24 серпня Україна відзначає 35 років незалежності: як усе починалося

24 серпня 2026 року Україна відзначає 35-ту річницю своєї незалежності. П’ятий рік поспіль країна зустрічає цей день в умовах повномасштабної війни, яку Росія розпочала 24 лютого 2022 року. А якщо відлічувати від початку російської агресії проти України у 2014 році, коли Росія окупувала Крим і розв’язала війну на Донбасі, Україна вже понад 12 років захищає свою свободу й незалежність.

• День Державного Прапора України та ще 8 свят: що відзначаємо 23 серпня

Деталі

Тож сьогодні слова «День незалежності» звучать зовсім інакше, ніж ще десять чи двадцять років тому. Незалежність — це вже не просто дата в календарі, державна символіка та вихідний день. Це те, що доводиться захищати щодня і за що Україна продовжує платити найвищу ціну.

Але 24 серпня — це все одно свято. Свято країни, яка 35 років тому зробила свій вибір і через десятиліття продовжує його відстоювати.

Як усе починалося: від декларації до Акту

Історія сучасної української незалежності почалася не за один день. 16 липня 1990 року Верховна Рада УРСР ухвалила Декларацію про державний суверенітет. Тоді саме 16 липня визначили Днем проголошення незалежності України — його встигли відзначити у 1991 році. Але історія розпорядилась інакше.

У серпні 1991 року в Москві стався путч ДКНС — спроба представників радянської верхівки зберегти СРСР і не допустити подальшого розпаду Союзу. Після провалу перевороту події почали розвиватися стрімко.

24 серпня у Києві зібралася позачергова сесія Верховної Ради. На голосування винесли Акт проголошення незалежності України. Його підтримали 346 депутатів із 362 присутніх. За документ проголосували навіть багато представників тодішньої комуністичної більшості.

Текст Акта був напрочуд лаконічним — лише кілька абзаців. Його перший варіант дисидент і політв'язень Левко Лук'яненко разом з Леонтієм Сандуляком написали від руки в звичайному шкільному зошиті. На чорновик пішло близько півтори години, після чого формулювання ще доопрацьовували.

Обговорювали не лише зміст, а й саму назву документа. Серед варіантів звучали «закон» і «універсал», порушувалося питання і про назву нової держави. Зрештою залишилася найпростіша й основна — Україна.

А фінальний рядок документа звучав максимально чітко: «Україна є незалежною демократичною державою».

День, коли історія творилася на очах

Під стінами Верховної Ради 24 серпня зібралися десятки тисяч людей. Засідання транслювали на вулицю, тож усе, що відбувалося у парламенті, чули на площі.

Після ухвалення Акта люди підняли Левка Лук'яненка на руках. До зали парламенту внесли великий синьо-жовтий прапор. Пізніше він став однією з реліквій української незалежності.

Того дня рішення, які ще недавно здавалися неможливими, приймали буквально за лічені години.

Але остаточне слово мали сказати самі українці.

Референдум, який не залишив сумнівів

1 грудня 1991 року відбувся Всеукраїнський референдум. Громадянам поставили одне питання: «Чи підтверджуєте Ви Акт проголошення незалежності України?»

У голосуванні взяли участь майже 32 мільйони осіб — 84,18 % тих, хто мав право голосу. Незалежність підтримали 90,32 % учасників референдуму.

Причому більшість сказала «так» у всіх регіонах України.

У Тернопільській області незалежність підтримали 98,67 % тих, хто проголосував, в Івано-Франківській — 98,42 %, у Львівській — 97,46 %. У Криму за Акт проголосували 54,19 %, у Севастополі — 57,07 %. У Донецькій, Луганській, Одеській і Харківській областях підтримку висловили понад 80 % учасників голосування.

Саме результати референдуму остаточно показали світові: незалежність була не рішенням кількох сотень депутатів у Києві, а вибором мільйонів українців.

20 лютого 1992 року Верховна Рада закріпила 24 серпня як День незалежності України.

Маленькі деталі великого дня

Історія складається не лише з документів і цифр. Іноді найкраще епоху передають невеликі деталі.

Після голосування депутати-опозиціонери зібралися біля парламентської трибуни й заспівали «Ой у лузі червона калина». Синьо-жовті прапори, які ще недавно були заборонені радянською владою, все частіше з’являлися на вулицях українських міст.

А вже за кілька місяців після референдуму незалежну Україну визнавали десятки держав світу.

У 1994 році на Хрещатику відбувся перший військовий парад на честь Дня незалежності. Тоді важко було уявити, що менш ніж за три десятиліття українська армія захищатиме країну у найбільшій війні в Європі з часів Другої світової.

Як синьо-жовтий прапор став символом незалежної України

Історія синьо-жовтого прапора почалася задовго до 1991 року. Поєднання синього та жовтого кольорів використовувалося на українських землях ще раніше, а у XIX–XX століттях поступово закріпилося як один із символів українського національного руху. Синьо-жовті кольори використовувала й Українська Народна Республіка.

У радянський час українська національна символіка фактично перебувала під забороною. Тому повернення синьо-жовтого прапора наприкінці 1980-х і на початку 1990-х було не просто зміною державних атрибутів — воно стало частиною повернення власної ідентичності.

24 липня 1990 року синьо-жовтий прапор підняли біля будівлі Київської міської ради. А 24 серпня 1991-го, після проголошення незалежності, велике синьо-жовте полотнище внесли до зали Верховної Ради.

28 січня 1992 року Верховна Рада офіційно затвердила синьо-жовте полотнище Державним прапором України. Пізніше його статус закріпила Конституція: Державний прапор являє собою дві рівні горизонтальні смуги синього й жовтого кольорів.

За роки незалежності значення прапора знову змінилося. Після 2014 року, а особливо після повномасштабного вторгнення Росії, він став не лише державним символом, а й знаком спротиву.

Синьо-жовтий прапор піднімають над звільненими населеними пунктами. Його встановлюють українські військові на повернутих позиціях. Його вивішують на будинках, площах і державних установах по всьому світу на знак солідарності з Україною.

Коли український прапор з’являється над звільненим містом, це означає набагато більше, ніж повернення державної символіки. Це означає повернення України.

Як «Ще не вмерла України» стала державним гімном

Якщо сучасній українській державі 35 років, то словам, які сьогодні звучать у її гімні, значно більше.

Вірш «Ще не вмерла України» написав етнограф і громадський діяч Павло Чубинський восени 1862 року. Текст швидко поширився серед української інтелігенції, а музику до нього написав композитор і священик Михайло Вербицький.

Вперше твір було опубліковано у 1863 році, а вже у 1865-му його публічно виконали як пісню. Поступово вона стала одним із головних символів українського національного руху.

Її слова виявилися напрочуд довговічними. Україна змінювалася, переживала періоди власної державності та її втрати, війни, репресії й радянську епоху, а пісня продовжувала жити.

Після відновлення незалежності саме мелодія Вербицького стала основою державного гімну. 15 січня 1992 року Верховна Рада затвердила музичну редакцію «Ще не вмерла Україна» як Державний гімн. Офіційний текст було законодавчо закріплено пізніше — у 2003 році.

Перший рядок при цьому трохи змінили. Замість початкового «Ще не вмерла Україна, і слава, і воля» сьогодні Україна співає: «Ще не вмерла України і слава, і воля».

Від свята у календарі — до однієї з головних цінностей

Змінювалося й ставлення самих українців до 24 серпня.

У 2013 році День незалежності був одним із найменш популярних свят країни: лише 12 % українців називали його важливим або улюбленим.

Після 2014 року ставлення почало стрімко змінюватися, а повномасштабне вторгнення посилило цей процес. У 2024 році День незалежності вважали важливим або улюбленим вже 64 % українців. Він став найвагомішим нерелігійним святом у країні, поступаючись за популярністю лише Різдву й Великодню.

Змінилася не дата. Змінилося розуміння того, що за нею стоїть.

Незалежність перестала сприйматися як щось отримане одного разу й назавжди. Для мільйонів людей вона стала щоденним вибором і відповідальністю.

Незалежність під вогнем

За 35 років Україна пройшла шлях, який у серпні 1991-го навряд чи хтось міг повністю уявити.

Економічні кризи й зміни влади. Помаранчева революція та Революція гідності. Російська окупація Криму. Війна на Донбасі з 2014 року. Повномасштабне вторгнення Росії у лютому 2022-го.

Із 35 років сучасної незалежності понад 12 Україна живе в умовах російської агресії.

Саме тому сьогодні 24 серпня — це не стільки паради й концерти, скільки пам’ять, вдячність і відчуття спільної відповідальності.

Це день людей, які захищають країну на фронті. Волонтерів, які збирають допомогу. Лікарів, що рятують поранених. Рятувальників, які приїжджають на місця ударів. Енергетиків, які повертають світло після атак. Учителів, що проводять уроки в укриттях. Фермерів, які виходять у поля поруч із замінованими територіями. Підприємців, які продовжують працювати. Українців за кордоном, які не дають світу забути про війну.

Незалежність сьогодні складається з мільйонів таких історій.

Країна, якій у 1991-му довелося починати заново

За ці 35 років з’явилася Україна, яку сьогодні знає світ. У 1996 році країна отримала власну валюту — гривню. З’явився національний інтернет-домен .ua. Україна запускала космічні апарати, вигравала «Євробачення», приймала Євро-2012, здобувала олімпійські медалі та світові чемпіонські титули.

Але, можливо, головним досягненням стало формування громадянського суспільства.

Українці неодноразово доводили, що держава для них — не лише територія чи набір інститутів. У критичні моменти суспільство здатне самоорганізовуватися, допомагати армії, рятувати людей, створювати волонтерські фонди, підтримувати переселенців, збирати кошти на техніку й відновлювати зруйноване.

Змінилася й українська армія. Та, яку десятиліттями скорочували й недофінансовували, після 2014 року пройшла величезну трансформацію. А після 2022-го здобула бойовий досвід, якого не має більшість армій сучасного світу.

Незалежність почалася задовго до 1991 року

Говорячи про 35-річчя, важливо пам’ятати: українській незалежності не 35 років. Стільки існує сучасна незалежна українська держава.

Шлях до неї був набагато довшим.

Українська Народна Республіка, боротьба початку XX століття, покоління політв’язнів і дисидентів, шістдесятники, правозахисники, підпільне збереження української культури й мови, «живий ланцюг» 1990 року, студентська Революція на граніті — все це частини однієї історії.

Ми також писали, чи буде вихідний 24 серпня в Україні.