Україна може успішно конкурувати за міжнародний капітал, – фінансист Ганна Іванчук

Відновлювана енергетика – головний тренд останніх десятиліть у всьому світі, і це невипадково. Сонячні, вітрові, гідро- та геотермальні джерела енергії повністю відповідають принципу стійкості, який затвердила комісія Брундтланд ще у 1987 році, – забезпечують екологічно чисте виробництво та сприяють створенню нових робочих місць. Обидва фактори принципово важливі для економік, що розвиваються.

Крім цього, використання чистої енергії підвищує енергетичну незалежність країн, знижуючи їхню вразливість перед волатильністю світових ринків нафти та газу, говорить магістр наук у галузі міжнародного бізнесу, менеджменту та фінансів, лауреат національного ордену “За громадянську доблесть”, який заснувала міжнародна організація "Асамблея ділових кіл ", фахівець з розробки та просування фінансових стратегій для бізнесу у сфері альтернативної енергетики Ганна Іванчук.

За словами експерта, вирішальна роль у розвитку цього сектора – за іноземними інвестиціями.

“Закордонні партнери вносять у галузь не лише гроші, а й передові технології, управлінську експертизу та інноваційні підходи до проєктування та експлуатації об'єктів”, – каже Ганна Іванчук та наголошує: це особливо актуально для країн з обмеженими бюджетними можливостями, де зовнішній капітал стає каталізатором великих проєктів, наприклад, будівництва вітрових парків чи сонячних електростанцій.

Про міжнародний досвід успішного залучення прямих іноземних інвестицій у відновлювану енергетику та про те, як Україна може використати ці уроки для свого розвитку, ми поговорили з експертом у цьому інтерв'ю.

– Ганно, чи справді іноземні інвестиції такі важливі для розвитку відновлюваної енергетики?

– Безперечно. Саме завдяки їм держава отримує переваги для економічного зростання. І аж ніяк не у короткостроковій перспективі, зауважте. Іноземні інвестиції у відновлювану енергетику сприяють диверсифікації економіки, знижують витрати на енергозабезпечення, що є особливо важливим для України в умовах воєнного часу. Плюс серйозно зміцнюють технологічну базу. Країни, які активно розвивають галузь відновлюваної енергетики, лідирують у боротьбі зі зміною клімату, зміцнюють свій імідж на міжнародній арені, створюють основу для сталого майбутнього. Загалом виконують необхідні зобов'язання перед власним населенням і планетою в цілому.

– Які країни можна вважати прикладом успішного залучення іноземних інвестицій у цю галузь?

– Офшорна вітроелектростанція Hornsea Project у Великій Британії – гарний приклад. Цей проєкт, реалізований данською компанією Ørsted, став можливим завдяки стабільній законодавчій базі та гарантіям фіксованих тарифів. Великобританія також запровадила систему контрактів на різницю (Contracts for Difference), яка захищає інвесторів від коливань ринкових цін.

В Азії вражає приклад Індії. Програма Solar Park Scheme залучила мільярди доларів від таких міжнародних інституцій, як Світовий банк та Азійський банк розвитку. Індія запропонувала інвесторам доступ до землі, пільгові кредити та податкові канікули.

У Латинській Америці гарний приклад Чилі. Проєкт Atacama Solar – один із найбільших у регіоні. Завдяки аукціонній системі закупівель енергії та довгостроковим контрактам країна змогла залучити багатомільярдні інвестиції у сонячну та вітрову енергетику.

– Які інструменти використовували ці країни?

– Успіх залучення іноземних інвестицій у галузь відновлюваної енергетики здебільшого базується на трьох китах: стабільне законодавство, фінансові стимули та інфраструктурна підтримка. Іншими словами, щоб інвестори вкладалися у відновлювану енергетику, закони держави мають бути для них зрозумілими, прозорими та, найголовніше, передбачуваними. Дуже важливо не порушувати правила гри і занадто часто змінювати законодавство навіть із найкращих спонукань.

Фінансові стимули можуть бути у вигляді податкових пільг, певних субсидій чи довгострокових гарантій. У США, наприклад, на федеральному рівні розроблені великі субсидії та гарантії, зокрема, на виробництво та встановлення СЕС, причому не тільки для закордонних партнерів, але й для місцевого населення.

– Що Україна може запозичити із цього досвіду?

– Я думаю, нам необхідно зосередитися одразу на декількох напрямках. Насамперед забезпечити стабільну нормативно-правову базу. Закони повинні захищати права інвесторів та гарантувати повернення інвестицій. Наприклад, можна запровадити механізм контрактів на різницю, аналогічний до британського. Або, беручи за приклад Індію, звільнити інвесторів від ПДВ на обладнання для відновлювальної енергетики, знизити корпоративний податок для компаній у цій сфері та дати право на податкові канікули на початковому етапі.

Крім того, важливо і самим інвестувати в модернізацію електромереж та створювати умови для підключення нових об'єктів. Це стане добрим сигналом для інвесторів.

Також дуже важливо гарантувати прозорість тендерів на будівництво об'єктів відновлювальної енергетики із довгостроковими контрактами для переможців. Продовжувати активно співпрацювати з міжнародними фінансовими інституціями – ЄБРР, Світовим банком та іншими організаціями для залучення фінансування.

– Головні перешкоди для іноземних інвесторів в Україні на цей момент, на вашу думку?

– Головними бар'єрами назву низький рівень довіри до правової системи, високу бюрократизацію процесів та часті зміни законодавства. У сукупності ці чинники створюють невизначеність для іноземних партнерів, збільшують їхні ризики, а отже, стримують і потік іноземного капіталу в країну.

– Однак у цій сфері вже зроблено певні кроки?

– Безперечно. Одним зі значних досягнень стало використання системи аукціонів для відновлюваної енергії. Це важливий крок на шляху до прозорості та передбачуваності для інвесторів. Проте залишається необхідність більш системної роботи.

– Наприклад?

– По-перше, важливо зміцнити діалог між державою та інвесторами, запропонувати прямі канали комунікації та спрощені процедури узгодження. По-друге, повна цифровізація всіх етапів взаємодії з інвесторами може стати потужним інструментом підвищення прозорості та скорочення адміністративних бар'єрів.

Крім того, необхідно запровадити Міжнародні стандарти фінансової звітності (МСФЗ), зокрема для компаній, що працюють у секторі чистої енергетики. Це забезпечить інвесторам доступ до зрозумілої та уніфікованої інформації, зменшить їхні ризики. Якщо Україна зможе усунути ці проблеми, вона залучить більше інвестицій у галузь відновлюваної енергетики та посяде гідне місце у глобальній конкуренції за міжнародний капітал.