Найкращі фільми в стилі посткіберпанк: 6 стрічок про технології та майбутнє людства

Посткіберпанк виріс із кіберпанку, але поступово змістив акцент із занепаду, маргіналізації та боротьби людини із системою на взаємодію технологій і суспільства. Якщо класичний кіберпанк часто показує похмуре майбутнє за принципом “high tech, low life”, то посткіберпанк дивиться на технологічний прогрес дещо оптимістичніше. Нові винаходи тут не обов’язково означають крах цивілізації — навпаки, вони стають звичайною частиною повсякденного життя.

• 6 книг, які скоро екранізують: що прочитати до прем'єри фільмів

“Клони (Сурогати)”, 2009

Уявіть світ, у якому вам більше не потрібно ризикувати власним тілом. Для цього існують сурогати – повні фізичні копії людей, якими їхні власники керують дистанційно. Такий “підставний” персонаж може виглядати, рухатися, їсти, пити, кохатися, битися і навіть потрапляти в смертельно небезпечні ситуації. При цьому справжня людина лежить у комфортному кріслі з віртуальним шоломом і переживає все так, ніби події відбуваються безпосередньо з нею.

Технологія фактично усуває фізичний ризик із повсякденного життя. Але система дає збій, коли невідомий злочинець починає вбивати вже не сурогатів, а їхніх операторів — реальних людей. Розслідуванням займається агент ФБР, який, як і більшість суспільства, сам користується сурогатом.

У процесі пошуку винного він стикається з групою людей, які свідомо відмовилися від цієї технології. Саме протиставлення комфортного технологічного життя та людей, які не хочуть ставати його частиною, робить “Клонів” одним із помітних прикладів посткіберпанку.

“Особлива думка”, 2002

Фільм Стівена Спілберга за романом Філіпа Діка вже згадувався серед представників кіберпанку, однак його цілком можна розглядати і крізь призму посткіберпанку.

Події розгортаються у майбутньому, де технології дозволяють системі запобігати злочинам ще до того, як вони сталися. Завдяки спеціальним медіумам майбутній злочин можна передбачити, а отже, потенційного злочинця – затримати заздалегідь. Міста при цьому чисті, безпечні та благополучні, а злочинність фактично ліквідована.

Головний герой Тома Круза – капітан поліції, який сумлінно працює на цю систему. Він не маргінал і не злочинець, а частина механізму, який має зробити суспільство безпечнішим. Проблема виникає тоді, коли сама система визначає його наступним злочинцем.

Герой змушений тікати та звертатися до підпілля, а головний конфлікт виникає не через його бажання зруйнувати суспільний лад, а через переконання, що система припустилася фатальної помилки. Саме така внутрішня суперечність і є характерною для посткіберпанку.

“Вона”, 2013

Якщо класичний кіберпанк важко уявити без неону, дощу та похмурих вулиць, то «Вона» пропонує майже повну протилежність. Перед глядачем – сонячне, чисте та технологічно розвинене майбутнє, де немає відчуття занепаду. Саме через це стрічку відносять до концепції сонячного кіберпанку, або cyberprep.

Технології тут стали настільки природною частиною життя, що проникли навіть у найінтимнішу сферу людських стосунків. Головний герой у виконанні Хоакіна Фенікса переживає розлучення і закохується в операційну систему, яка не має фізичного тіла, але розмовляє голосом Скарлетт Йоганссон.

Вони ходять на побачення, спілкуються з друзями та поступово будують романтичні стосунки. Їхній зв’язок доходить і до сексу, хоча фізичної оболонки в операційної системи немає.

Парадокс цього майбутнього полягає в тому, що технології, які роблять життя комфортнішим, водночас можуть посилювати емоційну самотність. Сам головний герой працює у сервісі, який пише чуттєві листи для інших людей, адже багатьом уже складно висловлювати власні почуття без допомоги технологій.

“Вона” також порушує питання технологічної сингулярності: що станеться, коли штучний інтелект стане настільки розвиненим, що перевершить людину не лише інтелектуально, а й почне самостійно визначати власний розвиток та напрямок розвитку світу.

“Трансценденція (Перевага)”, 2014

Ще один фільм про можливе наближення технологічної сингулярності — “Трансценденція”. Режисером стрічки став Воллі Пфістер, для якого це був дебют у режисурі після роботи оператором.

Головний герой, якого грає Джонні Депп, — науковець, що працює над розвитком штучного інтелекту. Його мета — створити принципово новий рівень свідомості, здатний не лише мислити, а й відчувати емоції.

Радикальне угруповання виступає проти таких досліджень і смертельно ранить ученого. Після його смерті його свідомість під’єднують до створеного ним штучного інтелекту.

Однак отримавши доступ до величезних технологічних можливостей, ця постлюдина не прагне знищити світ. Навпаки, вона намагається реалізувати задум свого творця: лікувати хворих і покращувати життя людей. Проблема полягає в іншому — уявлення штучного інтелекту про те, яким має бути краще майбутнє, можуть кардинально відрізнятися від людського бачення.

“Початковий код”, 2011

“Початковий код” не є повноцінним представником посткіберпанку, однак технологічна концепція та образ головного героя помітно наближають його до цього жанру.

Герой бере участь у секретній урядовій програмі боротьби з тероризмом. Він прокидається в тілі іншої людини й отримує обмежений час, щоб знайти бомбера у потязі та запобігти численним жертвам.

Після кожної нової спроби картина стає ширшою. Разом із цим у героя виникають власні мотиви та бажання. Серед них — прагнення врятувати дівчину, яка йому сподобалася.

Але уряд має зовсім інший план. Після успішного завершення операції пам’ять солдата планують стерти. Саме конфлікт між людиною, яка починає усвідомлювати власні бажання, і технологічною системою, що розглядає її лише як інструмент, зближує фільм із посткіберпанковою концепцією.

“Конгрес”, 2013

“Конгрес” пропонує ще більш радикальне бачення майбутнього. Могутня кіностудія викуповує права на оцифрування образу акторки Робін Райт — її зовнішності, тіла, голосу та поведінки. Відтепер студія може створювати фільми з її цифровою копією, не залучаючи саму акторку до роботи.

Друга частина історії переносить глядача на двадцять років уперед. Люди живуть у світі, де спеціальні хімічні препарати дозволяють перетворювати навколишню реальність на яскраву анімаційну симуляцію. Сам фільм у цей момент також переходить від ігрового кіно до анімації.

У такому світі можна бути ким завгодно — Елвісом, Клінтом Іствудом, Буддою чи Ісусом. На перший погляд, це майже ідеальне майбутнє, що відповідає оптимістичному баченню посткіберпанку. Однак за цією яскравою реальністю ховається зовсім інша картина.

“Робот Чаппі”, 2015

“Робот Чаппі” Нілла Блумкампа, творця “Дев’ятого округу”, радше належить до класичного кіберпанку, проте балансує на межі двох жанрів.

Головний герой тут не маргінал і не бунтар, який прагне змінити суспільний лад. Навпаки, він є частиною системи: працює на військову корпорацію, яка створює розумних роботів-поліцейських.

При цьому технології не виступають винятково інструментом пригнічення. Впровадження роботів-поліцейських приносить користь суспільству, а сам технологічний прогрес має допомагати містам рухатися до більш упорядкованого майбутнього.

У фільмі вистачає трагедій і смертей, однак загальний погляд на технології тут помітно оптимістичніший, ніж у класичному кіберпанку. Важливим посткіберпанковим мотивом стає і перенесення людської свідомості в роботизовану конструкцію — своєрідна спроба подолати фізичну смерть за допомогою технологій.

Фільми Крістофера Нолана неодноразово ставали фаворитами глядачів у різних кінорейтингах. Режисер створив стрічки у жанрах від наукової фантастики та трилера до супергеройського кіно й воєнної драми. Його “Інтерстеллар”, “Початок” і “Темний лицар” уже вважаються сучасною кінокласикою. Водночас кожна нова робота Нолана змінює розклад сил у рейтингах і змушує глядачів по-новому оцінювати його фільмографію.