча, толерантна людина. Наразі ненависть до ворога не дозволяє бути абсолютно людяною.

-Яким чином війна вплинула на вашу роботу? Що стало іншим? Що змінилося?

-На початку війни, робота зупинилася — і це зрозуміло. Проте тепер в українських проєктах немає чужого — і саме так мало бути завжди.

Мої ролі стали об’ємнішими. Я вважаю українських жінок великою рушійною силою цієї війни. І грати їхні долі тепер почала чесніше — з глибшим розумінням значення й сенсів. Час диктує зміни, і вони — про реальність, відвертість і розуміння.

-Ймовірно, у вас є заповітна роль, яку ви б хотіли зіграти.

-Заповітна роль — Княгиня Ольга. Мудра, сильна правителька та реформаторка.

-Добре. А як ви охарактеризуєте український кінематограф? Чи є у нього майбутнє? Може, щось варто запозичити у зарубіжних колег?

-Існує сильна країна — Україна, здатна боротися за свою ідентичність, з упертістю йти до Перемоги у війні.

Український кінематограф — це голос народу, свідомості українців, це думки про минуле й майбутнє, відображення дійсності. Вважаю, що про це має знати світ. Саме кінематограф може і повинен сформувати для світової спільноти розуміння ідентичності українців як нації — без плутанини з іншими народами чи недонародами.

Український кінематограф як галузь і творчий доробок має сильне та вагоме майбутнє.
Звісно, запозичення — це про аналіз і приклад: як якісно й цікаво робити своє, спираючись на досвід світового кіно. Думаю, найкраще представити українців Європі та світу можна, створивши потужний історичний серіал про постатей, відомих у світі — про князів або Княгиню Ольгу.

Так ми зможемо передати іноземцям наш національний код і перевернути уявлення про Україну, як про вольову державу.

-До речі, а з ким би ви хотіли зіграти в одному фільмі? З наших чи з іноземних акторів або актрис? Чому?

-Хотіла б зіграти в одному фільмі з Ірмою Вітовською, Альоною Узлюк, Віктором Ждановим. Дуже поважаю і люблю кожного. Мала б за честь бути з ними в одному проєкті. Уже маю спільні роботи і цим пишаюся.

З іноземних акторів — Джулія Робертс (моя улюблена акторка). Хотіла б — хоча розумію реальність. Але навіть озвучити це приємно.

-Завжди цікаво, коли актриса заміжня і має дітей, грає любовні сцени в кадрі, цілується, наприклад. Як реагують рідні?

-Ох, цікаве питання. Стараюся не акцентуватися на цьому. Було — і було. Усе професійно і закінчується на майданчику. Звісно, це обговорювалося з близькою людиною. Є розуміння, що це — професія, і не сприймається інакше. Тому реагують нормально.

- Ви, незважаючи ні на що, змогли досягти своєї мети. Який же у вас наступний рубіж? Які вершини плануєте підкорювати?

-Дякую за підтримку! Шлях до кожної мети — складний. Легких не буває. За шість років навчання й становлення як акторки — у новій професії, новому середовищі, серед творчих людей — я набула певних знань, розуміння індустрії, створила понад 30 персонажів у серіалах, повнометражних фільмах, фестивальних виставах.

Наразі йдеться не про рубежі й не про підкорення, а про затвердження себе в професії: про великі й малі ролі, про проявленість, творчість у роботі з режисерами та на майданчику. Розумію, що це складно. Але саме такі рубежі, такі вершини (а кожна роль — це вершина) хотілося б долати.

Якщо трапиться важлива для мене роль — буду дуже рада цьому подарунку долі.

-І наостанок, скажіть слова підтримки тим, хто тільки починає свій шлях у кіно і театрі, хто мріє про зоряне майбутнє. Що їм потрібно в першу чергу знати?

-Я не вчитель, тому можу лише поділитися власним досвідом.

Я пройшла його, розпочавши не в 17, а в 50 років — і прийшла до професії, омріяної з дитинства. Стала акторкою, переконавши себе, що в мене вийде.

До цього створила успішний бізнес і понад 25 років працювала в іншій сфері — була реалізована та щаслива. Отже, варто спробувати. Але не зупинятися на початку: «спробував — і досить». Якщо в душі є потреба бути тут — ідіть уперед, що б не траплялося на шляху. Будуть казати, що не вийде, що немає таланту, що «хто вам узагалі сказав, що ви можете бути актором» (чи кимось іншим — кухарем, наприклад). Але якщо є бажання — то всі можливості й здібності вже є у вас. Так, будуть казати, що це важко чи нереально. Таке я теж чула.

Та мої кроки були поступовими, із короткими зупинками лише для осмислення — і переходу на новий рівень. Не хочу говорити пафосно, але якщо йдеш — то дійдеш. Якщо ж зупинився — нічого не станеться.

На цьому шляху з’являються інсайти: розуміння, де навчатися, у кого, що ще потрібно знати, над чим працювати, які методи й техніки освоїти. У цьому й полягає різниця між навчанням в університеті, де все визначено програмою, і самостійним шляхом, коли все вирішуєш і аналізуєш сам.

Я теж маю вищу акторську освіту — закінчила магістратуру в КУК. Але найбільше знань отримала в акторських театральних і кіношколах.

Акторська професія передбачає постійне навчання, тож я продовжую розвиватися: граю в театрі, працюю на знімальному майданчику, відвідую заходи — усе це і є основа мого становлення як акторки.

Раніше ми писали, що Мадонна вирішила одружитися зі своїм молодим бойфрендом Акімом Моррісом, який молодший за неї на 37 років.