Як працювала фінансова система «Манчестер Сіті»: подвійні контракти, спонсори та приховані виплати

Справа «Манчестер Сіті» щодо фінансових порушень складається не лише з абстрактних пунктів про Financial Fair Play. За багатьма звинуваченнями стоять цілком конкретні схеми, які, за версією Прем'єр-ліги та матеріалами попередніх розслідувань, дозволяли клубу показувати більші доходи або менші витрати, ніж вони були насправді.

Одна з найяскравіших історій знову опинилася в центрі уваги наприкінці вересня 2026 року. Йдеться про контракт Роберто Манчіні, який тренував «Сіті» з 2009 до 2013 року.

За даними La Gazzetta dello Sport, італієць фактично мав два контракти. Один – офіційний із «Манчестер Сіті». Другий – з клубом «Аль-Джазіра» з Абу-Дабі, який також був пов'язаний із шейхом Мансуром.

€1,69 млн у Манчестері та ще €2,03 млн за чотири дні роботи

За офіційним контрактом із «Сіті» Манчіні отримував приблизно €1,69 млн на рік після сплати податків.

Але паралельно існувала ще одна угода.

За нею компанія Italy International Services, пов'язана з Манчіні, отримувала від «Аль-Джазіри» суму, еквівалентну приблизно €2,03 млн на рік.

Формально італієць працював консультантом клубу з ОАЕ.

Найцікавіша деталь – ця робота нібито передбачала лише близько чотирьох робочих днів на рік.

Тобто за консультаційний контракт Манчіні отримував навіть більше, ніж за основну роботу головним тренером чемпіонату Англії.

Сам Манчіні та «Манчестер Сіті» впродовж усієї справи заперечували, що ця угода була прихованою частиною його зарплати.

Як могли проходити гроші

Сама механіка платежів виглядала ще цікавіше.

За версією обвинувачення, Italy International Services виставляла рахунки за консультаційні послуги.

Далі гроші проходили через структури, пов'язані з власниками «Манчестер Сіті».

Схема, яку описували у витоках внутрішнього листування, виглядала приблизно так:

«Манчестер Сіті» → Abu Dhabi United Group → «Аль-Джазіра» → компанія Манчіні.

Якщо ця версія відповідає дійсності, виникає ключове питання: чи була зарплата Манчіні в «Сіті» насправді значно вищою за ту, яку клуб офіційно показував у документах?

Саме це має значення для фінансових правил.

Адже зарплати тренерів та футболістів є витратами клубу. Якщо частину таких витрат перенести на іншу компанію, офіційні фінансові показники виглядатимуть кращими.

Навіщо приховувати частину зарплати

У цьому полягає одна з центральних ідей усієї справи.

Financial Fair Play та правила Прем'єр-ліги оцінюють співвідношення доходів і витрат клубу.

Умовно:

якщо клуб заробляє £300 млн і витрачає £400 млн, у нього виникає велика проблема;

якщо ж частина витрат не потрапляє у звітність, а частина доходів штучно збільшується, баланс уже виглядає зовсім інакше.

Тому справа «Сіті» стосується одразу двох напрямів.

За версією обвинувачення, клуб міг:

занижувати витрати – через виплати тренерам або футболістам поза основними контрактами;

і одночасно

завищувати доходи – через спонсорські угоди, частину яких фактично могли фінансувати структури власника.

Саме поєднання цих двох механізмів є основою найсерйозніших претензій.

Etihad: £8 млн від спонсора і десятки мільйонів з іншого джерела

Найвідоміша частина справи стосується титульного партнера клубу – Etihad Airways.

За документами, які раніше опублікував Der Spiegel, загальна вартість спонсорської угоди в один із сезонів становила £67,5 млн.

Але у внутрішньому листуванні клубу фігурувала зовсім інша структура платежу.

Згідно з одним із листів, безпосередньо Etihad мав профінансувати лише £8 млн.

Ще приблизно £59,5 млн мали надходити з боку Abu Dhabi United Group – структури шейха Мансура.

У такому випадку виникає фундаментальна різниця.

Якщо £67,5 млн платить незалежний спонсор – це комерційний дохід клубу.

Якщо більшу частину тієї ж суми фактично вносить власник – це вже власницьке фінансування.

А саме розмежування між цими двома видами грошей і лежить в основі фінансових правил.

Чому це було настільки важливо

Після приходу шейха Мансура у 2008 році «Манчестер Сіті» витрачав величезні кошти на трансфери та зарплати.

У клуб прийшли Карлос Тевес, Яя Туре, Давід Сілва, Серхіо Агуеро, Самір Насрі та інші дорогі футболісти.

Але приблизно в цей же період УЄФА почав запроваджувати Financial Fair Play.

Його логіка була простою: клуб не повинен безмежно покривати футбольні збитки грошима власника.

Тому «Сіті» був потрібен різкий ріст саме комерційних доходів.

І вони справді почали стрімко зростати.

Саме через це угоди з компаніями з Абу-Дабі стали одним із головних об'єктів уваги регуляторів.

Etisalat і ще £30 млн

І Etihad був не єдиним партнером, навколо якого виникли питання.

Ще один ключовий епізод стосується телекомунікаційної компанії Etisalat.

Йдеться про дві виплати по £15 млн – загалом £30 млн – у 2012 та 2013 роках.

У попередньому розслідуванні УЄФА було встановлено, що ці кошти фактично надійшли не безпосередньо від Etisalat.

Гроші були перераховані через Джабера Мохамеда, якого в матеріалах справи описували як посередника.

При цьому сама Etisalat компенсувала відповідні суми вже пізніше.

Ключова претензія була та сама: кошти могли бути записані як спонсорський дохід, хоча первинним джерелом фінансування була структура, пов'язана з власником.

Project Longbow – ще одна цікава схема

Окрема історія має майже шпигунську назву – Project Longbow.

Цю схему описував Der Spiegel на основі внутрішніх документів клубу.

Її суть стосувалася іміджевих прав футболістів.

«Манчестер Сіті» створив окрему структуру, пов'язану з image rights. Частину прав на використання іміджу гравців можна було передавати окремій компанії, а гроші за ці права ставали доходом клубу.

За матеріалами витоків, власник міг фінансувати третю сторону, яка потім купувала ці права.

Тобто гроші потенційно проходили по колу:

структура власника → зовнішня компанія → «Манчестер Сіті».

У клубній звітності вони при цьому могли виглядати як сторонній комерційний дохід.

За повідомленнями Der Spiegel, така схема могла приносити приблизно £11 млн на рік.

Яя Туре і виплати за іміджеві права

Саме з image rights пов'язана ще одна частина звинувачень – виплати футболістам.

Найчастіше у цьому контексті згадується Яя Туре.

Питання полягало в тому, чи всі гроші, які фактично були частиною винагороди футболіста, проходили через офіційний контракт із «Манчестер Сіті».

За версією обвинувачення, частину виплат за іміджеві права могли здійснювати сторонні структури, пов'язані з власниками клубу.

Якщо такі гроші фактично були додатковою зарплатою, вони мали бути відображені у фінансових документах клубу.

«Сіті» та представники гравців заперечували порушення.

У чому загальна логіка всіх цих схем

Якщо прибрати десятки юридичних формулювань, претензії до «Манчестер Сіті» можна звести до дуже простої математичної моделі.

Уявімо, що клуб фактично має:

доходи – £200 млн;

витрати – £300 млн.

Реальний дефіцит – £100 млн.

Але якщо власник додатково дає £50 млн, які записуються не як внесок власника, а як «спонсорство», дохід уже становить £250 млн.

Якщо ще £20 млн зарплат тренерам і футболістам оплачуються через інші структури, офіційні витрати падають до £280 млн.

У підсумку замість мінуса £100 млн у звітності залишається лише мінус £30 млн.

Це спрощений приклад, але він дуже добре пояснює, чому регулятори настільки серйозно ставляться до походження кожного платежу.

54 звинувачення стосуються фінансової інформації

Найбільша група у справі «Манчестер Сіті» – це не зарплати й навіть не безпосередньо FFP.

54 пункти стосуються того, чи надавав клуб Прем'єр-лізі точну фінансову інформацію.

Йдеться про сезони від 2009/10 до 2017/18.

Регламент вимагав показувати правдиву картину щодо:

доходів;

спонсорських платежів;

пов'язаних із власником компаній;

операційних витрат.

Тому суперечка набагато ширша, ніж питання «чи витратив Сіті забагато».

Головне питання – звідки насправді приходили гроші та куди насправді йшли витрати.

Ще 14 пунктів – зарплати тренерів і футболістів

Окремий блок складають 14 звинувачень щодо винагороди.

Вісім із них стосуються тренера в період 2009–2013 років – насамперед контрактів Манчіні.

Ще шість пов'язані з виплатами футболістам у наступні сезони.

Тут логіка Прем'єр-ліги проста: всі виплати, які футболіст або тренер отримує у зв'язку з роботою в клубі, повинні бути задекларовані.

Саме тому контракт Манчіні з «Аль-Джазірою» має таке велике значення для всієї справи.

Чому справа УЄФА 2020 року не закрила питання

У 2020 році УЄФА вже відсторонив «Манчестер Сіті» від єврокубків на два сезони та оштрафував на €30 млн.

Пізніше Спортивний арбітражний суд скасував дискваліфікацію.

Це часто подається як доказ того, що «Сіті» тоді повністю виправдали, але ситуація була складнішою.

Частина претензій була визнана такою, що вийшла за часові рамки, передбачені правилами УЄФА.

Щодо Etihad CAS постановив, що звинувачення в прихованому фінансуванні не було доведене.

Водночас суд залишив у силі висновок про недостатню співпрацю клубу з розслідуванням та наклав штраф у €10 млн.

Для Прем'єр-ліги часові обмеження УЄФА не застосовуються так само, тому вона могла розглядати старіші епізоди окремо.

І ще 35 пунктів – за поведінку вже під час розслідування

Остання велика категорія справи взагалі не стосується того, як «Сіті» витрачав гроші.

35 звинувачень пов'язані з тим, як клуб співпрацював із Прем'єр-лігою після початку розслідування.

Ліга вимагала документи, інформацію та пояснення.

За версією Прем'єр-ліги, клуб не завжди надавав необхідні матеріали в установленому порядку та в повному обсязі.

Для дисциплінарної справи це окреме порушення незалежно від того, чи доведена конкретна фінансова схема.

Чому історія Манчіні така показова

Серед усіх сотень сторінок документів саме контракт Роберто Манчіні, мабуть, найпростіше пояснює суть претензій.

Офіційно – зарплата тренера приблизно €1,69 млн.

Паралельно – ще близько €2,03 млн через інший клуб того самого власника.

Формально – консультації протягом кількох днів на рік.

Гроші при цьому, за версією обвинувачення, проходили через ланцюжок структур, пов'язаних із самим «Сіті».

Якщо незалежна комісія остаточно підтвердить саме таке трактування, справа буде не просто історією про перевищення дозволених збитків.

Вона буде про значно фундаментальніше питання – чи відповідала фінансова картина, яку «Манчестер Сіті» роками показував футбольним органам, реальному руху грошей навколо клубу.

Саме тому історії про Манчіні, Etihad, Etisalat та Project Longbow важливіші за саму цифру «115».

Вони пояснюють, що насправді стоїть за цими звинуваченнями.