Жити не "тимчасово": блогерка Єва Коршик про хейт, переїзди і внутрішню опору

Попри публічність, активну присутність у соцмережах і гучні обговорення навколо її рішень, блогерка Єва Коршик говорить про своє життя чесно й без прикрас. Переїзди, життя між країнами, війна, суспільний осуд, благодійність і складні особисті вибори — усе це стало частиною її щоденної реальності та внутрішнього шляху.

• Олена Тополя відверто розповіла, як пояснила дітям розлучення з Тарасом Тополею

Деталі

У цій розмові Єва відверто ділиться тим, що залишається за кадром інстаграму: як змінюється відчуття дому, коли він більше не має чіткої адреси, як проживати публічний хейт у період особистих втрат, чому довіра для неї важливіша за хайп і як не відкладати життя «на потім». Це інтерв’ю — про вразливість як силу, відповідальність за власний голос і пошук опори у часи, коли світ здається надто крихким.

1. Ви родом з Луганщини, потім — Київ, зараз живете за кордоном. Як змінилось ваше відчуття дому? Чи бувають моменти, коли ви почуваєтесь розірваною між різними «домами» — і як це впливає на вашу ідентичність, на ваше ставлення до України?

Я родом із Луганщини, потім пʼять років життя провела у Харкові, а згодом — Київ. Зараз ми живемо за кордоном, і з часом у мене ніби розмилося відчуття дому. У Київ я приїжджаю постійно і щоразу зупиняюся в готелі. Це доволі дивне відчуття, бо я точно знаю: мій дім — це Україна. Київ і Харків. Але водночас у мене немає як такого конкретного, фізичного місця, яке я могла б назвати домом. Останні півтора року ми живемо на одному місці: будинок, дві собаки, поруч кохана людина. І саме зараз я знову відчула дім — не прив’язаний до країни, але такий справжній.

Моя ідентичність від цього ніяк не змінюється. Я українка до мозку кісток, і жодна країна не може цього забрати. Водночас життя в Європі розширює внутрішні кордони: ти спостерігаєш за іншими культурами, менталітетами, традиціями й береш для себе щось нове та цікаве. Після початку повномасштабної війни я не виключаю життя на дві країни. Це складна реальність, але саме в ній я хочу жити повноцінно, а не в режимі «тимчасово».

Раніше я постійно відкладала життя на потім — не купувала речей для дому, бо весь час чекала на зміни. Зараз я більше не хочу чекати. Я облаштовую свій простір так, як хочу, навіть знаючи, що попереду ще можуть бути переїзди.

2. Нещодавно ви об’єдналися з Gostomel Shelter та взяли віртуальну опіку над собакою. Чим для вас є така форма опіки — просто допомога чи певний моральний обов’язок? І чи були сумніви або страхи перед тим, як взяти на себе таку відповідальність?

«Gostomel Shelter» — це повністю благодійна ініціатива для людей, які, як і я, зараз не мають можливості взяти ще тварину з притулку додому, але хочуть допомагати.

Сьогодні це велика проблема, бо класичні збори майже не працюють. Разово ще можна зробити донат, але на постійній основі люди втомлюються — зборів занадто багато, і притулки щодня думають, де взяти кошти.

Ця ініціатива працює інакше. Наразі понад 200 тварин перебувають під віртуальною опікою. Тобто, щомісячний донат, приблизно півтори тисячі гривень, на конкретного хвостика. Ти можеш стежити за його історією, знати, як у нього справи, і бути впевненим, що він забезпечений. Притулку це дає стабільність і відчуття безпеки без постійної необхідності запускати нові збори.

Звісно, найкращий варіант — забрати тварину з притулку додому, і я дуже хочу колись це зробити. Але поки такої можливості немає, регулярна допомога за підпискою — це набагато краще, ніж не робити нічого.

3. Ваше недавнє партнерство з BAZHANE викликало сильний резонанс — як ви зараз оцінюєте рішення взяти участь у колаборації? Що для вас було найважчим, коли почався суспільний осуд?

Не всі знають, але цю колекцію ми створювали з тих референсів і відчуттів, про які давно мріяли. Для мене це була історія про жіночність і про силуети, які допомагають жінці підкреслити себе, а не сховатися. Мені дуже шкода, що ми так і не змогли довести цю колекцію до глядача й показати, наскільки для жінок важливо відчувати себе жіночними, бачити й приймати своє тіло.

Але сталося так, як сталося. Зараз я свідомо беру паузу від колаборацій — мені важливо прожити цей досвід і зробити з нього власні висновки. Найскладнішим у цій ситуації був саме суспільний осуд, коли твої наміри знецінюють та навіть не намагаються зрозуміти сенси, які ми хотіли закласти.

Водночас у майбутньому я дуже хочу співпрацювати з великим українським брендом, який відчує мої цінності. Хочеться, щоб це була не просто колаборація заради імен, а спільна робота над чимось справді цінним і чесним.

4. Як справляєтесь з публічним хейтом? Як публічним людям долати труднощі пов’язані з суспільною увагою?

Якщо бути чесною, публічний хейт дається мені дуже важко. Зараз це один із найскладніших періодів мого життя. Одночасно з цим я проживаю важку хворобу близької людини — онкологію четвертої стадії. Це точно не той час, коли в тебе є внутрішній ресурс легко справлятися ще й із тиском ззовні.

Мені здається, з публічним хейтом неможливо повністю змиритися. Я дуже емпатична людина й завжди пропускаю такі речі через себе. Особливо засмучує несправедливість — коли тебе засуджують, не знаючи всього контексту. Проте мені пощастило: я отримала величезну кількість підтримки. Повідомлення, слова, присутність людей — усе це дало мені відчуття внутрішньої опори й сили рухатися далі.

Сьогодні я відчуваю в собі ресурс боротися, жити далі й не дозволяти цим обставинам зламати мене.

5. Коли вирішили перевести весь гонорар від співпраці на потреби армії — чи було це рішення реакцією на критику, чи справжньою внутрішньою потребою?

Це точно не було реакцією на критику. Я з самого початку планувала передати весь гонорар на потреби армії, просто чекала моменту повідомити про це вже після успішної презентації.

Одразу після неї я написала в наш спільний чат із командою, що весь гонорар піде на допомогу військовим. Я вже тоді була на зв’язку з конкретним підрозділом, якому були потрібні автівки та інше забезпечення. Паралельно з цим з’явилися перші пости з критикою нашої співпраці.

Свідомо я, звісно ж, сподівалася, що презентація пройде успішно. Не хотілося робити гучних заяв наперед або виглядати так, ніби я використовую цю тему завчасно. Хотілося, щоб усе було чесно й вчасно. У цьому є певна іронія: я чекала успішної презентації та колаборації, але обставини склалися інакше. Водночас мій намір був абсолютно чітким із самого початку й ніколи не змінювався.

6. А тепер про плани: чи є у вас задуми творчі, благодійні чи бізнес-проєкти на майбутнє? Що б ви хотіли реалізувати за найближчі 1–2 роки?

Так, насправді планів на найближчий рік-два дуже багато. Уже майже рік я працюю над створенням власного бренду. Поки що не хочу забігати наперед — розповім про нього трохи пізніше, коли буде зрозуміла форма й момент, у якому це правильно презентувати.

Паралельно в мене багато ідей для YouTube. Разом із командою ми готуємо проєкт, пов’язаний з українською культурою. Деталі поки не розкриваємо — зараз у пошуку найточнішого формату й подачі.

Раніше на моєму YouTube вже була рубрика подорожей, де ми показували різні країни через їжу й культуру. Зараз мені дуже хочеться переосмислити цю ідею й реалізувати її всередині України — показувати регіони через їхні традиції, смаки, характер і атмосферу. Поки що це на етапі концепції, але я хочу підійти до цього максимально вдумливо й перетворити ідею на справжній проєкт.

Окремий важливий напрям для мене — допомога дітям з Луганської та Донецької областей. Ідеться не лише про матеріальну підтримку, а й про психологічну й інформаційну. Це діти, які пережили надзвичайно складний досвід. Я сама родом із Донбасу, добре розумію цей контекст і знаю, наскільки сильно середовище формує картину світу. Саме тому для них так важливі безпечний простір, правильна інформація і якісний контент. І я дуже хочу бути частиною цієї роботи. Зараз ми шукаємо формат і можливості, щоб реалізувати цю ініціативу відповідально, системно й справді ефективно.

7. Чи були колись моменти, коли ви свідомо створювали драму або провокацію, щоб підірвати перегляди?

Ні, у своєму блозі я ніколи нічого не робила навмисно заради хайпу. Я не створювала драм і не вигадувала інфоприводів — за всю мою кар’єру в мене не було жодного штучного резонансу. Можливо, саме тому в мене немає мільйонів підписників. Але водночас перегляди сторіс, охоплення й залученість часто значно перевищують саму кількість аудиторії.

Я пов’язую це з тим, що ніколи не вела Instagram «за правилами». Усе, чим я ділюся, — це моє реальне життя, без сценаріїв і провокацій. Я не намагалася спеціально зачепити чи роздратувати аудиторію — мені важливо залишатися чесною з собою й людьми, які мене читають.

8. Який найбільший компроміс заради популярності вам довелося зробити — і чи зробили б ви це ще раз?

Моє головне правило у блозі — займатися своєю діяльністю чесно та щиро.

Колись я продала інтерв’ю за гроші й так його й не випустила. Це була людина з інфобізнесу, не зовсім зрозумілого мені формату. Коли ми записали розмову, я зрозуміла, що просто не можу її публікувати, тому одразу повернула всі кошти й закрила цю історію. Після цього більше не беру гроші за YouTube, інтерв’ю чи подібні проєкти — тільки за рекламу в Instagram. Для мене важливо не відчувати, ніби я «продалася».

Водночас були моменти, коли я запрошувала гостей, розуміючи, що вони точно принесуть перегляди. І водночас їхні цінності чи погляди не завжди збігалися з моїми.

Якщо говорити про компроміси, то саме такі моменти можна вважати ними. Але я про це не шкодую — це був досвід. Мені було цікаво чути іншу позицію, спостерігати за різними цінностями й формувати власну ще чіткіше.

9. Чи є в українському інфлюенсерстві людина, з якою ви категорично відмовилися б співпрацювати, і чому?

Я не буду називати конкретних імен — для мене це не про персоналії, а про цінності. Я точно не готова співпрацювати з людьми чи проєктами, якщо відчуваю внутрішній дисонанс: коли слова не збігаються з діями, коли за гарною картинкою немає чесності або відповідальності за свій вплив.

Зараз для мене дуже важливо зберігати внутрішній спокій і не зраджувати собі. Тому я завжди обираю не «вигідно», а «по-справжньому». Якщо я не відчуваю довіри, то співпраці не буде, навіть якщо це потенційно великі охоплення чи гучне ім’я.

10. Як ви вважаєте, що є головною валютою інфлюенсера у 2025 році — увага, довіра, вразливість чи щось інше? І чи можна зберігати цю валюту, не вступаючи в гонитву за хайпом?

Я переконана, що головна валюта в будь-якій сфері це чесність. А в інфлюенсерстві сьогодні — чесність із собою та зі своєю аудиторією.

Довіра не виникає з хайпу або гучних заголовків. Вона народжується тоді, коли ти живеш тими цінностями, які транслюєш, і не намагаєшся здаватися кимось іншим. Аудиторія не дурна — вона дуже тонко відчуває фальш, маніпуляцію й обман.

Важливо бути собою і говорити правду — навіть тоді, коли вона неідеальна, не зраджувати свої внутрішні орієнтири. Саме це, на мою думку, і має справжню цінність у 2025 році.

Раніше ми писали, що Джамала цього року обрала особливий формат різдвяного привітання для своїх шанувальників. Артистка поділилася зворушливим відео, в якому разом зі старшим сином Еміром виконує всесвітньо відому українську колядку «Щедрик». Під час співу Джамали 7-річний Емір акомпанував їй на синтезаторі.

Інші цікаві статті: